Володимир Митус

Володимир Митус

Заклики до геноциду українців, що раптом заповнили московський сегмент усіх соціальних мереж, попри розпачливий тон і удавану спонтанність, насправді є добре організованою спецоперацією кремлівських недолюдців. Якщо військо й решту силових структур путін за давньою ординською звичкою вже давно пов’язав кров’ю, то з населенням поки що виходить затримка. Не хочуть кляті воювати! Вялічія бажають, завойованих земель, спалених міст… але щоб чужими руками. Щоб хтось для них це зробив, не самим бруднитися й головою ризикувати… Та от проблема: хтосі швидко закінчуються. Надто швидко. Настільки, що скоро зовсім не залишиться.  В мобілізації мешканців окупованих територій нема нічого нового: орда діяла так завжди, з часів Темучина.  Дивуються лише ті, хто не знає історії… Власне тому й доклала орда стільки зусиль і грошей, щоб ми її не знали. Нищила рукописи наших пращурів, вивозила кістки наших володарів, підривала навіть церкви, їх руками зведені, насаджувала цілі зграї псевдовчених-«істориків» та «археологів», толочків усіх мастей…

            Орда завжди пропонувала жертві вибір: помри або скорись. Скоритись – значило йти воювати за орду. Нести рабство далі.  Втрачати людську подобу, віддавати душу хану, ставати рабом страху… Та далеко не всім вистачало духу й шляхетності відмовитись. Тому росла орда на страху й ницості, мов на дріжджах.  У перших рядах пускали мешканців щойно завойованих територій,  за ними – тих, кого завоювали трохи раніше. Вцілілих від попереднього завоювання. У суворій послідовності!  В останньому ряду йшли самі татари. Там, де зараз чечени-дирівці… Тому й не жаліла орда ніколи своїх вояків. Чого чужих жаліти? Яка в них цінність?! Тому й закидала тілами німців у двох світових війнах. Адже то були переважно наші тіла…

            І от система дала збій. Нас не вдалось злякати й примусити нести рабство європі. Хоча вона його заслужила, як Бог свят! Але власні ресурси «живої сили» в орді стрімко закінчуються, рахуючи й любителів узкого міра,  що залишились чекати окупанта в сподіванні на московські пенсії та зарплати. Терміново потрібне гарматне м’ясо. От і вирішено залякати своїх, якщо вже не вдалось наших… Звідси різноголосі розпачливі зойки, що «укропи будут мстіть, ані сюда за вамі прідут!». Кремлівські упирі намагаються донести до вузьких черепів узькомирців нехитру думку: ми в Україні такого накоїли, що ВАМ це не пробачиться вовіки! Теж пов’язання кров’ю, але в збоченій формі.  Чи злякаються недолюдці-ординці – невідомо навіть їм самим. Може й злякаються, скиплять скаженою піною, запаляться ненавистю катів до жертви, міцнішої за яку нема й не було у цьому грішному світі. А може зануряться в алкогольний дурман, вкотре демонструючи світу загадковість узкой души… Я відкрию вам цю загадку: нема там душі. Ніякої. Взагалі. Душа – то Божа подоба, іскра Його сутності, наділена людині.  Іншими словами  то любов. Вони давно самі зреклись любові, промінявши її на ненависть, якою тепер цебенить на всі боки їхнє гниле нутро. І кожен, хто говорить чи пише зараз про геноцид москалів (і якщо готовий чинити його власноруч, і особливо – якщо не готовий, а лише випускає тим надлишок люті до окупанта зі змученої втратами душі) – допомагає орді! Свідомо чи не свідомо! Підтримує «тиху мобілізацію» недолюдців до ординського  війська!  Щоб перемогти виродка – зовсім не обов’язково ставати виродком самому! Не плекайте в собі ненависть, вона поволі перетворить вас на кацапа. Вона шкодить вашій душі, поволі вимиваючи звідти любов, і вашому тілу – від ненависті у вас починають труситися руки і ви можете просто не вцілити того кацапа! Пам’ятайте: орда завжди отримує користь від геноциду, вона існує за рахунок нього. Ми не отримаємо її  в жодному разі. Просто тому, що ми не орда. Орда – це альтернативний до цивілізації шлях розвитку людства. І велике щастя, що ми не ступили на цей шлях, як не тягли нас туди кацапи.

            Тож найкраще, що ви можете зробити для перемоги – відмовитись від ненависті взагалі. Знаю, як це тяжко, коли недолюдці топчуть твою землю, гвалтують жінок, вбивають дітей, палять хати… Але хто обіцяв, що буде легко? Ненависть не є необхідною для нашої перемоги. Якраз навпаки. Любов вбиває куди певніше за ненависть. Кожен, хто хоч раз був одружений, знає це напевно, але чомусь воліє не згадувати… Орду необхідно знищити. Бажано разом з ординцями. З любові до її жертв: минулих, теперішніх і майбутніх. А  вцілілих ординців теж куди легше вбити любов’ю, аніж ненавистю. Ми запустимо в окупованій московії (це обов’язково буде, але не так швидко, як би нам хотілось) могутню рекламну кампанію «какую срану прострали ТМ» у любому нашому теперішньому президенту режимі 24/7 по всіх каналах їхнього телебачення (воно недаремно «останкіно», це не випадковість, а гра долі), для  їхніх душ. Даруйте,  забув, що в них немає душ! Значить – для наших душ, з метою висловлення співчуття! А водночас для їхніх тіл пустимо у продаж горілку по рублю за трилітрову банку. Менша тара позбавлена сенсу й не відповідає глибині нашої любові до людства!  Мало хто про це знає, але собівартість етилового спирту зовсім копійчана. Ціна горілки складається на 99% з податків та прибутку виробника. Тож нам не доведеться витрачатись на цей широкий жест доброї волі, а любов  не дозволить нам визискувати на убогих недолюдцях, переможених у війні… Решту Господь зробить сам. Теж з любові до людства…

Субота, 18 червня 2022 13:46

РОЗБЛОКУВАННЯ МО(РЯ?)ЗКУ

РОЗБЛОКУВАННЯ МО РЯ ЗКУ.

Чому розблокувати мозок потрібніше й корисніше, аніж море.

Поки дике виття на болотах не досягло апупеозу, вставлю й  свої 5 копійок у питання розблокування наших портів.

            Припустимо, що партнери й «партнери» дадуть нам досить ракет для знищення Чорноморського флоту московії. Кажу ж: припустимо! Майте уяву, зрештою!  Далі припустимо, що вони ж (не треба сміятись, текст не гумористичний) дадуть нам стільки ОТРК, що наш славний  (без жодних перебільшень!)  Генштаб не матиме сумної й суворої необхідності берегти ті «гарпуни» як зіницю ока для стратегічних наземних цілей. От уявіть, що той триклятий флот взяв і зник. Назавжди!

            Гаразд, а тепер подумайте: а що це змінить для України загалом?

            Телеексперди,  журналісти, відставні вояки, та що там, сам АРЕСТОВИЧ в один голос виють, що це вирішить проблему блокади нашої морської торгівлі, і заодно врятує від голодної смерті десять мільйонів маленьких негренят. А ви спробуйте вимкнути телевізор, і подумати: а яким чином?!  Що завадить москалям обстрілювати кораблі, що йдуть до наших портів, з берега?! Довідково: орда має на чорноморському узбережжі  берегові протикорабельні ракетні комплекси «Бастіон» і «Бал», загалом не менше 100 ракет в одному залпі! Дальність до 500 кілометрів, коли що. Вивчіть карту, не вподоблюйтесь недоумкам! Непогано було б запитати тих «екс-пердів»: після загибелі свого флоту москалі соромитимуться застосовувати наземні протикорабельні ракети? Але у телеекс-пердів передбачливо діє односторонній зв’язок, щоб глядачі не могли задавати питані і не довідались, що екс-перд ще тупіший за них. Вчора він був вірусологом, позавчора – політолухам, тож з предметом розбиратись ніколи. Фахівці широкого профілю (в усіх сенсах).

