Неділя, 12 червня 2022 12:57

Сумний ювілей ленд-лізу. Рекомендовані

Автор
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Вітаю українців з ювілеєм! Він підкрався непомітно, що й не дивно у ці буремні дні. Сплив місяць від підписання ретельно розпіареного «ленд-лізу». І поки пересічні стрімко багатіють думкою, я розповім вам, шановні читачі, чому немає ані грошей, ані зброї. На перший погляд дивний якийсь ленд-ліз виходить, правда? Насправді ж усе закономірно. Гібридні часи породжують гібридів, тож не лише самі нинішні політики, а й продукти їхньої життєдіяльності не є тим, чим здаються.

            Те, що ленд-ліз гібридний – було очевидно ще ДО його прийняття. Під час війни, коли щодня гинуть наші герої, а ситуація на фронті погіршується, він застряг десь між палатами конгресу на кілька тижнів, а потім ще більш тижня підписувався президентом. При наявності щирого бажання допомогти – так не поводяться навіть останні покидьки, та що там – навіть  політики. Нічого дивного, якщо знати, що це не допомога, а морквинка.  Яку політик, відомий як Жопайден, підвісив перед іншим політиком, відомим як Ішак Апокаліпсису. Що ж хоче від України за свою безцінну допомогу добрий дядечко Сем? Не більше не менше, як примусити нас до болючого «компромісу» з москвою. Погодитись на відведення військ до стану «на 24 лютого» і забути про решту окупованих територій. Тобто як забути… Можна виголошувати ритуальні промови, як це п’ять років робив найвідоміший у світі мародер. Але не можна вживати ніяких заходів до їх повернення…

            На перший погляд позиція виглядає абсурдною. Тому, що такою вона і є. Але правляча зграя у сша, як я вже неодноразово вас попереджав, ретельно слідкує, щоб їхні слова жодним чином не співпадали зі справами. І це в них непогано виходить. Принаймні пересічні вірять, що це наш союзник.

Бо слова красиві і правильні, як у Будапештському миморандумі… Але навіть він неспроможний протверезити суспільство, складене зі сракоголових телеглядачів. Як от українське… Керівництво США намагається запобігти неминучому – розпаду московії на дрібні уламки. Вбачаючи для себе загрозу у розповзанні ядерної зброї і посиленні Китаю шляхом прямої територіальної експансії. Звісно, спроба збереження московії матиме наслідком світову війну. Але якщо для нас світові війни – це кров, смерть , сльози, руїни, голод, то для американів – вигідний бізнес, що допоміг їм сто років тому стати наддержавою, а зараз допомагає утримувати цей статус. А наші проблеми американів не цікавлять в принципі. Тож десь у  перших числах травня Жопайден передав нам ультиматум, який вважав колективною волею Світової підлоти.  Або ми погоджуємось, або залишаємось із окупантом сам на сам, попередньо дбайливо роззброєні «партнерами», на руїнах наших міст і економіки. І був посланий за кораблем, що стало несподіваним ударом для бридкого стариганя! Здійснив невдале азійське турне, де був посланий Японією, чемно, тихо, але твердо (особливості тамтешньої культури). Спроби порозумітись із Джонсоном  зазнали фіаско набагато раніше, скинути його з уряду теж не вдалось (хоча в цій справі напрочуд вдало переплелись інтереси сша, московії, єс, правлячий клас Британії продемонстрував, що кладе на них всіх з пробором, чому б і нам не гріх повчитись).

            Чому умови ультиматуму настільки нещадні до України? У Жопайдена немає вибору в межах поставлених задач. Звісно, путін не піде на такі умови, його оточення теж. Але вочевидь американам вдалось знайти в москві когось достатньо впливового, хто погодиться. Саме тому нам і не пропонують відновлення територіальної цілісності (саме це є «нульовим варіантом», а не «стан на 24 лютого»). На такі умови Київ міг би погодитись, але не погодиться ніхто з впливових кандидатів на посаду кремлівського упиря. Тож таким чином був досягнутий баланс інтересів, у якому для нас не знайшлось місця,  як завжди. Недоля – лихий вчитель, але за відсутності інших згодиться. Україна недолею раптом перетворилась з іграшки брудних політиканів на самостійного гравця. Жопайден вирішив зачекати, поки ми станемо поступливішими. А тим часом демонстративно, не соромлячись, відважує нам допомогу у гомеопатичних дозах. Вже майже розщедрився на цілих чотири пускові РСЗВ (ніякі вони не видатні, вам просто брешуть, насправді гірші від наших «Вільхи» та «Тайфуна»). 

