Володимир Митус

Володимир Митус

Вівторок, 24 серпня 2021 00:47

Вітання зі святом.

Вітаю Вас зі святом, Шановні читачі!

Сьогодні, 23 серпня, окрім Дня Прапора України відзначається ще й Всесвітній День Мозку. Щоправда, більшість українців навіть не здогадуються про його існування, а якби й знали – однак не мають чого святкувати. Тож вітаю Вас усіх з його наявністю. Втім, сподіваюсь, що це трохи й моя заслуга: для дебілів не пишу, от вони сюди й не заходять.

І як би не було Вам важко посеред того, що нас оточує, закликаю: БЕРЕЖІТЬ ЙОГО! З ним живеться тяжко, зате цікаво… Та й мені без Вас буде зовсім сумно…

Субота, 31 липня 2021 13:36

Важкий спадок "Голосу".

«Голос», розкладаючись заживо, спричинив не лише хвилю смороду,  звичну для таких процесів, а й спалах дивної активності цілого ряду українських політиків, що запричитали, заверещали, завили приблизно одне й те саме: Ми ж вас попереджали, що «Голос» - свинячий! Доки ж ти, посполитий, обиратимеш гівно?! Невже тобі не боляче? Невже тобі не соромно? Невже тобі не гидко?

На 850 тисяч виборців ллються бурхливі потоки співчуття, подекуди навіть щирого, як це не дивно. Схоже, політики зовсім не знають народ, якому намагаються «служити»…

                Пересічний виборець «голосу» зовсім не потребує вашого співчуття! У нього катарсис, та що там – пароксизм!

Здригаючись від солодких сліз мазохіста, він патетично голосить на кухні про свою тяжку долю, прислухаючись водночас до сиплого бубоніння Кумира, що долинає з кожної праски:

-          Дай мені в ріг,

-          Слів не кажи,

-          Пальцем шлях покажи.

-          Тяжко мені, важко мені,

-          Вас затягти на дно,

-          Бо всі ви – саме гівно,

-          Не тоне гівно на дно,

-          Вгору сплива воно…

 Тремтячою від пекучого жалю до себе, зрадженого й ошуканого, рукою наливає самогонки, поки Кумир   впадає  в раж приспіву, доводячи публіку до екстазу припадком кастрачого вереску:

-          Голос вкрав, землю вкрав,

-          Ще й мандат на вас поклав!

І завмирає, обхопивши руками голову, пригнічену солодким болем спогадів про всіх мерзотників, що ошукували його протягом усього безталанного життя, під меланхолійне гудіння патетично-філософської коди:

-          Марно життя мина,

-          Годі шукати дна,

-          Ви – Океан Гівна,

-          І нема у гівні «вікна»…

І горе тому необачному політику, який зважиться витягати його загадкову душу із саторі! Хвиля праведного гніву безневинно ошуканих змете його, мов опалий листок!

Панове політики! Дайте людям спокій! Невже вам так важко стерпіти, коли комусь добре?! Особливо, якщо йому добре без вас…

Не поспішайте ділити пиріг  спадок!

По перше – тому, що подібне притягує подібне… Звісно у багатьох виникне спокуса намаститись у марній спробі зійти за свого, тим більше, що клієнт вже починає шмигати носом, підсвідомо принюхуючись у пошуках нового обранця.

А по-друге – тому, що місце вже зайняте, та що там – бажаючих зібрався натовп, і всі зі справжнім, натуральним ароматом, який вам годі перевершити. «Сила в безчесті» «Гомсокира» «Каліцька партія»…

Та й Сранька не варто списувати зарані. Відлежиться, знайде нового спонсора, і  повернеться, жалібно підвиваючи "я не здамся без бою...". І  розпочне новий гастрольний тур. «Океан Гівна» у вашому місті… На підтримку нової, демократичної, некорумпованої, патріотичної, антиолігархічної партії «Слух»… Вже скоро… Дуже скоро… Ну не тоне воно! Консистенція не дозволяє...

Голова пухне від версій, що викидаються в інтернет мов Ніагарський водоспад. Скоро договоряться до того, що його сумління замучило. Що скривавлений Музичко уві сні являвся... Насправді ж все просто: цей геній зрозумів, що іспиту з української мови йому не здолати. А Закон вступає в дію 17 липня.

Мир вам, писаки! Не забувайте про бритву Оккама, голіться регулярно, але обережно - вона надто гостра, до того ж небезпечна. Особливо для тупих.

Середа, 30 червня 2021 20:03

Шановний пане Георгію!

Шановний пане Георгію! Надішліть, будь ласка, електронний лист на мою пошту Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. - я не маю куди відправити Вам книги!

Шановні читачі!