            Насправді, щоб ліквідувати загрозу (а це можливо лише разом з тими береговими комплексами),  необхідна авіація, яку нам так посилено не дають, що ми вже й просити перестали. Бо комплекси ті славляться високою мобільністю, знищувати необхідно ОДРАЗУ після виявлення. Але й у цьому гіпотетичному варіанті завжди залишається ризик, що виявили не всіх.

            Тож існує лише одна можливість забезпечити для України свободу мореплавства (це дійсно важливо для економіки): відсунути межі московії на 500-600 кілометрів від Чорного й Азовського морів, про що я писав разів двадцять, як не більш. Все інше просто не спрацює, бо маємо справу з дикою ордою. Усі кораблі, що відвідують наші порти – іноземні. Україна майже не має власного торгового флоту. Тож москалям для підтримання блокади достатньо топити одного з сотні. На це  у них ракети знайдуться. Жоден судновласник, а тим паче жодна страхова компанія, у кацапську рулетку грати не забажає, не сумнівайтесь. Тож вибір у нас насправді з одного… Звісно, москалі мають і ракети більшої дальності, за чутками – до двох тисяч кілометрів. Це крилаті. Балістичні вони на щастя вже розучились виробляти. Але влучити на такій віддалі в рухому ціль – задача нереальна, тим паче для кацапів. А портові міста необхідно прикрити потужними засобами ППО. Ось Олух німецький пришле… А якщо серйозно – наші конструктори за пару років доб’ють цю задачу і ми забезпечимо себе самі.

            А тепер про саму блокаду. Страждання десятків мільйонів негренят, якими б нестерпними вони не були, взагалі не повинні нас цікавити. Від слова ЗОВСІМ. Принаймні, не більше, ніж світову підлоту цікавлять наші діти, що гинуть щодня під обстрілами й бомбами. Сподіваюсь, ви вже збагнули, наскільки бридкий і цинічний світ, у якому ми живемо. Поки Україна стікає кров’ю – вони стікають слиною. І мріють поживитись рештками, не поміченими завойовниками. Як і належить шакалам. «Президент» якогось там сенегалу, що забув злізти з дерева, ВИМАГАЄ від нас розмінувати порти й відвантажити їм зерно. А заодно  й війну припинити... Вдумайтесь у глибину нахабства…

            На жаль, світова підлота цінує лише вирішення її проблем, навіть якщо ти сам є їхнім джерелом. Тож створювати проблеми, а потім вирішувати з вигодою для себе – цілком робочий алгоритм у цьому світі, головне – брати плату вперед. Саме цим і займається московська орда. Ще е кращий варіант – вирішувати проблеми, створені іншими. Маємо справу якраз із таким випадком. Зверніть увагу: ми стали цікавими лише коли виникла проблема, яку ми можемо вирішити. Або не вирішити. Наше вміння не створювати проблем нікому -  світовою підлотою не цінується абсолютно. Тож саме час грати з виродками за їхніми правилами. Будемо гарними учнями. Навчимось поводитись з ними цинічно й нещадно. Об’єктивно: чим довше триватиме криза – тим вигідніше для нас. Що ми втрачаємо? Гроші? Зовсім не значні у порівнянні з нашими воєнними втратами. Все це зерно належить приватним фірмам, державі з нього дістануться копійки –« український» уряд чітко слідкує, щоб міжнародні агрохолдінги (особливо з московським капіталом) мали усі можливі податкові пільги й платили за найнижчим тарифом. Тож жаліти їх не потрібно. Пожалійте себе – і не прогадаєте. В ідеалі нам взагалі треба все це зерно вилучити для формування воєнних запасів. Звісно, «український» уряд бадьоро бреше, що в Україні сформовано дворічний запас продуктів. Можливо навіть після соляної криз хтось з пересічних йому вірить. Але нам ПОТРІБЕН ГОЛОД В АФРИЦІ, ІНСПІРОВАНИЙ ДІЯМИ МОСКВИ!!! На війні всі засоби добрі, заборонених не існує. Таким чином ми можемо вирішити кілька важливих стратегічних задач.

1.     Наші «щирі друзі» з єс, особливо ті три покидьки, які щойно приїздили схиляти нашу владу до «миру», нарешті отримають потік мігрантів відповідний до ширини їхньої стурбованості нашою війною за останні 8 років. Катюзі по заслузі!

2.     Коли прийде час забирати у москалів чорноземні регіони, прилеглі до України ( а про необхідність і неминучість такого кроку задля перемоги я писав разів десять),  брудні язики світових політичних лідерів врешті западуть у смердючі дупи й не спроможуться навіть на стурбованість. Бо турбуватимуться за наступні потоки мігрантів. Вони якраз тверезо дивляться на путіна і розуміють, що втративши можливість шантажувати світ газом і нафтою він перейде до шантажу продовольством, бо шантажист ніколи не відмовиться від шантажу – це спосіб його існування.

3.     Підвищить вплив України у  світовій підлоті. Через розуміння, що наступного разу ми й самі можемо легко влаштувати щось подібне, якщо об нас занадто відверто витирати ноги. Після неминучої втрати важеля впливу у вигляді газового транзиту (про що я вас попереджаю уже 8 років, і от нарешті це стало очевидним для всіх) Господь дає нам у руки новий важіль. Не перевертати цей світ, звісно, ми ж ні разу не Архімеди (та й жити у перевернутому світі некомфортно), а оходити його як слід по хребту, щоб пам’ятав своє місце.

 

Пам’ятаймо! Це наш обов’язок перед наступними поколіннями українців: не лише розірвати орду на шматки, а й потурбуватись, щоб ці шматки назавжди залишились без ресурсів, які можна продати за кордон, а наші «європейські  друзі» - без дешевої сировини. Інакше ніяка це буде не перемога, а лише відстрочка, перерва у війні, та й то не тривала. І за нас цього ніхто не зробить – навпаки, усі заважатимуть, як тільки зможуть…

Неділя, 12 червня 2022 12:57

Сумний ювілей ленд-лізу.

Вітаю українців з ювілеєм! Він підкрався непомітно, що й не дивно у ці буремні дні. Сплив місяць від підписання ретельно розпіареного «ленд-лізу». І поки пересічні стрімко багатіють думкою, я розповім вам, шановні читачі, чому немає ані грошей, ані зброї. На перший погляд дивний якийсь ленд-ліз виходить, правда? Насправді ж усе закономірно. Гібридні часи породжують гібридів, тож не лише самі нинішні політики, а й продукти їхньої життєдіяльності не є тим, чим здаються.

            Те, що ленд-ліз гібридний – було очевидно ще ДО його прийняття. Під час війни, коли щодня гинуть наші герої, а ситуація на фронті погіршується, він застряг десь між палатами конгресу на кілька тижнів, а потім ще більш тижня підписувався президентом. При наявності щирого бажання допомогти – так не поводяться навіть останні покидьки, та що там – навіть  політики. Нічого дивного, якщо знати, що це не допомога, а морквинка.  Яку політик, відомий як Жопайден, підвісив перед іншим політиком, відомим як Ішак Апокаліпсису. Що ж хоче від України за свою безцінну допомогу добрий дядечко Сем? Не більше не менше, як примусити нас до болючого «компромісу» з москвою. Погодитись на відведення військ до стану «на 24 лютого» і забути про решту окупованих територій. Тобто як забути… Можна виголошувати ритуальні промови, як це п’ять років робив найвідоміший у світі мародер. Але не можна вживати ніяких заходів до їх повернення…

            На перший погляд позиція виглядає абсурдною. Тому, що такою вона і є. Але правляча зграя у сша, як я вже неодноразово вас попереджав, ретельно слідкує, щоб їхні слова жодним чином не співпадали зі справами. І це в них непогано виходить. Принаймні пересічні вірять, що це наш союзник.

