Візит держсекретаря США – сам по собі подія непересічна. Вони довго й ретельно плануються, оскільки кількість бажаючих поспілкуватись значно перевищує його біологічні можливості. Тож за звичних умов саму можливість потриматись за нього руками можна вважати успіхом для будь-кого, окрім перших осіб найпотужніших країн світу. А раптовий, незапланований візит до держави третього світу – це взагалі щось на рівні фантастики. Але не поспішайте радіти. Згадаємо спершу недавнє минуле. Кандидат, а пізніше президент Жопайден вкрай негативно відгукується про московію та її роль у світі, критикує Трампа за угодницьку політику щодо цього непримиренного ворога, натякає на особисту зацікавленість, а то й керованість свого опонента з москви, чи то у вигляді компромату, чи бізнесових вигод (Трамп раніше явно зловживав контактами з московитами й поїздками до москви, що дійсно не могло пройти безслідно). І обіцяє покласти край московській експансії у всіх її проявах: гібридному, кібернетичному, підтримці світового тероризму. Найрішучішим чином, найбрутальнішими методами (окрім превентивного удару). Але одразу після візиту його Блюмкіна до москви ситуація чарівним чином змінюється – грізне ревіння змінюється жалібним скавчанням про «необхідність діалогу» та «відсутність силових методів вирішення кризи стосунків». Варіантів тут лише два: або «золота картка», передана йому через Блюмкіна путінським конем, або тека матеріалів по «Буризмі», де його син і офіційний годувальник усієї родини Хантер обіймав вигідну, але напрочуд необтяжливу посаду сина впливового американського політика члена Наглядової Ради без конкретних обов’язків але з дуже конкретною платнею. Саме так виглядає корупція на «процвітаючому Заході», якщо раптом хто не знав… Можливе й поєднання обох стимулів, втім для нас це не важливо. Важливо для нас те, що США протягом 8 років лише імітує військову допомогу Україні, попри те, що така пасивність шкодить не лише нашим (кого вони врешті цікавлять?) але і їхнім національним інтересам.
Останнім часом поведінка лідерів США щодо України стає ще цікавішою: вони усіляко роздмухують істерію стосовно повномасштабного нападу московії на Україну. На перших порах невдячну справу роздмухування паніки було покладено на нашу владу. Але цього разу наші тупаки випадково вчинили напрочуд мудро – лякатися не стали, принаймні напоказ. Навпаки, реагували настільки спокійно (не сказати – байдуже), що зовнішні спостерігачі зробили поспішний висновок про цілковите нерозуміння ситуації. Наша влада здалась їм телям, що зацікавлено заглядає у гарматне дуло… Так це чи ні – зараз не суттєво. Крайня тупість і глибока мудрість іноді призводять до однакових наслідків – діалектика у чистому вигляді. До позиції влади додався спокій суспільства, яке за 8 років звикло жити у стані війни. Не тому, що всі неймовірно хоробрі, просто психіка не дозволяє перебувати в стані істерії такий тривалий час - пересічні відісетрили своє ще 2014 року. Вочевидь саме зараз американські сподівання на те, що ми справимось із завданням самотужки – зникли остаточно. Тож нам почали допомагати. Ні, не зброєю – істерикою. Так дешевше й корисніше. Саме американська преса (зовсім не продажна, на відміну від нашої, звісна річ) розбурхує компанію істерії. Очевидно, що паніка ще ніколи не допомагала панікерам. Але про допомогу нам і не йдеться, якраз навпаки – американи намагаються повернути важіль впливу на Україну, що почав було гнутися в їхніх волохатих лапах від надмірного перевантаження. Йдеться про боргові запозичення. Вони неначе й не критичні – близько 50% ВВП, але от умови… Влада наша пишається скороченням держборгу під час війни… Вже за одне це їх слід було б повісити, і бажано не за шию, щоб мали час усвідомити… Навіть найпотужніші держави світу, зазнавши зовнішньої агресії, припиняють виплату боргів. Навіть Британія у 1939 припинила… Бо всі ресурси держави йдуть на відбиття агресії. Наша ж окупаційна влада пишається, що попри війну й видатки на неї, що призвели до зубожіння населення, зовнішні запозичення справно і вчасно повертаються, а отже єдинокровні з ними банкіри й фінансисти не зазнають збитків… Але світовому сіонізму цього виявилось мало – адже апетит приходить під час їжі не лише до путіна. Тож нам нав’язали «реструктуризацію» боргів ім. яреськи. З цієї потвори взагалі варто було б живцем здерти шкіру, взявши за основу класичний живопис Босха, де процедура показана в усіх деталях. Щоб не втомлювати подробицями, скажу лише, що нам «списали» близько 6 мільярдів доларів і відтермінували на три роки сплату відсотків (які за це збільшили), але у випадку, якщо в Україні населення отямиться, обере до влади українців і розпочне розвиток економіки, то за це «списання» доведеться заплатити СОТНІ МІЛЬЯРДІВ доларів. Але зважаючи на те, що навіть після цього «пересічні» обрали до влади представників їхнього кагалу, апетит почав зростати далі. Нас вирішили тримати на гачку через МВФ, оскільки звідти позичають кошти під 3.5-4%, а напряму світовий сіонізм кредитує нас під 8% і вище. Але втрутилась пандемія – через неї сповільнились і виробництво і споживання, причому в загальносвітових масштабах, тож на ринку з’явились купи «зайвих» грошей, які стало просто нікуди прилаштувати. У Німеччині, наприклад, банки ввели «від’ємні» відсотки, тобто вкладник, заміть отримувати дохід від депозиту, має платити банку за зберігання своїх грошей. За таких умов з’явилось чимало «порушників конвенції» які всупереч рішенню Світової Закуліси почали скуповувати наші Облігації Зовнішньої Позики, догнавши відсоток майже до МВФівського. Тож у держдепі вирішили, що паніка, спричинена «неминучим нападом московії» допоможе виправити ситуацію й поверне Україну у стійло МВФ. Те, що неминучий напад відбувся 8 років тому, вважають за краще не згадувати – бо паніка (вірніше її наслідки) потрібна держдепу вже сьогодні. Щоб знову взяти наших зелених за кредит…