Вашій увазі пропонуються мої нові книги, які можна придбати в електронному вигляді (PDF файл). Щоб придбати книгу, перекажіть відповідну суму на картку Приватбанку, 4149 4393 1140 9001 власник рахунку Митус Володимир Анатолійович. Книги буде відправлено не пізніше ніж за 2 доби після надходження коштів (у більшості випадків того ж самого дня). У примітці до платежу ОБОВ’ЯЗКОВО вкажіть назву замовленої книги та електронну адресу, на яку вона має бути надіслана. В іншому випадку я буду змушений повернути кошти на Ваш рахунок. Книги, які Ви можете купити, є ліцензійними копіями оригінального твору, авторські права на який належать мені й захищені Законом про авторські та суміжні права. Купуючи ліцензійну копію Ви погоджуєтесь з Ліцензійними Умовами:

1). Забороняється використовувати придбані книги з метою отримання прибутку.

2). Забороняється  поширення цих книг або їх частин в інтернеті у відкритому доступі або у групах соціальних мереж.

3). Забороняється створення й поширення аудіо- відео- та поліграфічної продукції на основі цих книг.

4). Забороняється виготовлення й поширення цих книг у друкованому вигляді.

5). Забороняється використання цих книг, їх фрагментів, персонажів з рекламною метою незалежно від типу реклами.

 

Книги на продаж:

1.       «ЛЯХ СЕРДЕЧНИЙ». ВАРТІСТЬ – 140 (сто сорок) гривень. Історичний роман, обсягом 1 255 000 знаків (з пробілами). Являє собою продовження епічної саги, розпочатої романом «ВІТЕР ДОЛІ», який Ви вочевидь вже прочитали на цьому сайті. Дія відбувається одразу ж після подій, зображених у першій книзі – з осені 1603 року по весну 1604. В книзі ви зустрінете вже знайомих вам персонажів: Анжея Ожаровського, Охріма Бособрода, Адама Вишневецького, Юхима Корецького, Михайла Дорошенка, Петра Сагайдачного, Самійла Кішку. Загальний хід змальованих подій цілком відповідає або принаймні  не суперечить достовірно відомим історичним фактам, подробиці є плодами уяви автора. Користуюсь нагодою ще раз наголосити, що книги в жодному разі не є «альтернативною історією» на кшалт «що було б, якби…»  і написані головним чином з метою познайомити Вас зі справжньою історією нашого народу, ретельно приховуваною «вченими» істориками. А любителям «альтернативної історії» краще звернутись до шкільних підручників – вона там.

2.       «ТІНЬ МАМАЯ». ВАРТІСТЬ – 40 (сорок) гривень. Історичний роман обсягом   350 000 знаків (з пробілами) про доленосні в історії людства події, що мали місце у далекому 1492 році. Цього року дійсно завершилось середньовіччя, але не тому, що Крістобаль «Колон» відплив на пошуки короткої дороги в Індію, а через виникнення першої в світі капіталістичної держави, причому саме тут, на наших, українських землях. Про її творця – русько-кипчацького князя Богдана Федоровича Глинського, про його пращура у 7 коліні беклярбека Мамая і його визначальний внесок у подоланні ординської навали, про становлення козацької держави і витоки її перших традицій, про справжні причини занепаду Київської Русі і врешті про те, що таке орда, чим вона відрізняється від цивілізації, як боронились від неї наші пращури і чому ми досі змушені з нею воювати, ви зможете прочитати у цьому гостросюжетному романі. Серед персонажів  – Михайло Збаразький, перший князь на Вишневці і засновник славетного роду князів Вишневецьких, майбутні козацькі гетьмани Предслав Лянцкоронський та Остафій Дашкевич.

3.       Бажаючі мати роман «ВІТЕР ДОЛІ» у власному гаджеті можуть придбати його в електронному вигляді за 80 (вісімдесят) гривень. Обсяг – 892 000 знаків (з пробілами).

Найближчим часом у продаж надійдуть:

Історичний роман «Багряні роси» про справжнє, а не видумане московитами хрещення Русі, його причини і наслідки, першого київського кагана і засновника династії, нині відомої як «рюриковичі», про побут наших предків у далекому 10 сторіччі і ще багато про що…

Сучасний гостросюжетний соціальний роман «Ципа» про маленьку і дуже добру дівчинку, що волею долі перетворюється на професійного вбивцю. Не будучи ветераном і водночас  вважаючи аморальним замовчувати тему московської війни (чим з успіхом займається більшість моїх колег по цеху), я після довгих вагань таки написав цю книгу. Не про війну, а про скалічені нею долі людей, до яких вона прийшла незваною, брутально розриваючи життя на «до» і «після». Книга піднімає найгостріші, найдражливіші й найболючіші теми сьогодення, які я в жодному випадку не маю наміру обходити чи замовчувати.

В творчих планах:

– третя частина епічної саги,

-  роман про Чорного Богдана (князя Ружинського) і завоювання Криму козаками під його керівництвом у 1575 році

- збірка оповідань, переважно теж історичних.

