Не знаю, скільки в Україні залишилось арсеналів боєприпасів, але до закінчення каденції шоколадного гаранта мають вибухнути всі. Це не значить, що буде знищено все повністю – головним тут є сам факт вибуху.

            Нам нав’язливо пропонують версію теракту – і так щоразу. Якщо не вдається – наполягають на нехлюйстві. Насправді – все простіше. Усі склади ЗСУ протягом всього періоду незалежності нещадно розграбовувались генералітетом, офіцерами, прапорщиками, навіть солдатами, що мали туди доступ. Настав час замітати сліди, от і все. Адже наступним президентом цілком може стати хтось людиноподібний, хто не стане вибріхуватись і пояснювати, чому не ввів військовий стан і вчинив тим державну зраду, а просто візьме і введе, у відповідності зі своїми конституційними обов’язками.

            Зграї платних (але зовсім недорогих) порохоботів п’ятий рік нам пояснюють, що ми зробили все необхідне для оборони держави без введення військового стану. Що різниці ніякої немає… Пояснюю різницю на конкретному прикладі. Якби в Україні був введений військовий стан, офіцерів, що командували обороною складу, вже розстріляли б перед строєм. Жорстоко? Так! Негуманно? Звичайно! Але дієво!!! Бо разом з невинно постраждалими дістав би своє покарання терорист, що підірвав склади.  А найімовірніше, що диверсії б не було – якраз через знання терористом Законів військового часу. Звісно, такі закони порушують людські права. Але під час війни здатність держави себе захистити виходить на перший план. Не маючи боєприпасів неможливо провести не тільки наступальну, а й більш-менш масштабну оборонну операцію. Держава стає беззахисною перед зовнішнім ворогом. Мільйони людей ризикують потрапити в кацапське рабство. Це їхні права, особливо право на життя, захищають Закони військового часу.

            Чи можна розглядати версії трагічної випадковості, нехлюйства, кацапської диверсії? Звичайно ж можна. Але тоді варто розглянути і більш імовірні: нашестя марсіан, Гнів Божий, удар лептонного поля. Арсенали неймовірно вразливі для диверсій. Тож якби військові не вміли їх захищати – ніяких арсеналів не було б. Принаймні – у воюючих країнах. Тому оповідки про великі території і невдале місцерозташування – залишимо на втіху професійним брехунам на чолі з говнокомандувачем. Нехлюйство теж  не розглядаємо всерйоз, бо під час війни задачею №1 військового командування є саме захист складів боєприпасів. Навіть дубоподібним випускникам Академії Генштабу СССР це зрозуміло – цю думку до них там донесли, не сумнівайтесь.  Випадковості, звичайно, бувають. Але майже завжди кимсь ретельно готуються. Назвати п’ятий підрив складу боєприпасів за неповний п’ятий рік випадковістю – язик не повернеться, мабуть, навіть у вальцмана.

            Ніколи не писав на цю тему, не хотілось зайвий раз вказувати на послаблення нашого війська  – здавалось, що вальцманам  вистачить інстинкту самозбереження, щоб припинити вакханалію. Адже війна нікуди не поділася. І потрібно то було всього нічого: замінити керівництво арсеналами, прогнати нових очільників через поліграф. Якщо вже очкуєш  військовий стан ввести. Але, на жаль, хапальний рефлекс виявився сильнішим за рештки розуму. Адже все йде добре: «@у@ня на рибальському»  справно отримує держзамовлення на річкові бронекатери (основа ВМСУ, якщо хто не знає), а «богдан» - на «швидкі» для фронту (щоправда, не дуже швидкі, не сказати б «стаціонарні»). Собачі будки «рошен» множаться, гроші тічуть рікою, а всіх, хто про це згадує – можна оголосити агентами москви. Бо засоби масової дезинформації всі свої: що накажеш – те й збрешуть.

            Що буде далі? А як завжди… Картавий кум – алкаш без профільної освіти порушить чергову безнадійну, як він сам, справу. А постраждалим у якості додаткового покарання пришлють гройсмана. Піплу – наклеять нових плакатів про Віру, яку не поділяють, Мову, якою не говорять у побуті і яку не хочуть захищати у парламенті, та Армію, яку позбавляють боєприпасів, бо щось стала занадто боєздатною, «ділові партнери» з московії можуть не так зрозуміти. І що все це – вальцмани з гройсманами. І що найстрашніше – про те, що саме вони і є Україна.

            Але час розплати невмолимо наближається. Тож можна очікувати чого завгодно – навіть запровадження Військового стану. За день до виборів…

            Здається вже доведено, що минулого разу нас врятувало нетерпіння – якби ми з Майданом чекали строкових виборів – України вже не було б. Тож зараз перед нами непростий вибір. Маємо вирішити, яка небезпека для держави більша: армія без боєприпасів чи без легітимного говнокомандувача…