Середа, 24 лютого 2021 05:22

Жопез Бордель і всі-всі-всі. Рекомендовані

Автор
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

З циклу «Дипломатія для «чайників»»

Разорвался апельсин у Дворцова моста…

Где Высокий Господин маленького роста?..

                Цю цитату з блюзнірського вірша російськомовного поета-циніка Олександра Глікбєрга (більш відомого як Саша Чорний), присвяченого вбивству  імператора Олександра ІІ, наводжу для тих, у кого споглядання Високого Представника ЄС у натуральну величину викликало когнітивний дисонанс з ускладненнями на межі правця. Щоб не вважали, що Європа через брак вільного місця заселена пігмеями і це був їхній гігант...  То просто посада така. Якби Євросоюз був державою, Жопез був би її міністром закордонних справ. Хоча міністр з нього – як з ЄС держава… Невдалі вони, недороблені… І ЄС, і посада, і сам Жопез. А титул… що титул? В Україні он суддів звуть «ваша честь» і навіть не посміхаються при цьому… До всього можна звикнути…

Відчуваючи глибочезну стурбованість долею мільйонів українських телеглядачів, що проливають горючі сльози над приниженням, пережитим Борделем у москві, і безрозмірну занепокоєність їхнім психічним здоров’ям, спробую пояснити їм на пальцях, як організовуються й проводяться дипломатичні заходи високого рівня. Отож, відкрию Вам страшну таємницю, любі мої… Всю чорнову роботу, а саме формування й узгодження порядку денного, обсяг, зміст і сам текст договорів та інших документів, що мають бути підписані в ході зустрічі високого рівня (можете сміятись, скільки завгодно, але зустріч цього Борделя з кашлючим путінським конем згідно дипломатичних норм належить саме до високого рівня)  готуються… ні, навіть не послами, що у військовій анології є старшими офіцерами, а фельдфебелями, тобто дрібними чиновниками посольств та міністерств закордонних справ, потім узгоджуються на рівні послів і завідуючих відділами МЗС, і аж тоді остаточно схвалюються колегіями МЗС обох сторін або навіть президентами (залежно від конкретної ситуації). Так - так, бувають випадки, коли лідери держав узгоджують те, що доручають підписати своїм міністрам,  бо самі соромляться. Хто не вірить – бігом до архіву, вивчати, хто підписав пакт молотова-ріббентропа…

Тож коли «високі» договірні сторони зустрічаються врешті перед об’єктивами телекамер і мільйони глядачів, затамувавши подих, чекають: «підпишуть чи не підпишуть?», не підозрюючи, що стали об’єктом маніпуляцій, а доля угоди давно вирішена, насправді відбувається бездарно зрежисована п’єса для невибагливого глядача. Чому невибагливого? Бо вибагливі телевізор не дивляться…

Тому усі журналюшки, які ледь стримуючи сльози розповідають про прикру дитячу несподіванку,  що спіткала у москві вельмишановного європейського дипломата, про глибоку й непоправну образу, задану в його обличчі особі усій європейській дипломатії і про страшні санкції, які тепер вже неминуче очікують на кляту москву… всі вони займаються своєю улюбленою справою, якщо вже відверто. Брешуть за гроші.

Імовірність того, що на зустрічі високого рівня учасників чекатимуть якісь несподіванки (крім передбачених секретною частиною узгодженої програми) є приблизно такою ж, як зустріти снігову людину у під’їзді власного будинку. Тобто один з двох: або зустрінеш, або ні…

Залишається додати, що попри свій дурнуватий титул, Жопез Бордель є фаховим дипломатом. Адже він працює в ЄС, а не в Україні. Там на такі посади блазнів не обирають. Навіть за видатні музичні здібності. Тож все вищевикладене йому відомо ще з першого курсу дипакадемії. Він просто не міг не знати ще ДО від’їзду, яка програма на нього чекає в москві. То чому ж поїхав?