 Чи будуть ці задуми реалізовані – залежить передусім від Вас, шановні читачі. Купуючи ці книги, Ви маєте можливість зробити свій внесок у розвиток української історичної літератури.

Субота, 08 травня 2021 10:26

Магазин

Четвер, 22 квітня 2021 00:57

Заграниця нам поможе?

Криза, що останніми днями настала у московсько-Українській війні, дійсно  схожа з нападом гітлерівського рейху на Польщу у 1939 році. Однак незчисленні коментатори, які невтомно це підкреслюють, не розуміють, що саме між ними схожого. Зовсім не казус беллі (привід до війни) у вигляді провокації в Гляйвіці. Так, путлер не гірш від гітлера радий вбити «своїх» щоб звинуватити жертву. Хоча за нинішніх обставин він може й не трудитися – його репутації вже нічого не загрожує. Нема її, від слова «зовсім». Можна дертись через кордон, не заморочуючись формальним  приводом. У Криму ж обійшлись якось…

Схожість насправді в іншому. Польща програла війну не тому, що гітлер на неї напав. А тому, що сталін допоміг – вдарив у спину. Гітлер знав, що вдарить. Бо зарані домовився. Був певен. І не тому, що молотов з ріббентропом папірця підписали. Гітлер ними підтирався не гірш від путіна. Просто він знав, що сталін не підведе, бо йому це ВИГІДНО. Сталін хотів ВСЮ Україну і не приховував цього. Так, ДВІ СВІТОВІ ВІЙНИ розпочались за контроль над Україною. Третя, схоже, теж. Гітлер не мав достатньо ресурсів щоб здолати мілітаризовану націоналістичну авторитарну державу, якою тоді була Польща. Він і не нападав би, якби не був певен, що сталін не підведе. Дійшло? Ні? Добре вам. А я мучаюсь думкою: ХТО Ж ПРОДАВ НАС?! Бо у путіна так само нема сил для завоювання України… А наступ таки буде… Кандидатів не так вже й багато.

1.       США. Для них Україна – лише розмінна монета у торгах. І не лише з кремлем – з усіма. Саме тому ніякої дієвої допомоги ми від американів не отримуємо. Не розглядають вони нас, як союзника. І не розглядатимуть. Бо в нас різні стратегічні цілі. Україні необхіден розпад московії, повна деструкція на десятки уламків. І убоге животіння цих уламків. Американам потрібна бідна, убога, але ЦІЛІСНА московія. Вони не зацікавлені ні в розповзанні ядерної зброї по десятках улусів, ні в посиленні Китаю, що в такому разі проглине не менш ніж половину території орди.  Хто не зрозумів – слухає промову Буша. Він вимагав від нас відмови від незалежності й збереження совіцького союзу не тому, що дебіл (хоча й це теж…) а через державні інтереси США. НАШІ інтереси там нікого не цікавлять, як це не дивно. Американи цілком можуть навіть допомогти москалям, грошима й навіть зброєю, якщо отримають відповідну ціну. Путіну є що пропонувати – і це не лише конфлікти, які він сам для цього й створив, але й чисельна мережа московських агентів впливу  і просто запроданців по всьому світу. Орда займалась цим віками, цілеспрямовано, зберігаючи тяглість спецслужб при всіх революціях і змінах суспільного строю. Документи про роботу на КГБ провідних европейських політиків дорогого вартують. Можна надійно тримати в руках «партнерів» по НАТО… Одна закавика: воювати за орду американи не будуть, а припинення допомоги Україні, через її суто декоративний характер, не спричинить суттєвого удару по нас. Тобто для москви замало того, що Вашингтон може дати. Замало, щоб здійснювати вторгнення, не турбуючись про наслідки. І ще одна: американи не зацікавлені в поглинання московією України…

2.       Туреччина. Давній заклятий ворог України… Дуже лагідний ворог, коли йому треба. Як от зараз, наприклад… Скажете, Туреччина – ворог москви? Так, ну то й що?! Дипломатія – це якраз про угоди з ворогами, якщо ви не в курсі. Важко знайти більшого антикомуніста, аніж старий товстий Віні Черчіль. Але зі сталіним він союз підписав. І Польщу йому згодував… Турки теж не раз брались допомогти Україні, і щоразу з руйнівними наслідками для нас. Кому цікаво – читайте біографію Петра… Ні, не пєтьмана -  Дорошенка. Справжнього Гетьмана, що домовивсь з турками про військовий союз. На відміну від США, Туреччина має важелі впливу на нас куди серйозніші. Для початку – можна ізолювати Україну від морської торгівлі. Це дуже боляче. Більш, ніж ви собі можете уявити. А потім може й напряму військами допомогти. Там диктатура, ніхто й не кавкне. Підуть помирати за милу душу. За що? Та за території ж. Контрольне питання: За що почались усі світові війни?.. Отож… Ні, Крим путін їм не віддасть. Але він і не був їхнім ніколи. Великий Юрт (справжня назва Кримського Ханства) був васальною, але все ж окремою державою. Туркам не належав ніколи. Хоча окремі міста ЮБК таки належали, хоч і не довго, але то таке… А от Буджак був колись турецьким, і досі там вважається таким. Його путін цілком може й віддати. Не своє, не шкода… Існування України НЕ ВХОДИТЬ до турецьких національних інтересів, тож ніщо не заважає поживитись за рахунок жертви, якщо вона приречена. Особливо якщо будуть гарантії, що США не заперечують…