Бо слова красиві і правильні, як у Будапештському миморандумі… Але навіть він неспроможний протверезити суспільство, складене зі сракоголових телеглядачів. Як от українське… Керівництво США намагається запобігти неминучому – розпаду московії на дрібні уламки. Вбачаючи для себе загрозу у розповзанні ядерної зброї і посиленні Китаю шляхом прямої територіальної експансії. Звісно, спроба збереження московії матиме наслідком світову війну. Але якщо для нас світові війни – це кров, смерть , сльози, руїни, голод, то для американів – вигідний бізнес, що допоміг їм сто років тому стати наддержавою, а зараз допомагає утримувати цей статус. А наші проблеми американів не цікавлять в принципі. Тож десь у  перших числах травня Жопайден передав нам ультиматум, який вважав колективною волею Світової підлоти.  Або ми погоджуємось, або залишаємось із окупантом сам на сам, попередньо дбайливо роззброєні «партнерами», на руїнах наших міст і економіки. І був посланий за кораблем, що стало несподіваним ударом для бридкого стариганя! Здійснив невдале азійське турне, де був посланий Японією, чемно, тихо, але твердо (особливості тамтешньої культури). Спроби порозумітись із Джонсоном  зазнали фіаско набагато раніше, скинути його з уряду теж не вдалось (хоча в цій справі напрочуд вдало переплелись інтереси сша, московії, єс, правлячий клас Британії продемонстрував, що кладе на них всіх з пробором, чому б і нам не гріх повчитись).

            Чому умови ультиматуму настільки нещадні до України? У Жопайдена немає вибору в межах поставлених задач. Звісно, путін не піде на такі умови, його оточення теж. Але вочевидь американам вдалось знайти в москві когось достатньо впливового, хто погодиться. Саме тому нам і не пропонують відновлення територіальної цілісності (саме це є «нульовим варіантом», а не «стан на 24 лютого»). На такі умови Київ міг би погодитись, але не погодиться ніхто з впливових кандидатів на посаду кремлівського упиря. Тож таким чином був досягнутий баланс інтересів, у якому для нас не знайшлось місця,  як завжди. Недоля – лихий вчитель, але за відсутності інших згодиться. Україна недолею раптом перетворилась з іграшки брудних політиканів на самостійного гравця. Жопайден вирішив зачекати, поки ми станемо поступливішими. А тим часом демонстративно, не соромлячись, відважує нам допомогу у гомеопатичних дозах. Вже майже розщедрився на цілих чотири пускові РСЗВ (ніякі вони не видатні, вам просто брешуть, насправді гірші від наших «Вільхи» та «Тайфуна»). 

            Однак замість капітуляції перед міццю його гаманця й натиском московської орди, Україна стабілізувала фронт. Не в останню чергу – завдяки наявності у нас справжніх партнерів, насамперед Британії та Японії. Вони вже запевнили нашу владу, що не дадуть Україні впасти й фінансуватимуть війну до перемоги. Нашої перемоги. Тож Жопайден опинився в жалюгідному становищі (втім – йому не звикати, це взагалі його звичне становище). США реально втрачають будь-який вплив на Україну і ризикують залишитись ні з чим, коли почнеться поділ московії на улуси.  Тобто зазнають удару по найболючішому своєму місцю – гаманцю. Звідси й голосні ескапади старого пердуна, що українська влада «не почула» його попереджень про напад орди. Насправді не «не почула» а «проігнорувала», але такого він навіть вимовити неспроможний – манія величі там дай Боже. Не слабша, аніж у кацапів. Ще й як почула! І просила, молила, навіть намагалась вимагати (хоча з незвички виходило смішно, але ескапади про вихід з миморандуму ми пам’ятаємо) три речі: зброю й гроші – нам, санкції – орді. Що запропонував нам Жопайден із допомоги? Вивезти керівників держави й створити уряд в еміграції. Цим він вирішував одразу кілька завдань. По перше, спрощував кацапам, яким вже давно нас продав, окупацію всієї України. По друге – створював тиск на орду і її маріонеток, що мали осісти у Києві й вдавати до пори українську державу. Але не склалося – Зеленський його послав, виявивши нехай і не героїзм, але примітивну людську порядність, не зумівши зрадити тих, хто йому довірився. Втім, ця риса стала настільки рідкісною у нинішньому світі, а надто серед політиків, що Жопайден її просто не врахував. А можливо й не чув ніколи, що це таке. І застиг виродок  у розкаряці, отримавши замість бажаної йому партизанської війни повномасштабну. Знекровлений такою війною кацап втрачає придатність у якості вимушеного союзника проти китаю, це навіть Жопайдену зрозуміло. Але що робити?! Замість помічати (для тиску) чи ігнорувати ( у якості заохочення) «порушення прав людини в Україні», як він це робить зараз з уйгурами, тобто класичного батога й пряника, старий маразматик загнав себе в позицію, коли батога вже не бояться, а у пряник не вірять.

            Публічна демонстрація РСЗО «Корупція», даруйте – «Буревій», яких вже зробили дивізіон, тобто 18 штук, за той час, поки Жопайден боровся з собою, то виділяючи то не виділяючи 4 своїх – це публічний ляпас. «Пішов у сраку, жлоб» - тільки дипломатичною мовою.  Інших причин немає. Україна не демонструє свою новітню зброю широкому загалу, що цілком зрозуміло під час війни. А тут зробила виняток… Показала, що може обійтись. І самостійно виготовити ракети, і ні в кого не питати – куди ними можна стріляти. Тож становище Жопайдена стало ще дурнішим. Наскільки це взагалі можливо. Старий маразматик повільно обтікає, щось бекаючи про 2-3 тижні, необхідних для навантаження «чергової допомоги» на кораблі. Не маю жодних сумнівів, що ті кораблі вантажаться на тихоокеанському узбережжі, щоб довше плисти… А насправді обсяги «американської допомоги» після «рамштайну», який нам подали як видатне досягнення, впали мінімум вдвічі. Фахівці це добре знають, але мовчать. Бо тоді доведеться казати народу правду про «союзника»…