            Однак замість капітуляції перед міццю його гаманця й натиском московської орди, Україна стабілізувала фронт. Не в останню чергу – завдяки наявності у нас справжніх партнерів, насамперед Британії та Японії. Вони вже запевнили нашу владу, що не дадуть Україні впасти й фінансуватимуть війну до перемоги. Нашої перемоги. Тож Жопайден опинився в жалюгідному становищі (втім – йому не звикати, це взагалі його звичне становище). США реально втрачають будь-який вплив на Україну і ризикують залишитись ні з чим, коли почнеться поділ московії на улуси.  Тобто зазнають удару по найболючішому своєму місцю – гаманцю. Звідси й голосні ескапади старого пердуна, що українська влада «не почула» його попереджень про напад орди. Насправді не «не почула» а «проігнорувала», але такого він навіть вимовити неспроможний – манія величі там дай Боже. Не слабша, аніж у кацапів. Ще й як почула! І просила, молила, навіть намагалась вимагати (хоча з незвички виходило смішно, але ескапади про вихід з миморандуму ми пам’ятаємо) три речі: зброю й гроші – нам, санкції – орді. Що запропонував нам Жопайден із допомоги? Вивезти керівників держави й створити уряд в еміграції. Цим він вирішував одразу кілька завдань. По перше, спрощував кацапам, яким вже давно нас продав, окупацію всієї України. По друге – створював тиск на орду і її маріонеток, що мали осісти у Києві й вдавати до пори українську державу. Але не склалося – Зеленський його послав, виявивши нехай і не героїзм, але примітивну людську порядність, не зумівши зрадити тих, хто йому довірився. Втім, ця риса стала настільки рідкісною у нинішньому світі, а надто серед політиків, що Жопайден її просто не врахував. А можливо й не чув ніколи, що це таке. І застиг виродок  у розкаряці, отримавши замість бажаної йому партизанської війни повномасштабну. Знекровлений такою війною кацап втрачає придатність у якості вимушеного союзника проти китаю, це навіть Жопайдену зрозуміло. Але що робити?! Замість помічати (для тиску) чи ігнорувати ( у якості заохочення) «порушення прав людини в Україні», як він це робить зараз з уйгурами, тобто класичного батога й пряника, старий маразматик загнав себе в позицію, коли батога вже не бояться, а у пряник не вірять.

            Публічна демонстрація РСЗО «Корупція», даруйте – «Буревій», яких вже зробили дивізіон, тобто 18 штук, за той час, поки Жопайден боровся з собою, то виділяючи то не виділяючи 4 своїх – це публічний ляпас. «Пішов у сраку, жлоб» - тільки дипломатичною мовою.  Інших причин немає. Україна не демонструє свою новітню зброю широкому загалу, що цілком зрозуміло під час війни. А тут зробила виняток… Показала, що може обійтись. І самостійно виготовити ракети, і ні в кого не питати – куди ними можна стріляти. Тож становище Жопайдена стало ще дурнішим. Наскільки це взагалі можливо. Старий маразматик повільно обтікає, щось бекаючи про 2-3 тижні, необхідних для навантаження «чергової допомоги» на кораблі. Не маю жодних сумнівів, що ті кораблі вантажаться на тихоокеанському узбережжі, щоб довше плисти… А насправді обсяги «американської допомоги» після «рамштайну», який нам подали як видатне досягнення, впали мінімум вдвічі. Фахівці це добре знають, але мовчать. Бо тоді доведеться казати народу правду про «союзника»…

            Запитаєте, де ж зброя й гроші, обіцяні Японією, Британією й кількома меншими союзниками? Зброя надходить, регулярно і в усе більших об’ємах, справжня, найновіша, а не те гівно, що скидають американи. А от з грошима доведеться почекати. Наші «донори» попри щирість намірів, уміють рахувати свої гроші, тож нам доведеться запастись терпінням. «Велике крадівництво» вони точно фінансувати не будуть, і тут наша влада, схоже вже змирилась. Але на додачу вони не бажають фінансувати й світовий сіонізм. Наша влада настільки просякнута його агентами, що навіть не намагається  звільнитись з фінансового ярма, користуючись явним форс-мажором у вигляді війни. Нічого, союзники нам із цим допоможуть. Дефолт стає абсолютно неминучим. Борг буде реструктуризовано, причому не так, як у старої свині яреськи, коли замість послабити ярмо, на нас наділи друге, для гарантії. Наші облігації зовнішнього займу котируються з дисконтом 60%, тож  «інвестори» здається вже усвідомили, що час з нас злазити. Дефолту боятись не треба. Дефолтні наслідки, якими так люблять лякати лохів спекулянти-«інвестори», вже настали в усій красі: і втеча капіталу, і неможливість розмістити нові облігаціїї (всі розпіарені «військові облігації» у Нацбанку викуповують банки України, але це не спроба витягти себе з баюри за волосся, як вам певно здається, а безготівкова операція, що заміняє друк готівкових грошей, але має ті ж наслідки – інфляцію). Тож маємо всі підстави не платити за боргами ( в такій ситуації ніхто їх не платить, навіть Британія у 2 СВ оголошувала дефолт). Наші владці, звісно, могли б спробувати «погріти лапки» на цій процедурі, але їм вже, здається, пояснили, що з тими лапками станеться.  Тож спокійно чекаємо дефолту і перемоги. І фінансування, нехай не надто щедрого, але достатнього, щоб не витягнути ноги, у проміжку між цими подіями. На жаль  проміжок чималий, бо дефолт вже поруч, а перемога – ще далеко. Але кому цікаві наші проблеми, окрім нас самих... А Жопайдену залишимо пошуки виходу з безвиході. І гівна наївся, і користі не отримав. Ну, окрім тієї, що від путіна напряму надходить…  Має унікальну інтуїцію – завжди ставить на переможеного, як перед цим в Афгані. Рештки державної репутації  розмішав з гівном, одного союзника втратив, іншого не нажив, і затаївся в очікуванні неминучої втрати годувальника. Бо Україна таки переможе, без отримання його допомоги й без виконання його умов, а де вони з мисливцем будуть далі харчуватись – питання відкрите…

Go to top