3.       Польща. Боїться москалів? Безперечно. Ну то й що?! Прихопить «східні креси», які теж досі вважає своїми, і боятиметься далі. Може навіть ще дужче. Поляки розраховують на США. Дуже розраховують. І мають певні підстави. Вони реально потрібні  американам. Польща – це лапа дядька Сема, яку він тримає на горлі ЄС. Важіль впливу, що ЗСЕРЕДИНИ підриває «партнерів» по НАТО. Блокуючий голос, якщо ЄС колись всерйоз зачепить інтереси США. Хоча поляки теж мають цілком обгрунтовані сумніви, чи будуть їх американи захищати. Але принаймні зброю дадуть. Поляки зовсім не мріють про кордон з ордою?  А вони його вже мають, вивчайте глобус. Так, це ексклав, звідки сухопутній державі, як от орда, важко розгорнути наступ. Може саме тому останніми тижнями пожвавішали перемовини орди з лукашенком про розміщення контингенту московських військ? Щоб переконати поляків, що неприємного сусідства вони однак не уникнуть? Нагадаю: у 2014 році москалі ВЖЕ пропонували полякам ділити Україну. Просто тоді внутрішньополітична ситуація в Польщі була іншою. З тих пір антиукраїнська істерія там нагнітається з  нечуваним розмахом. Пєтьман здуру з’їздив, поплазував перед пам’ятниками полякам, вбитих «українськими карателями». Ефект виявився зворотним, як і слід було чекати… Чи наважаться поляки? Чи продадуть нас «брати»? Чому б і ні. Особливо якщо США не проти… Вони продавали нас ЗАВЖДИ. Від Болеслава починаючи, що захопив був Київ в 11 сторіччі… Поляки зрадили Виговського, переписавши Гадацький договір, на який він поставив своє життя і врешті й заплатив ним за польську зраду… Навіть коли поляки не мали власної держави, плазуючи в московському рабстві, вони не вважали нас рівними собі, навіть прикинутись не могли. Два антимосковські польські повстання у 19 сторіччі провалились саме тому, що вони вперто не бажали визнавати  за українцями право на власну державу. Їхні очільники вважали, що тільки поляки можуть битись за власну державу, а українці мають - за право змінити московське рабство на польське! Пілсудський зрадив Петлюру, уклавши сепаратний мир з московією. І загріб за допомогою Франції  Закерзоння, де влаштував українцям полонізацію замість обіцяної автономії одразу і незалежної держави в майбутньому. Не вірите, що Польща здатна на зраду в умовах такої загрози для себе? Не вірте далі, а я вам буду тихенько заздрити. Але у 1938 Польща почувалась не менш загроженою, але допомогла гітлеру розірвати Чехословачину. Недарма ж той таки Віні Черчіль називав Польщу «Гієною Європи». Просто добре знав матеріальну частину. Я маю з ним погодитись: навіть такому геніальному оратору, як він, важко було пояснити британцям, чому вони мусять проливати власну кров, рятуючи одного окупанта від іншого… Дійсно, німецька а потім московська окупація і піввікове рабство стали наслідком тупої і зрадницької політики самої Польщі. Думаєте, та історія поляків чогось навчила? Тисячу років перед цим нічому не вчила, а тут раптом… Гаразд, думайте. Це не боляче. Болючий не процес, а наслідки…

4.       Румунія і Угорщина. Ці завжди раді поживитись і навіть не приховують. Одна біда – заслабкі… Хіба разом… От тільки одне одного вони люблять ще менше ніж нас. Якщо це взагалі можливо. Але знов таки: ворог мого ворога не завжди мій друг! Політика – не арифметика. Румунія хоче Мурмуронщину, Буковину, вважаючи їх… своїми. Яка несподіванка! Угорщина не приховує, що зазіхає на все Закарпаття. Зрештою, Мурмуронщину можна й поділити… Та й Молдова, якщо почнеться, підтримає не нас, а Румунію. Не знали? Просто тому, що це один народ. Реально один, а не як ми з москалями. І мова одна. Лише румунська латиникою, а молдавська – кирилицею. Навіть не здогадувались?