            Запитаєте, де ж зброя й гроші, обіцяні Японією, Британією й кількома меншими союзниками? Зброя надходить, регулярно і в усе більших об’ємах, справжня, найновіша, а не те гівно, що скидають американи. А от з грошима доведеться почекати. Наші «донори» попри щирість намірів, уміють рахувати свої гроші, тож нам доведеться запастись терпінням. «Велике крадівництво» вони точно фінансувати не будуть, і тут наша влада, схоже вже змирилась. Але на додачу вони не бажають фінансувати й світовий сіонізм. Наша влада настільки просякнута його агентами, що навіть не намагається  звільнитись з фінансового ярма, користуючись явним форс-мажором у вигляді війни. Нічого, союзники нам із цим допоможуть. Дефолт стає абсолютно неминучим. Борг буде реструктуризовано, причому не так, як у старої свині яреськи, коли замість послабити ярмо, на нас наділи друге, для гарантії. Наші облігації зовнішнього займу котируються з дисконтом 60%, тож  «інвестори» здається вже усвідомили, що час з нас злазити. Дефолту боятись не треба. Дефолтні наслідки, якими так люблять лякати лохів спекулянти-«інвестори», вже настали в усій красі: і втеча капіталу, і неможливість розмістити нові облігаціїї (всі розпіарені «військові облігації» у Нацбанку викуповують банки України, але це не спроба витягти себе з баюри за волосся, як вам певно здається, а безготівкова операція, що заміняє друк готівкових грошей, але має ті ж наслідки – інфляцію). Тож маємо всі підстави не платити за боргами ( в такій ситуації ніхто їх не платить, навіть Британія у 2 СВ оголошувала дефолт). Наші владці, звісно, могли б спробувати «погріти лапки» на цій процедурі, але їм вже, здається, пояснили, що з тими лапками станеться.  Тож спокійно чекаємо дефолту і перемоги. І фінансування, нехай не надто щедрого, але достатнього, щоб не витягнути ноги, у проміжку між цими подіями. На жаль  проміжок чималий, бо дефолт вже поруч, а перемога – ще далеко. Але кому цікаві наші проблеми, окрім нас самих... А Жопайдену залишимо пошуки виходу з безвиході. І гівна наївся, і користі не отримав. Ну, окрім тієї, що від путіна напряму надходить…  Має унікальну інтуїцію – завжди ставить на переможеного, як перед цим в Афгані. Рештки державної репутації  розмішав з гівном, одного союзника втратив, іншого не нажив, і затаївся в очікуванні неминучої втрати годувальника. Бо Україна таки переможе, без отримання його допомоги й без виконання його умов, а де вони з мисливцем будуть далі харчуватись – питання відкрите…

Ти все ще хочеш до ЄС? Мрієш, що він тебе нагодує? Ось кращі його представники. Спробуй знайти у них хоч щось людське. Якщо й далі хочеш до них долучитись: може підеш сам? Навіщо тягнути туди всю Україну? Ми ще недостатньо настраждались?

Неділя, 27 березня 2022 16:08

Що таке ПЕРЕМОГА для України.

Параду переможців на Красній площі не буде. Пишу це з жалем і любов’ю до істини, бо навряд чи хто мріє про цю подію більше, аніж я. Але об’єктивну реальність треба сприймати, бо альтернатива – божевільня.  Але це зовсім не значить, що не буде і Перемоги. Вона все ще можлива, хоч і не найбільш вірогідна з усіх варіантів подальшого розвитку подій. Можлива, якщо ми врешті усвідомимо, що таке Перемога для нас, українців.

Орда дійсно пройшла точку неповернення. В існуючому стані вона приречена, це вже очевидно навіть її очільникам.  Тож людство має два варіанти майбутнього: або багата, процвітаюча московія в нинішніх кордонах, безпечна майже для всіх, окрім України, принаймні безпечна для провідних держав світової підлоти, поруч з убогою, сплюндрованою війною, жебраючою Україною, або маленька, убога, але  ядерна і страшено люта на весь світ московійка площею 10% від теперішньої, поруч з багатою, процвітаючою Україною, небезпечна для всіх, окрім нас. І ми маємо значний вплив на ситуацію. Але не маємо, в масі, розуміння власних інтересів і навіть розуміння Перемоги.

Перемога – це не парад на Красній площі, і навіть не капітуляція орди перед Україною. Перемога – це світле майбутнє для нас. Це сильна й багата Україна, що займає стратегічне положення в Європі й розпоряджається більшістю сибірських ресурсів на свій розсуд. І маленька, голодна московійка поруч.

Всоте повторюю: війна між нами має екзистенційний характер, тобто співіснування України й орди не можливе за визначенням. Тож нам потрібне остаточне знищення орди як держави. Однак це зовсім не означає ані ядерного попелу, ані лісу з ведмедями на грузькому болоті в місці нинішньої москви. Насправді нам необхідна деструкція орди на десятки ворожих одне до одного утворень.  І задля цього Україні необхідне збереження путіна і його режиму якнайдовше. Доводиться бажати йому, виродку, здоров’я і довголіття…

            Орда наближається до точки біфуркації, її подальший шлях залежить від збереження чи зміни керівництва. Поки що, на превеликий жаль, все йде до ліквідації путіна найближчим колом. Наслідки такого кроку будуть руйнівними для України. Наступний вошдь майже напевно одразу ж домовиться  зі «світовою підлотою» про ядерне роззброєння. Наслідком, на превеликий жаль, стане збереження Орди в нинішніх межах. Просто тому, що світова підлота не зацікавлена у її розпаді. Тільки бізнес, нічого особливого. Американи будуть щасливі, бо ординський Сибір не дістанеться їхньому головному ворогу – Китаю, європейці будуть ще щасливіші, повернувшись негайно до «бізнесу як завжди» про що навіть зараз безсоромно мріють у вологих снах. Орда знов почне від’їдатись на шалених нафтодоларах, не втративши ані своєї сутності, ані жаги до завоювання України й поневолення нашого народу. Просто наступного разу вони краще підготуються, менше вкрадуть і більше вкладуть у військо. Щоб вже напевно… А ми знов не матимемо співставних з їхніми ресурсів. І світова підлота знову отримає можливість вигідно продати нас людожеру. Як завжди… Щасливою залишиться Індія, зберігши партнера у майбутній гонці озброєнь.

            Що залишиться нам? Руїни. Нам чемно подякують квітастими словами, про те, що людство не забуде нашого внеску у свій порятунок. Як у 1994 році. Тоді все це вже говорилось. І на жаль, це правда – людство не забуло. Тепер воно впевнене, що й надалі може вирішувати свої проблеми нашим коштом…

            Грошей не буде. Від слова зовсім. Ми залишимось без інфраструктури, з мільйонами бездомних і половиною довоєнної промисловості. Відкотимось у 1991 рік. У кращому випадку… Українці роз’їдуться світами у пошуках кращої долі, і всі сусіди цьому зрадіють – наступного разу нас буде легше завоювати… Нам навіть державний борг не спишуть, не сподівайтесь! До речі: ми навіть зараз його платимо. Замість пустити всі ресурси на військо, як зробила б на нашому місці кожна нормальна держава - відгодовуємо світовий сіонізм. А треба було дивитись, кого обираєте…  Уряд скуповує облігації держборгу ДОСТРОКОВО і страшенно цим пишається. Дійсно, його справжні власники задоволені, на відміну від українського народу, вкотре пограбованого…

            Тож станом на сьогодні виглядає так, що світова підлота знову вирішить свої проблеми нашим коштом і залишить нас ні з чим. Зараз вона все для цього робить і впевнена в своєму успіху. Але ми все ж маємо шанс на кращу долю. Адже нещасними залишимось не лише ми. Є ще Китай, який теж не виглядатиме надто щасливим. Не буде послаблення орди – не буде й захоплення, принаймні «тихого», сибірських ресурсів. Не буде й швидкого шляху в Європу для їхньої срані… Возитимуть, як  і зараз, морем, 45 діб, або ординською залізницею – через москву, з середньою швидкістю 30 км/год.

            Абсолютно впевнений, що китайські очільники, переконавшись у слабкості орди й нашій спроможності до захисту, вже торують стежку до наших владців. Байдуже, що це вони спонукали орду до війни з Україною – тепер наші інтереси збігаються. До пори до часу, звісно… Відкрито нас не підтримають,  бо ще не впевнені в нашій перемозі. Але майже напевно пропонуватимуть гроші. Чимало грошей. Мільярдів 150-200. Доларів. Не юанів. Таку витрату китайський бюджет потягне. Якщо отримає щось натомість, багато коштовніше. Тож від нас вимагатимуть завоювати перешийок між Україною й Казахстаном. Достатній, щоб відрізати орду від каспійсько-чорноморського регіону та прокласти залізничну колію з Казахстану в Європу.