Тому, що вимогливий клієнт замовив садо-мазо. І щедро сплатив рахунок наперед. Пробачте, що зруйнував вашу святу віру в людство Євросоюз, любі друзі. Найпостережливіші з вас вже не лише помітили, що єврочиновники, які не втомлюються звинувачувати нас в усіх гріхах земних, не кажучи вже про нетолерантність  до агресорів і окупантів, тим же самим ротом в ім’я необхідності продовження діалогу, збереження переговорних майданчиків, захисту людських прав поневоленого москальського населення і цілої купи іншого подібного лайна пробачають московській орді будь-які порушення всіх існуючих норм міжнародного права з канібалізмом включно, але й зробили невтішний висновок про кричущу несправедливість, з якою влаштований цей грішний світ… А найязикатіші вже встигли навіть розродитись заявами про «політику подвійних стандартів». Насправді ж все куди простіше, і стандарт один на всіх: Європа, в яку ви так прагнете вступити, це стара повія, якій слід платити за любов. Нема чим платити? То й не віднімайте час. Він дорогий. А бажаючих – черга…

Які я маю докази? Принаймні саме це заверещать зараз професійні «єврооптимісти», яким дістаються за їхню нелегку роботу з підтримання авторитету «європейських цінностей» серед наївних дикунів певні крихти з доходів цього дому терпимості. Чи зловив я Жопеза за брудну руку, що саме лічила московські срібники долари? Чи тримав свічку, коли Європа займалась з московією своїм улюбленим бізнесом?

Ні! Не зловив, не тримав!  Даруйте – не на те вчився. Що ж є доказом наведених тверджень? Бритва Оккама. Принцип, вперше сформульований на письмі цим середньовічним схоластом, звучить у перекладі з латини приблизно так: не примножуйте сутностей понад міру. В перекладі на людську мову: не шукайте складних пояснень тому, що можна пояснити просто. Перефразовуючи відомого письменника: якщо хтось поводиться, як Бордель, посміхається, як Бордель, підмивається, як Бордель – то певно це Бордель і є. Тому маю зробити з вищевикладеного три невтішні, але потрібні прогнози:

1.       Ждунам страхітливих санкцій, які тепер вже неодмінно будуть прийняті задля покарання московії за наругу і вкладуть її економіку в багнюку за тиждень, варто випити брому й снодійного – чекати доведеться довго. Памперс теж не буде зайвим…

2.       Це був далеко не останній візит Жопеза до москви. Пауза, звісно, буде. Аж поки вимогливий клієнт не оплатить черговий сеанс садо-мазо. Ну, хіба що Жопеза встигне відтерти якийсь спритніший конкурент, такий самий ідейний борець за увагу вічнозелених президентів.

3.       Санкції… Вони неодмінно будуть. Такі вже правила гри. Зараз вся європідлота за зачиненими дверима гаряче дискутує, який варіант обрати:  насупити брови, наморщити носа, чи навіть, страшно подумати, посварити пальчиком. Тільки легенько-легенько, щоб не відбилось кепсько на майбутніх гонорарах. А підтримка України полягатиме, як і раніше, в палких словах та інвестиціях у добудову багатостраждального газогону.

А для найспостережливіших читачів, що помітили у назві статті явну алюзію на «пригоди Віні-Пуха» - неочікуваний бонус. Насправді ваша улюблена казка – це політичний памфлет. Пародія на англійських політиків столітньої давності. Віні Пух –це Вінстон Черчіль, Ішачок – Невіль Чемберлен, його попередник на посаді прем’єра (а не той, на кого ви щойно подумали, він тоді ще й не народився). Інші персонажі, колись теж монументальні, з плином часу здрібніли настільки, що вже не викликають не інтересу ні алюзій. Живіть тепер з цим знанням…

Найсумніше в нашій історії те, що я, не будучи дипломатом, мушу розповідати вголос такі елементарні, але незрозумілі широкому загалу речі. А втім… чого чекати від президента, який ще два роки тому свято вірив, що дипломат – це  валіза… і від виборців, що під час війни й окупації, в годину страшної небезпеки, що нависла над державою й загрожує самому її існуванню, обрали головнокомандувачем спочатку мародера, а потім дезертира… Вони навряд чи спроможні відрізнити дипломата від диплодока…

Але навіть їм, премудрим, не варто витрачати свої нервові клітини й чисті, незамутнені думкою сльози, на фальшиві страждання Жопезів Борделів. Бережіть себе! Ви ще обов’язково собі знадобитесь! Ну а хто неспроможний приборкати сльози… Беріть приклад з крокодила. Він хоч і плаче, але принаймні не на шкоду собі…

Останнє редагування Середа, 24 лютого 2021 10:11
Go to top