Про Німеччину, Францію  і європідлоту взагалі – краще промовчати. Вони навіть не вдають наших союзників. Їхній правлячий клас НАЛЕЖИТЬ москві на праві приватної власності. Москалі не шкодували грошей, їх скуповуючи. Вас не дивувало, що нас за будь-яку дрібницю довго возять мордою по столу, ставлять «на контроль», вичитують, мов дитину, а московію, що порушила ВСІ норми міжнародного права – повертають до ПАРЕ? У мене питань немає… Питання до нас: Навіщо ми  з ними в тому ПАРЕ ПАРимось?! Односторонні зобов’язання на себе беремо… Правильна відповідь дуже сумна: БО ДУРНІ. Розумні не обирають під час війни Головнокомандувача між мародером і дезертиром. І миморандуми Будапештські не підписують…

В сухому залишку: можемо вважати надійно убезпеченим лише кордон зі Словаччиною, кілометрі 30, здається... Їм від нас дійсно ніц не треба.  

Гаразд, а що з союзниками?

Все добре! Їх у нас НЕМА… Союзник – це держава, з якою підписана угода про взаємні зобов’язання у випадку війни. У нас таких нема. А могли б бути. Хто? Ті, хто насамперед поділяє наші СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ. Союзників притомні люди шукають саме серед них… Тобто ті, хто зацікавлений у розпаді московської орди. Насамперед це держави колишнього СССР і частина сусідів московії… Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Швеція, Грузія, Монолія зрештою. Вони усвідомлюють, що живуть поруч з неадекватними маньяками з ядерною кнопкою… І Японія, врешті. Та сама пограбована москалями Японія. Держава НІХОН, якщо по їхньому… Третя економіка світу. Перебуває у стані війни з московією з 1945 року… Теж не чули?..  Пильно вдивляється в нас примруженими очима ще з часів ющенка. На щось натякає, здається… І допомагає потроху, щоправда дуже тихо й непомітно. Такий вже їхній звичай – не прийнято в них в голос говорити про свою допомогу, щоб ненароком не образити тонку душу обдарованого…  

Скажете, про Китай забув? А навіщо ми йому?! Якщо ви досі не втямили – саме Китай є головним нашим ворогом. Більшим, аніж московія. Не хочеться вас засмучувати. Але саме Китай є ініціатором і організатором московсько-української війни. Він виграє в будь-якому випадку. Переможе Україна – китайці підберуть уламки орди. Кращі, які самі оберуть. Переможе московія -  стане ще більш залежною, віддасть в оренду в сто разів більше, ніж зараз. В оренду без викупу. З подарунком замість викупу… Москалі не матимуть вибору – війна однак доб’є їхню економіку. Власне, вже добила. Визнаю свою помилку: я вважав, що орда розпадеться набагато раніше. Бо ординці не стерплять падіння рівня життя втричі. Так, у нас він теж впав, але ми не маємо вибору: на нас напали, маємо боронитись. У них вибір є. Недооцінив я глибину їхньої ницості, визнаю. Мабуть підсвідомо приписував їм щось людське… Тобто економіка їхня має впасти до межі фізіологічного виживання населення. Коли ця худоба врешті видохне з голоду…

До речі, маю для вас приємну новину: їх не 147 мільйонів, то в них в очах двоїться. Насправді вдвічі менше. І мобпотенціал у них НИЖЧИЙ ніж в України. І яка користь з десятків тисяч танків? Якщо нема кого посадити за важелі…

Хочеться на завершення сказати вам щось приємне, бо сіячів паніки і без мене в надлишку. Але брехати не навчений, тож вибачайте… Ну гаразд: МИ НАБАГАТО БЛИЖЧЕ ДО ПОНОВЛЕННЯ ЯДЕРНОГО СТАТУСУ, аніж здається навіть послу Мельнику. Нас відділяє від нього лише 2 чинника: пристойна влада, яку треба обрати, і рік часу, який їй треба дати. І тоді світова підлота подивиться на нас геть іншими очима.  Бо річ не в тім, що вони нас ненавидять… Просто цей світ влаштований таким чином, що з тобою рахуються лише коли ти спричинюєш проблеми. Саме тому з нами не те, що не рахуються… Нас навіть не помічають… І в мене не піднімається рука кинути в них камінь, зважаючи на те кого ми 30 років обираємо й що вони з нами потім роблять. Може вони всі  думають, що НАМ ЦЕ ПОДОБАЄТЬСЯ?! Не дарма ж Леопольд Мазох – корінний львів’янин. Даруйте – львівець… Після останніх виборів взагалі здається, що більшість львівців – його прямі нащадки. Зрештою, яка ще земля могла зродити таку філософську течію?!

А ті, хто дочитав до цього місця, але досі вважають, що ЗАГРАНІЦА НАМ ПОМОЖЕТ – читайте спочатку. Ви зможете. Я схиляю голову перед вашою наполегливістю. Сам я кидаю читати незрозумілий текст ще на першій сторінці…

Перечитали вдруге? Для тих, кому знов не вставило – притча:

Якось морозної зимової днини змерз Горобець і впав замертво на землю. Корова, що проходила повз, навалила на нього Велику Купу. Горобець відігрівся й зацвірінчав від радості, що живий. Його почула Кішка, витягла з гівна й зжерла.