            Ці гроші, звісно, не покриють наших збитків. Кажу як фаховий оцінювач, можете не сумніватись. Але їх досить, щоб відновити інфраструктуру  і промисловість. Тобто вони хоч і не вирішать наших проблем, але дадуть надію на краще життя в майбутньому. Шанс вирватись з бідності, яким ще треба, звісно, скористатись. Бо майбутні послуги з перевезення китайських товарів можуть бути доволі дорогими.  Товарообіг Китаю з ЄС складає кілька ТРИЛЬЙОНІВ доларів на рік. Вартість кредитів для китайської економіки -4-5% річних. Зекономлені на транзиті  півтора місяці – це порядку піввідсотка з КОЖНОГО трильйона. Тобто 5 мільярдів доларів. А трильйон там не один. Тож йдеться про ДЕСЯТКИ мільярдів доларів зекономлених коштів НА РІК. І Україна має шанс отримати левову частку з них. Як жертва війни й новий власник ключової території між ордою й каспієм, яку не об’їдеш… Якщо ми звісно зможемо відстояти свої інтереси. На ці гроші ми могли б поволі відбудовувати наші міста й безкоштовно наділяти житлом знедолених війною. Але залишається дрібничка: ту територію ще треба відвоювати… Без’ядерній державі у ядерної. Сподіваюсь, тепер розумні люди вже втямили, для чого нам потрібна ядерна зброя, хто не втямив – читати тут (https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/122-nuclear-weapons). А дебілам тямити нічим, орган відсутній, їм ніщо не допоможе.  Нам у будь-якому разі доведеться переносити війну на ворожу територію. Бо війни не виграються на своїй землі, на жаль. А будь-яка угода з ордою – не варта паперу. Це буде перемир’я, причому найгірше з усіх можливих. У нас будуть зв’язані руки, а орда нападе, коли вважатиме зручним. Бо ми договороспроможні, а вони – ні.  То чи не час скористатись чи не єдиним нашим активом – договороспроможністю? Раніше вона вартувала небагато, бо цю чесноту помилково приписували більшості розвинених держав. Останнім часом з’ясувалось, що Україна одна з останніх договороспроможних держав на землі. Це дає нам можливість, при підписанні таємної угоди з Китаєм, вимагати гроші вперед. І не лише гроші. Одночасно треба вимагати балістичні ракети з ядерними боєголовками. Не менше сотні. Теж наперед. Бо нам можна вірити на слово, а китайцям – ні. Будапешт свідок… Скажете – не дадуть? Може й не дадуть. А можуть і дати – Північній Кореї ж дали. Щоправда, Кіми більш залежні від  Китаю, а отже й більш контрольовані, аніж ми.  Але нам однак доведеться побити горшки зі світовою підлотою, анексувавши  окуповані території. Бо це з порушення Міжнародного Права! А загальновідомо, що його можна порушувати усім, окрім нас… Тож після розриву із Заходом ми дійсно ризикуємо потрапити в економічні обійми Китаю. Щоб відстояти своє місце під сонцем, Україні доведеться пройти між СЦИлою Жопайдена й ХАРІбдою Сі. Іншого шляху нема. Всі успішні країни мусили колись пройти цей шлях, маневруючи між центрами сили й змінюючи орієнтацію. Можливо і в нас вийде. Прийнятної альтернативи однак нема. Альтенативу я вже описав вище – це чергова ординська навала. Як тільки орда зміцніє…

            Тож на сьогодні доля України залежить від двох речей: чи зможе наша недолуга влада домовитись із Китаєм, і чи не скинуть путіна раніше, аніж ми встигнемо завоювати частину ворожої території.

            А всі, хто пише «нам аби відбитись, куди вже там завойовувати» - то вороги України, свідомі чи не свідомі.

            Якщо ми встигнемо завоювати частину московії – план світової підлоти ще можна зірвати. Не віддавши завойоване. Пославши Жопайдена на його історичну батьківщину – в жопу. Без відновлення територіальної цілісності майбутній пукін чи тупін не погодиться на повне роззброєння. А якщо навіть погодиться з якогось дива – орда все одно почне розпадатись. Бо з’явиться прецедент, що в неї можна щось відняти. Бо досі віднімала лише вона.  А прецедент – велика сила. 

            Не хочете сваритись з Заходом? А нам є що втрачати? Європідлота щойно нас послала подалі – тобто до класичної процедури вступу у ЄС. І вступимо ми туди трохи пізніше, аніж ніколи. Просто тому, що рішення там приймаються консенсусом, а серед членів – мінімум ШІСТЬ вірних ординських холуїв. Щодо НАТО – там вже все зрозуміло навіть нашому президенту. Настільки зрозуміло, що він навіть це озвучив, тобто втрачати вже абсолютно нічого. Щоправда недостатньо зрозуміло тупим і диким науковцям з пінгвінячим розумом, але то таке… Чого ще ми можемо сподіватись від Заходу? Грошей на відбудову? Ви серйозно? Від потвор, які під час варварського бомбардування наших міст не дали нам ЖОДНОГО літака? І це при тому, що в них на зберіганні знаходяться ТИСЯЧІ бойових літаків, кращих на наші! Демократія тим і зручна, що позбавляє відповідальності конкретного лідера. Монарху можна нагадати: ти ж обіцяв, як тобі не соромно! А «демократ» завжди зможе сказати, не червоніючи: та я хотів, матір’ю клянусь, але клятий парламент, парламентський комітет, суд, прокурор, міністерська колегія, РНБО, двірник (потрібне підкреслити) мені не дозволили, от лиха година! Нас вже тридцять років розводять мов кошенят цим нехитрим трюком. А ми досі дивуємось… Тож усім, окрім найтупіших, час збагнути, що світова підлота вчергове нас послала за тією ж адресою, що й завжди. Всі наші сльози й жертви не мають для мерзотників жодної цінності. Бо замість душі в них – торба грошей.

 Можемо, звісно, сумувати й плакати, що цей світ такий потворний. Але розумніше пристосовуватись. Стати жорстокими й цинічними й відплатити нашим вчителям сторицею. Щоб вони плакали кривавими сльозами при кожній згадці про Україну.  Це єдиний шлях, який реально працює. Жалібне скавчання не дасть жодних позитивних наслідків. Лише виснажить горло.  Наш геніальний посол у німеччині пан Мельник поширив у мережі фото, як у підвалах сплять наші дітки. Нагадав німецькому уряду, що він може припинити це жахіття, просто переставши купувати енергоносії в орди.  І побажав олафам  солодких снів… Вони виконають його побажання. Їхніх снів не потурбує совість, бо мертве не просинається. Це не до олухів звернення, а до їхніх виборців. У сподіванні, що дехто з німців ще зберіг якісь рудиментарні залишки совісті…

            З олухами слід спілкуватись інакше, отак (https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/126-just-a-dream) . Тоді поважатимуть і рахуватимуться. А інакше – вибачайте. Зіткнення з реальністю завжди болюче – надто вже вона тверда.

            Тож єдиний порятунок для України – звільнити свою територію силою й в процесі прихопити шмат ворожої. І не віддавати, щоб там не обіцяли й чим би не лякали наші «друзі». Бо на сьогодні колективний Жопайден для України куди небезпечніший за колективного путіна. Без угоди з китайцями можна й обійтись, але дуже важко. Шанси на успіх знижуються в рази… Британія колись об’єдналась з ворогом - московією проти німеччини. Зараз нам доведеться домовлятись з ворожим Китаєм. Просто нема іншого варіанту, якщо хочемо вижити і як нація і як держава.

            А стосовно параду – його не хочуть навіть наші вкрай нечисленні справжні партнери. Бо і їм сцикотно – а раптом кине пуйло бонбу, за таких умов це вже стає можливим, хоч і не надто імовірним. Тому й не дають нам серйозної зброї, що бояться, щоб не пішли ми ворога добивати остаточно, у лігві. Не доводили психопатів до крайнощів…

            Тож єдине, що нам залишається – захопити те, що може принести Україні користь і на що нам вистачить ресурсів, а на решті території підбурювати національно-визвольні й і просто економічно-сепаратистський рух, допоки орда не зменшиться до обсягу 2 мільйонів квадратних кілометрів і не втратить назавжди доступ до сибірських ресурсів. Лише в такому стані вона не спричинить нам більше ніколи масштабних руйнувань і смертей. Вона сидітиме на своїх болотах, надійно заізольована від переляканого світу й вимахуватиме звідти ядерним дубцем. Аж поки остаточно не сконає від виродження. А обісрана й обісцяна від страху світова підлота докорятиме нам, що ми змарнували історичний шанс позбавити звіра іклів, а її – вічного страху.  Докорятимуть тихенько, зі страхом і повагою, голосно гавкати не наважаться. А ми щоразу посилатимемо її за москальським кораблем.  Бо там її справжнє місце. Заслужила, падла.

Слабошановні дорогуваті непартнери!

З приємністю повідомляю вам, що доблесні Військово-Повітряні сили України щойно  вирішили проблему вашої  енергетичної залежності від московії. Наші герої, розбомбивши нафтопровід «Дружба»  і газогони «Ямал», «Північний потік -1» та « Північний потік -2», залізничні мости та колії РФ у західному напрямку, у максимально стислі терміни (півтори години) вирішили за вас задачу, яку ви не спромоглись розв’язати протягом восьми років.  Вирішили остаточно і назавжди. Ми усвідомлюємо, що для вас ваші прибутки значно важливіші за життя наших дітей, але ми маємо протилежний погляд на це питання. Мусимо передусім захистити від людожерів своїх дітей і жінок, навіть коштом ваших прибутків, бо остаточно з’ясували, що окрім нас це зробити нікому. Світовий Порядок і Міжнародне Право обістрались разом з вами задовго до першого пострілу, здійсненого варварами по наших містах. Втім, якщо ви вважаєте за потрібне й надалі вдавати, що вірите в їхнє існування – зверніться до Міжнародного Трибуналу ООН за роз’ясненням: що означає юридичний термін «посібник агресора». Дізнаєтесь про себе багато нового й цікавого. Щоправда, цікаве виявиться не новим, а нове – не цікавим.  

Таким чином, повне ембарго зі сторони Європи на кацапські товари від сьогодні можна вважати повністю запровадженим без будь-яких винятків та обмежень. Ембарго зі сторони  Азії буде запроваджено дещо пізніше – зі збільшенням бойового радіусу нашої авіації та ракетної техніки. Віднині будь-яке постачання будь-яких ресурсів з Сибіру до Європи можливе виключно з нашої згоди і за нашою ліцензією, з обов’язковою сплатою ліцензійних зборів на користь України,  і не раніше завершення активної фази бойових дій. І в черзі на отримання цих ресурсів ваші місця завжди будуть останніми – в ознаменування ваших заслуг у відгодівлі московського агресора і розв’язанні війни та геноциду щодо нашого народу. Але навіть це місце вам ще належить заслужити. Тож раджу починати просто зараз, поки жалібне скавчання не залишилось єдиним з доступних вам аргументів. Вітаю в новій реальності, якої ви так прагнули й задля створення якої тридцять років старанно й невпинно працювали.

Випереджаючи ваші брехливі звинувачення й тупі претензії нагадую, що всі збочені форми соціального колективізму, як то расизм, нацизм, фашизм, комунізм – теоретично розроблені і практично впроваджені саме вами і є головним внеском ваших народів у світову культуру та цивілізацію. Тож не поспішайте  приписувати нам свої здобутки – українському народу  вони не властиві.

Щиро дякую вам від імені української держави за те, що мудрий нарід (ТМ) врешті  втратив нав’язливе бажання вступити у гівно до ваших лав. Я б радо подякував вам ще за що небудь, просто через  свою незбагненну любов до  цього процесу, але з жалем  визнаю, що більше не маю за що.

Ваша чергова спроба вигідно продати нас людожерам повністю провалилась – вперше в історії. Втім, вашої заслуги в цьому нема. А з огляду на те, що у тридцять третьому році ви не вдавились, жеручи українське зерно, поки український  народ вмирав повільною й страшною голодною смертю, я далекий від думки, що вам колись стане соромно за скоєне.  А от сумно й  боляче вам таки стане, бо зусиллями нашого героїчного війська орда назавжди втратила можливість платити вам мільярдні хабарі за вашу щиру любов і оплачувати ваш високий рівень життя нашою кров’ю.

З неприхованою зневагою і найглибшою відразою,

Президент України.

П'ятниця, 11 березня 2022 12:53

Як спожити плоди перемоги.

Я пишу ці рядки, дослухаючись до віддалених вибухів снарядів, що рвуть на шмаття прадавній Чернігів – гордість і славу наших пращурів, одне з найбільших європейських міст Середньовіччя, але знаю, як і кожен з вас: Перемога прийде! Не знаю коли, як  і найголовніше: якою ціною. І в ці скрутні часи, коли наше військо, без перебільшення найкраще в світі, добуває для нас цю Перемогу,  наші дипломати, теж найкращі в світі, на своєму фронті воюють за зменшення її ціни.

            А нам усім вже варто думати, як не просрати цю перемогу і скористатись її плодами. Бо це воювати за нас чи бодай підтримувати охочих нема, а коли дійде до плодів – набіжать з ложками, вимахуючи папірцями, що надають їм начебто якісь ексклюзивні права на нашу Перемогу. І вкрадуть плоди, намов щурі, залишивши нам лише смерть і руїну. Таке вже не раз траплялось в Історії. У справжній нашій Історії, а не тій брехливій, якої вас навчили кацапи.

            Думаю, для кожного мислячого українця вже очевидно, що ніякого миру з московією бути не може за визначенням, а тим більше за мирним договором. Хоча б тому, що з брехуном і вбивцею не домовишся: ти мусиш виконувати свою частину угоди, а він свою виконувати не буде. Пишу про це вже дев’ятий рік і здається в мене вже з’являються однодумці… Тож навіть після вигнання кацапів з України мир можливий лише під чиюсь гарантію. Інакше кацап просто перегрупує сили й почне знову. Такий напівмир – то зрада. Ота сама, з великої літери. Що ж може бути гарантією? На перший погляд – негайний вступ України до НАТО. Насправді цього не станеться. Достатньо подивитись на останні дії Німеччини, щоб дійти висновку, що пакт молотова-рібентропа  діє й досі. Німецькі нацисти щедро відсипали нам стурбованостей і занепокоєностей і навіть частково підтримали санкції проти агресора. Треба ж якось заспокоїти бюргера в мокрих кальсонах, їхнього пересічного виборця… А от у якості допомоги нам прислали 2700 ракетних комплексів… виробництва ссср! Термін їх придатності закінчився в минулому столітті, а технічний стан вимагає негайної утилізації. Але на полігоні, а не на полі бою – давати їх солдатам не можна. Щоб руки не повідривало. Нафтогазове ембарго німці теж не погодили – бо не мають альтернативного джерела. Не вистачило бідахам восьми років, щоб знайти… Доведеться нам їм активно допомогти: знищити газогін та нафтогін «дружба» на білоруській території і морську ділянку обох північних потоків з повітря. Тоншого натяку нацисти не зрозуміють. Але зараз слід зрозуміти інше: ані в НАТО, ані в ЄС нас не приймуть. Принаймні поки німці залишаються членами (краще не скажеш) цих структур.