Висновки:

1.       Не кожен, хто тебе обісрав – ворог.

2.       Не кожен, хто тебе з гівна витяг – друг.

3.       Якщо вже влип у гівно – хоча б не цвірінчи!

Знов не зрозуміли?  Вибачте, але простіше вже не можу. Навіть для Вас. Щиро перепрошую за марно витрачений на мене час і не раджу далі читати мої тексти. Та й взагалі читати, якщо чесно… А тим більш – ходити на вибори. Таке розумове напруження легко може вас вбити…

Середа, 31 березня 2021 03:56

Життя ціною у чверть водокачки.

Вчора наші карманичі віддали ЧОТИРИ життя за водокачку. Якби ж то їхні життя, то й чорт з ними. Той, що ночами рюкзаки шиє, а днями вражою мовою про патріотизм український бреше. Але ні, вони розплатились за водокачку життями чотирьох Героїв, відправлених на заклання. Ворог, якого не можна називати на ім’я, бо в говнокомандувача  від того промокає памперс, цинічно й підступно заманив захисників України у пастку. Яка несподіванка! Хто б міг подумати! Ніколи такого не було, і от знов! Спочатку дистанційно розставили міни, потім холоднокровно розстріляли саперів з «об’єкта критичної інфраструктури», тобто з водокачки, що поставляє воду… по обидва боки лінії фронту! По обидва!!! Королівство кривих рил… Керівний хом’як гордо заявив, що ворог «намагався спровокувати наші війська на знищення об’єкта критичної інфраструктури». Але ми не піддалися! Нехай навіть не сподівається клятий ворог, якого не можна називати! Героїв у нас ще багато! Не те, що водокачок. Вони ж грошей вартують! Водокачки, звісно, не Герої… Україна – найгуманніша в світі держава. До ворогів, звісно… Що нам життя захисників! Головне – водокачку збережено! Снайпери-вбивці теж не постраждали. Можна роздавати  нагороди. Самі знаєте кому. Порядна людина українську державну нагороду й у руки взяти гидує... Он один Сорд спробував, тепер відгрібає… Та не пропадати ж добру! Недаремно ж наша армія найбільша в Європі за… числом генералів. Це щоб було кому ордени носити, якщо ви не в курсі. Бережіть генералів! Вони приймають ганьбу за вас! Не даремно ж у нас не війна, а чорт зна що – чи то ООС, чи то АТО, чи може вже щось нове, але обов’язково на три літери… Бо якби війна, то командири, які ціною життя солдат вберегли «критично важливу інфраструктуру», вже висіли б рівними рядами на деревах, від керівного хом’яка починаючи. Спитаєте: за що?  За ногу, не за шию! Щоб не одразу сконали, а мали час повисіти й подумати над своєю поведінкою перед візитом до Всевишнього.

                Але ми не такі, хвала Всевишньому. Ми гуманні, добрі, толерантні, терпимі. До ворогів, звісно. А Патріоти… Патріоти мають сидіти в тюрмах. Щоб у говнокомандувача не промокав той клятий памперс… Він розкаже нам про свої успіхи в нелегкій справі розведення військ на гроші на зарані підготовлені позиції і про мир, побачений на власні очі в очку путіна… Власне, задля цього його й обрали. Спочатку олігарха, цинічного баригу,  мародера, щоб поборов олігархат. Тепер дезертира, щоб забезпечив мир. Який мир може забезпечити дезертир? Отой, що на цвинтарі… І стада ботів кольорів всіх відтінків лайна, від коричневого до зеленого, наввипередки заверещать про те, що не можна розхитувати човен, і боротись із внутрішнім ворогом, поки не знищений зовнішній… Що із внутрішнім ворогом треба єднатись, задля перемоги над зовнішнім. Лише до моменту перемоги, звісно. Який ніколи не наступить, бо внутрішній ворог про це дбає... І знову поїдуть труни із фронту. Забезпечувати бидлу  мир і питну воду. І знову ридатимуть над ними рідні й ховатимуть від сорому погляд останні Громадяни. І наступні Патріоти, вцілілі у пеклі війни й жорнах репресій, поїдуть затуляти собою дірки на фронті. Щоб забезпечити бидлу можливість знов обрати замість Героїв мародерів, вбивць, окупантів… Бо бидло хоче їсти… У нього нема ні совісті, ні честі, ні розуму – то все людське, бидлу воно ні до чого. Його не цікавить майбутнє. Ні своє, ні своїх дітей, ні своїх батьків. Воно голодне й хоче жерти. А у ворогів, як зовнішніх так і внутрішніх,  завжди знайдеться для нього трохи гречки. І по півтисячі гривень на горілку…  

                А що залишається останнім Громадянам? Бачити сни… Як якісь добрі недобрі люди, а може марсіани, бичами женуть бидло у стійла, попередньо спустивши йому шкіру на спинах. Щоб ніколи більше не сміло вдавати з себе людей, ставати на задні лапи і ходити на вибори…

Середа, 24 лютого 2021 05:22

Жопез Бордель і всі-всі-всі.

З циклу «Дипломатія для «чайників»»

Разорвался апельсин у Дворцова моста…

Где Высокий Господин маленького роста?..

                Цю цитату з блюзнірського вірша російськомовного поета-циніка Олександра Глікбєрга (більш відомого як Саша Чорний), присвяченого вбивству  імператора Олександра ІІ, наводжу для тих, у кого споглядання Високого Представника ЄС у натуральну величину викликало когнітивний дисонанс з ускладненнями на межі правця. Щоб не вважали, що Європа через брак вільного місця заселена пігмеями і це був їхній гігант...  То просто посада така. Якби Євросоюз був державою, Жопез був би її міністром закордонних справ. Хоча міністр з нього – як з ЄС держава… Невдалі вони, недороблені… І ЄС, і посада, і сам Жопез. А титул… що титул? В Україні он суддів звуть «ваша честь» і навіть не посміхаються при цьому… До всього можна звикнути…

Відчуваючи глибочезну стурбованість долею мільйонів українських телеглядачів, що проливають горючі сльози над приниженням, пережитим Борделем у москві, і безрозмірну занепокоєність їхнім психічним здоров’ям, спробую пояснити їм на пальцях, як організовуються й проводяться дипломатичні заходи високого рівня. Отож, відкрию Вам страшну таємницю, любі мої… Всю чорнову роботу, а саме формування й узгодження порядку денного, обсяг, зміст і сам текст договорів та інших документів, що мають бути підписані в ході зустрічі високого рівня (можете сміятись, скільки завгодно, але зустріч цього Борделя з кашлючим путінським конем згідно дипломатичних норм належить саме до високого рівня)  готуються… ні, навіть не послами, що у військовій анології є старшими офіцерами, а фельдфебелями, тобто дрібними чиновниками посольств та міністерств закордонних справ, потім узгоджуються на рівні послів і завідуючих відділами МЗС, і аж тоді остаточно схвалюються колегіями МЗС обох сторін або навіть президентами (залежно від конкретної ситуації). Так - так, бувають випадки, коли лідери держав узгоджують те, що доручають підписати своїм міністрам,  бо самі соромляться. Хто не вірить – бігом до архіву, вивчати, хто підписав пакт молотова-ріббентропа…

Тож коли «високі» договірні сторони зустрічаються врешті перед об’єктивами телекамер і мільйони глядачів, затамувавши подих, чекають: «підпишуть чи не підпишуть?», не підозрюючи, що стали об’єктом маніпуляцій, а доля угоди давно вирішена, насправді відбувається бездарно зрежисована п’єса для невибагливого глядача. Чому невибагливого? Бо вибагливі телевізор не дивляться…

Тому усі журналюшки, які ледь стримуючи сльози розповідають про прикру дитячу несподіванку,  що спіткала у москві вельмишановного європейського дипломата, про глибоку й непоправну образу, задану в його обличчі особі усій європейській дипломатії і про страшні санкції, які тепер вже неминуче очікують на кляту москву… всі вони займаються своєю улюбленою справою, якщо вже відверто. Брешуть за гроші.

Імовірність того, що на зустрічі високого рівня учасників чекатимуть якісь несподіванки (крім передбачених секретною частиною узгодженої програми) є приблизно такою ж, як зустріти снігову людину у під’їзді власного будинку. Тобто один з двох: або зустрінеш, або ні…

Залишається додати, що попри свій дурнуватий титул, Жопез Бордель є фаховим дипломатом. Адже він працює в ЄС, а не в Україні. Там на такі посади блазнів не обирають. Навіть за видатні музичні здібності. Тож все вищевикладене йому відомо ще з першого курсу дипакадемії. Він просто не міг не знати ще ДО від’їзду, яка програма на нього чекає в москві. То чому ж поїхав?