Сподіватись на гарантії США теж нема підстав – всі останні президенти цієї «наддержави» легко скуплені путіним, тож наступних напевно спіткає та ж сама доля – світовий лідер непомітно для вашого ока перетворився на трухлявий пеньок. Британія поки не втратила остаточно репутацію, добряче підмочену миморандумом – пронаймні намагається нам допомагати. Але дати нам гарантії безпеки самотужки не може – не та потужність у них, щоб бути світовим жандармом. Та й не хоче – британці в голос кажуть, що підписуючи миморандум сподівались передусім на США, інакше б і  не погодились.

Тож залишається єдина гарантія нашої безпеки спільна московсько-американська, але вже не на словах, які, як з’ясувалось, нічого не варті.  Московити повертають нашу ядерну зброю й літаки, передані нами у 1994 році. З офіційним визнанням, що не виправдали нашої довіри…  Американи забезпечують Україну сучасним озброєнням (літаки 5 покоління, ПРО, РЕБ, космічна розвідка і ще багато чого, ціна питання десь 250-300 мільярдів доларів). Причому одразу, до завершення бойових дій, а не в світлому майбутньому. А красиві слова старий підар Жопайден нехай запише на цупкому папері і заб’є собі в тупу сраку. Бо нас не має хвилювати, що там записано: «гарантії» чи «запевнення». Це був би найкращий для нас варіант, але мені чомусь зовсім не віриться в його можливість… А інших гарантій в цьому грішному світі не залишилось. Як і потужних держав з репутацією. Просрали її, репутацію. Непомітно для себе. Обміняли по тихому на кацапські хабарі…

Тож залишається, на жаль, лише війна до перемоги. Бо перемир’я – це напевна перемога московії. Просто трохи відкладена в часі, на рік – півтора… У них більше ресурсів, про що я вже не раз писав. Зараз вони пожинають гіркі плоди своєї зарозумілості й самовпевненості. Вдруге такого подарунку, як наступ по десятку напрямів одночасно і без тилів, ми не дочекаємось. Я, скажімо, був заскочений їхньою тупістю. Складається враження, що військових взагалі не залучали до планування «спецоперації». За рівнем тупості – це однозначно гебешний витвір…

Але наш наступ на ворожу територіюзнов впирається в ресурси. По перше – нам нічим утримувати таку колосальну територію. Навіть на контроль за москвою необхідно 400 тисяч наших солдатів чи поліцаїв.  У нас їх нема й ніде взяти  - ми спроможні зібрати військо у 600-700 тисяч вояків, але не надовго. Кілька років ми просто не потягнемо. А москва – це далеко не вся московія… Тож наступ на кацапську столицю – це просто повторення помилки Наполеона.

На щастя, маємо іншу можливість. Адже ми не ставимо за мету загарбати 1/7 частину суші й примусити москвинів плести для нас свої фірмові лапті. Наша задача куди простіша: привести московію у відносно безпечний для України стан. Дев’ятий рік пишу, що конфлікт між нами й ними – екзистенційний, тобто такий, що унеможливлює компроміс. Україна й орда не можуть існвати одночасно. Один має загинути. Так було завжди, вже 800 років. Але здебільшого гинути доводилось нам. І от нарешті – їхня черга. Якщо нашій владі вистачить твердості, звісно.

            Український інтерес полягає в тому, щоб розщепити орду на три десятки незалежних і ворожих одна одній держав, бажано національних. Цю доктрину ще в минулому столітті сформулювали українські націоналісти і щослили рекламують їхні нащадки – «свободівці», тож на авторство ідеї я не претендую. Але саме зараз склались умови для її реалізації. Як тільки наше героїчне військо знищить основні сили загарбників, що досі намагаються захопити Київ-Чернігів та Харків-Суми, одразу ж постане питання визволення окупованих територій.  Москалі, звісно, про це не думають. Вони не люди в принципі, не варто до них прикладати людські мірки… Вони щиро вважають, що ми віддамо їм на додачу до Криму й Донбасу ще й Херсонщину.  Бо їм потрібний сухопутний коридор у Крим і вода з Дніпра. Про нас вони не думають взагалі – важають, що ми кричатимем від радості, якщо вони запропонують нам мир, тобто трохи відкладуть розправу над Україною.  Але часи змінились, українці взагалі не налаштовані враховувати їхні інтереси. І звитяжне військо дає нам  такі можливості. Добровільно окупанти не підуть,  навіть у безнадійному становищі. Їх доведеться вибивати силою. Коли до цього врешті дійде, вони очікуватимуть від нас такого ж тупого поступу, який вчинили самі – наступу в лоб на укріпрайони Криму, Донбасу й навіть Херсонщини (який вони вже починають потайки зводити, про всяк випадок). Але існує куди простіший і корисніший для України шлях: відрізати південні регіони орди від москви. По широті Волго-Донського каналу. Від Луганщини до Казахстану. Якихось 450 кілометрів, які скоро не буде кому обороняти.

            Такий поступ вирішить одразу кілька задач:

            Забезпечить блокаду й майже безкровне визволення Криму. Полегшить зачистку Донбасу й Херсонщини. Допоможе отримати підтримку Китаю (політична підтримка і реальні гроші, а не обіцянки, на які такий щедрий Захід). Послабить орду, вилучивши в неї найбільш продуктивні землі й значну частину населення. Забезпечить економічне зростання України через доступ до прикаспійських надр і місце у світовому розподілі праці та економічний вплив на людство через контроль за експортними шляхами між Китаєм і ЄС. Назавжди викине орду з каспійського й чорноморського регіонів, повністю змінивши баланс сил у світі. І головне: запустить процес розпаду орди, бо Кавказ повстане одразу ж.

            В горах Кавказу утвориться 7-10 дуже гордих і страшенно незалежних держав, вкрай ворожих одна до одної (за рідкісними винятками). Їх поява не завдасть, на превеликий жаль, смертельної рани орді, але стане прикладом для інших поневолених народів. Нам, насправді, потрібен поділ орди в зовсім іншому місці. Для подальшого існування України вкрай важливо утворення незалежних Башкирії, Татарії, Удмуртії, Пермі, Комі та Ненецької держави. Вони мають назавжди відділити московію від Уралу та Західного Сибіру. Можливо приклад Кавказу їх надихне. А якщо ні – нам доведеться їх підштовхувати. Пропонувати скажімо башкирам договір про взаємодопомогу проти вторгнення. Але за умови, що вони прнихоплять до своєї Башкирії Оренбургську область і вийдуть на наш новий кордон. Потім те ж саме можна пропонувати Татарії. Не турбуючись про адміністративні кордони їх «автономій». Скільки зможуть захапати – стільки й їхнього. Але лише в московитів, не один в одного. Нам потрібне пасмо, що відділить 40-мільйонну московію від 10-мільйонного Західного Сибіру й унеможливить паразитування москви на сибірських ресурсах. Тільки в цьому разі ми убезпечимо себе від вторгнень орди у майбутньому. Тобто потрібно силою захопити південь московії, осадою звільнити Крим, а потім не покладаючи рук працювати над розпадом орди, «заморозивши» конфлікт по факту, але не підписуючи з ордою жодних угод. Якщо у нас зникне бажання на них наступати, а у них – можливість це робити, гаряча фаза припиниться сама собою без жодного папірця. Про інші позитивні аспекти такого кроку детальніше в наступній статті…

Я пишу ці рядки у третій день страшної битви вже дев’ятирічної московсько-Української війни. Між двох вогнів: прадавнім Черніговом, куди щойно увірвались ори й славним Ніжином – Нежатою Нивою. Чернігів веде вуличні бої з окупантом, що таки зміг увірватись зі сторони гумової фабрики, попри відчайдушний спротив наших героїв-захисників. Життя й здоров’я сотень тисяч людей, їхні домівки, тисячолітні храми – гордість і слава наших великих предків, знов загрожені черговою ордою.  Під загрозою знищення північними варварами опинилось усе прадавнє місто, шо у 9-12 сторіччях було найбільшим у Східній Європі. Оркам байдуже, що з нами буде… Під Ніжином, колишньою Нежатою Нивою,  рясно политою нашою кров’ю тисячу років тому, де після страшної битви з тією ордою нікому було зжати жито, наші герої зараз зупинили страхітливе угруповання чисельністю до дивізії, що рветься до Києва, нашої споконвічної столиці.