Тому, що вимогливий клієнт замовив садо-мазо. І щедро сплатив рахунок наперед. Пробачте, що зруйнував вашу святу віру в людство Євросоюз, любі друзі. Найпостережливіші з вас вже не лише помітили, що єврочиновники, які не втомлюються звинувачувати нас в усіх гріхах земних, не кажучи вже про нетолерантність  до агресорів і окупантів, тим же самим ротом в ім’я необхідності продовження діалогу, збереження переговорних майданчиків, захисту людських прав поневоленого москальського населення і цілої купи іншого подібного лайна пробачають московській орді будь-які порушення всіх існуючих норм міжнародного права з канібалізмом включно, але й зробили невтішний висновок про кричущу несправедливість, з якою влаштований цей грішний світ… А найязикатіші вже встигли навіть розродитись заявами про «політику подвійних стандартів». Насправді ж все куди простіше, і стандарт один на всіх: Європа, в яку ви так прагнете вступити, це стара повія, якій слід платити за любов. Нема чим платити? То й не віднімайте час. Він дорогий. А бажаючих – черга…

Які я маю докази? Принаймні саме це заверещать зараз професійні «єврооптимісти», яким дістаються за їхню нелегку роботу з підтримання авторитету «європейських цінностей» серед наївних дикунів певні крихти з доходів цього дому терпимості. Чи зловив я Жопеза за брудну руку, що саме лічила московські срібники долари? Чи тримав свічку, коли Європа займалась з московією своїм улюбленим бізнесом?

Ні! Не зловив, не тримав!  Даруйте – не на те вчився. Що ж є доказом наведених тверджень? Бритва Оккама. Принцип, вперше сформульований на письмі цим середньовічним схоластом, звучить у перекладі з латини приблизно так: не примножуйте сутностей понад міру. В перекладі на людську мову: не шукайте складних пояснень тому, що можна пояснити просто. Перефразовуючи відомого письменника: якщо хтось поводиться, як Бордель, посміхається, як Бордель, підмивається, як Бордель – то певно це Бордель і є. Тому маю зробити з вищевикладеного три невтішні, але потрібні прогнози:

1.       Ждунам страхітливих санкцій, які тепер вже неодмінно будуть прийняті задля покарання московії за наругу і вкладуть її економіку в багнюку за тиждень, варто випити брому й снодійного – чекати доведеться довго. Памперс теж не буде зайвим…

2.       Це був далеко не останній візит Жопеза до москви. Пауза, звісно, буде. Аж поки вимогливий клієнт не оплатить черговий сеанс садо-мазо. Ну, хіба що Жопеза встигне відтерти якийсь спритніший конкурент, такий самий ідейний борець за увагу вічнозелених президентів.

3.       Санкції… Вони неодмінно будуть. Такі вже правила гри. Зараз вся європідлота за зачиненими дверима гаряче дискутує, який варіант обрати:  насупити брови, наморщити носа, чи навіть, страшно подумати, посварити пальчиком. Тільки легенько-легенько, щоб не відбилось кепсько на майбутніх гонорарах. А підтримка України полягатиме, як і раніше, в палких словах та інвестиціях у добудову багатостраждального газогону.

А для найспостережливіших читачів, що помітили у назві статті явну алюзію на «пригоди Віні-Пуха» - неочікуваний бонус. Насправді ваша улюблена казка – це політичний памфлет. Пародія на англійських політиків столітньої давності. Віні Пух –це Вінстон Черчіль, Ішачок – Невіль Чемберлен, його попередник на посаді прем’єра (а не той, на кого ви щойно подумали, він тоді ще й не народився). Інші персонажі, колись теж монументальні, з плином часу здрібніли настільки, що вже не викликають не інтересу ні алюзій. Живіть тепер з цим знанням…

Найсумніше в нашій історії те, що я, не будучи дипломатом, мушу розповідати вголос такі елементарні, але незрозумілі широкому загалу речі. А втім… чого чекати від президента, який ще два роки тому свято вірив, що дипломат – це  валіза… і від виборців, що під час війни й окупації, в годину страшної небезпеки, що нависла над державою й загрожує самому її існуванню, обрали головнокомандувачем спочатку мародера, а потім дезертира… Вони навряд чи спроможні відрізнити дипломата від диплодока…

Але навіть їм, премудрим, не варто витрачати свої нервові клітини й чисті, незамутнені думкою сльози, на фальшиві страждання Жопезів Борделів. Бережіть себе! Ви ще обов’язково собі знадобитесь! Ну а хто неспроможний приборкати сльози… Беріть приклад з крокодила. Він хоч і плаче, але принаймні не на шкоду собі…

Шановні читачі!

Глибоко сумую з приводу перебоїв у роботі сайту останніми днями і завданих Вам незручностей, однак маю повідомити, що моєї провини в цьому немає. Вже кілька днів мій сайт зазнає регулярних DDOS-нападів ссавців з-за парєбрика. Це свідчить передусім, що моя скромна робота на благо України не залишилась непоміченою ворогом. Мій сайт належно захищений від шкідників, зроблено все можливе, щоб утруднити ссавцям їхню невдячну працю, однак тимчасові збої, на жаль, можливі й у майбутньому.  Тому прошу Вас поставитись з розумінням і терпінням. Охочі можуть долучитись до моєї інформаційної боротьби з окупантом, поширюючи в мережі посилання на мою сторінку й окремі статті. Слово правди тяжко пробиває собі дорогу в теперішньому світі, однак це не означає, що йому не потрібно допомагати.

Щиро дякую Вам усім за увагу.

Володимир.

Go to top