            Я пишу цей текст з Вірою, Надією і Любов’ю. З вірою в перемогу, надією на швидке й переможне закінчення війни й любов’ю до України, яка все ще може знову стати злочином… Але Орда не переможе. Ми вже зробили найголовніше: ОПУСТИЛИ ЇХНЬОГО ПАХАНА. Ми зробили це усі разом: фронт, що докладає неймовірних зусиль і власних життів, і тил, що не піддався паніці й допомагає всім, чим може. Світанок вже близько!

            Пуйло скинуло свого начальника ГШ. Воно налякане й шукає офірного цапа, хоч потайки вже розуміє, що стане ним саме. Як знавець справжньої, не московської історії, маю вам повідомити: у Візантії, Східній Римській Імперії, де василевси гинули від рук придворних частіше, аніж вмирали своєю смертю, звільнення головного воєнначальника МАЙЖЕ ЗАВЖДИ призводило до вбивства самого василевса у найближчій перспективі. І московія, жалюгідна пародія на ту імперію, не стане винятком з її правил. Бісноватий фюрер вже втік х москви за Урал, сцикливий гном збирає холуїв-подільників та толковиштє. Воровская маліна, що керує зараз ордою, ще слухає опущеного пахана. Аде вже усвідомлює, що це «не по поняттях».

Депутати госдупи вже верещать від страху за скоєне. Бридка красножопа комуняка вибріхується, що їх надурив пахан. Мовляв вони «підписувались» лише на звільнення миролюбних народів бамбаса з під бандерівського гніту. А про Київ, мать его, розмови не було. І що воно, падло, в шоці від скоєного. Що ми йому знову браття. Бо воно проти розпаду ссср, де ми з ним жили у щасті, його великому щасті… Воно вже не боїться опущеного пахана. Вірніше боїться, але менше, аніж нас! З чим нас всіх і вітаю від усього хворого серця! І це просто перші ластівки (якщо можна назвати ластівкою тупу сраку), дупа починає роздуплятися! Вони ще привезуть нам своє пуйло у мішку. Може навіть ще живе, хоча це вже навряд – не в їхніх традиціях залишати іншим те, що можна вбити самим. Це вже суто їхня традиція: звалювати всі свої старшні гріхи й звірине нутро на вошдя. Й вкорте прикидатися братами. Але це вже востаннє. Не опускаємо руки! Молимось за перемогу й мир, без неї для нас недосяжний. І робим кожен все що може для Перемоги і Миру. Вже світає…

Вівторок, 22 лютого 2022 13:12

Де проляже кордон з орділом.

Там, де кацапня стіче кров’ю. Це якщо коротко. Зазвичай пишу лише для розумних, але у зв’язку з особливими обставинами цей текст призначений для всіх, тож зарані перепрошую розумних: їм тут буде нудно.

Щодо числених «експердів», що просторікують про «подарунок» путіна Україні, нашу «перемогу» - це дебіли або вороги. Причому ворогів більше.

Що насправді сталось:

Московити змирились з очевидним фактом втрати України. Тепер це незалежна, мілітаризована й вкрай ворожа для них сусідня держава. Але це сталось не зараз – просто тепер до них дійшло. От і все. Москалі діють за логікою гопників, якими вони і є, всі без винятку. Якщо захопити все не вдалось – треба зафіксувати в пащі вже захоплене і спробувати прихопити ще – все, що вдасться. Бо Україна міцнішає. А вони слабшають. І скоро вже самі боятимуться ескалації з нашого боку.  Але не вимахуватимуть хвостом перед колективним Заходом, як ми зараз, а погрожуватимуть ядерним дубцем. Але це в майбутньому, а зараз остання нагода відкусити ще щось.

Путін хоче Київ?

Ну звісно!  Він хоче усе. Але це не означає, що отримає бодай щось. Тут вже залежить від нашого війська. Послідовність дій очевидна (писав про це минулого разу): спочатку удар на Маріуполь, потім, в разі успіху, удар з Криму назустріч і десант з моря. Потім, в разі успіху – удар на Харків і спроба оточення нашого лівобережного угруповання військ. А вже потім – наступ на Київ з Білорусі. А може й через Чернігівщину. То вже деталі.

Що насправді захоплять?

Сподіваюсь, що нічого. Втратять частину, але невелику. Так десь від Широкіно до кордону.

Як нас підтримають ЄС і США?

Стурбованостями й занепокоєностями. Наймасштабнішими й у  необмеженій кількості.

Чому цього разу захід реагує так бурхливо, на відміну від 2014 року, коли москалі робили те саме?

 Бо це вперше торкнулось їх особисто.

Що змінилось порівняно з 2014 роком? Лише  2 речі: окупація Білорусі наблизила московські війська до ЄС впритул, а тупий ультиматум висунув претензії вже не нам, а світовій підлоті.

Чи будуть санкції сильнішими?

Ні, не будуть. Але кричатимуть про них наші «партнери» голосніше. Бо бюргер, їхній тупий і жадібний виборець, наляканий ордою до мокрих кальсонів. Власне, саме він і є нашим «союзником» , саме з ним треба працювати, а  не з їхніми владцями, давно скупленими москвою.

Як працювати?

Слідкувати, щоб переляк не проходив. Наприклад нагадувати про наше право на повернення ядерного статусу – якщо вже на саме повернення духу не вистачає.

Чи заспокояться москалі на цьому?

Ні! Бо апетит зростає, а час на його задоволення спливає.

Коли заспокояться?

Коли ми їх знищимо. Саме ми, ніяка не міжнародна підлота.

Коли ми станемо активними?

Одразу після створення ядерної бомби. І ні днем раніше. Просто тому, що не матимемо чим відповісти на ядерний шантаж. До того моменту можлива лише пасивна оборона без значних здобутків з нашої сторони.

Що в цьому нового – нічого. Окрім аудиторії.

Про те, що дієвих санкцій не буде, орда не зупиниться, нам доведеться  самотужки поновлювати ядерний потенціал, оголошувати дефолт, вимагати списання боргів, розбудовувати військо й територіальну оборону, мілітаризувати суспільство, я пишу вже дев’ятий рік. Всі матеріали на сайті, кому цікаво. Але знов таки – вони для розумних.

Яке найслабше місце в нашій обороні?

Це тупий сракоголовий виборець, що 30 років віддає у владу в державі виключно злодіям.

Go to top
Попередження
Текст захищений авторським правом. Розповсюдження тексту у паперовій чи електронній формі (включаючи скачування на власний гаджет) без письмового дозволу автора заборонене. Цитування дозволяється у обсязі не більше одного абзацу з обов’язковим посиланням на цей сайт як джерело. На сайті викладено повний текст без купюр, а не демонстраційний уривок, оскільки проект не є комерційним. Такий формат не передбачає коштів на рекламну кампанію, тому сподіваюся на рекламу книги від задоволених читачів.