Навіщо? Щоб продавлювати рішення, вкрай невигідні, навіть згубні для України, але вигідні США. Тактика не нова – цей світ стоїть на шантажі бідних багатими. Останнім часом у «суперечці» між московією і США настав врешті пароксизм і для Жопайдена з’явився шанс продавити бажання москви як необхідні й неминучі, як «менше зло», про яке так люблять згадувати мерзотники всіх мастей. За наш рахунок, звісно. Бо за це щедро заплачено…
Тож мета візиту Блюмкіна очевидна – примусити «українську» владу виконати «Мінські угоди», укладені порошенком, у розумінні путіна. Залишається лише гадати, що було обіцяно блазню: шкура неубитого порошенка, можливість безкарно грабувати далі, дешеві кредити, Нобелевська премія Миру (що вже давно перетворилась на Тавро Негідника), або ще щось. Це вже неважливо, принаймні поки що. Бо Блюмкін отримав від блазня повний відлуп. Раптово й неочікувано для себе. Вочевидь американи, слідом за москалями, не враховують головну рушійну силу нашої зовнішньої політики – вулицю. Агресивну меншість, що не дозволяє «злити» державу москалям і єдина зараз стоїть між Україною й остаточним крахом та новим рабством. Блазень теж радий би забути про її існування. Але не може – ці люди прийдуть саме по нього. Блюмкін з Жопайденом далеко, а йому відповідати, коли що. І відомо – чим… Тож берусь припустити, що блазень теж вдався до погроз – дефолтом. Тобто ударом по найболючішому місцю американів – гаманцю справжніх власників цієї держави.
Але розлучення неостаточне. Бо наша «влада» не повідомила про подробиці «перемовин», як це прийнято робити при остаточному «побитті горщиків». Тож у Києві ще сподіваються на якесь продовження й більш «вигідну» пропозицію з-за океану. Тобто менш руйнівну.
А що ж наші «американські партнери»? Старий маразматик Жопайден відверто запросив москалів в Україну з новою окупацією. Як інакше можна розцінювати його заяви, що США в жодному разі не будуть воювати за Україну (звісно, що не воюватимуть, але хто тебе, підара, за язик тягнув?!), а санкції (звісно ж страхітливі й нечувані) будуть введені лише після нової агресії. Словом, я мститимусь і мстя моя буде страшна… Після славетної історії з його колишнім шефом, сраним миротворцем обамкою, коли асаду погрожували всіма карами небесними у випадку застосування хімічної зброї а потім мовчки проковтнули хімічну атаку і втерлись, такі «погрози» всерйоз ніхто не сприйматиме – лише як заохочення. Бо треба ж підару старому щось казати… Зрештою, сирійські діти й жінки, знищені отруйними газами – їхня спільна з обамкою ганьба. А що ганьби виявилось замало – Афганістаном доточили… Після провального (на щастя!) візита Блюмкіна до Києва Жопайден вирішив уточнити (на випадок, якщо путін такий же тупий, як він сам), що санкції введуть лише у відповідь на «велике» вторгнення, а величину визначатиме він сам… Відвертіше він вже не може висловитись, бо свої пов’яжуть. І так здійнялась буря на болоті, псяка мусила незграбно спростовувати, що агресією вважатиметься будь яка агресія, а що мав на увазі шеф – тре питати в його маразму…
Таким чином, маємо повне право на невтішний висновок: США повною мірою використовуватимуть нас у власних цілях (для послаблення московії) але не мають наміру нам допомагати, тобто паразитуватимуть на помираючій Україні. Кошти, що начебто «виділяються» на підтримку України не мають нікого вводити в оману. По перше – це копійки навіть у порівнянні з нашим злиденним військовим бюджетом, по друге – пришлють знов непотріб, як і раніше (кожен може сам подивитись, що конкретно ми отримали за 7 років і як це реально вплинуло на нашу обороноздатність), по третє - левову частку грошей виділять як завжди на підарасів «розвиток громадянського суспільства», тобто на розклад нації.
На кого нам сподіватись в умовах, коли імперіалізм підштовхує й без того агресивну московію до повномасштабного вторгнення? Найрозумніше – лише на себе. Беруся спрогнозувати початок вторгнення (хоч і не є фахівцем зі стратегічного планування, але тут все очевидно).
На першому етапі нам доведеться мовчки, під тужливе завивання світової підлоти про нечувану стурбованість і небачену занепокоєнсть, прийняти ракетний удар, на який ми не маємо чим відповісти. Нас очікує близько ста балістичних ракет «Іскандер», які ми можемо збивати лише суто теоретично і порядку півтори тисячі ракет крилатих, переважну більшість яких знищить українська система ППО (насправді дуже потужна, хоча й застаріла). Це розплата за гріхи, вчинені пересічними на виборчих дільницях. Якби не вибрали у 2010 році бандюковича – мали б, чим відповісти. Бо старі, але все ще придатні ракети «Ельбрус» не було б утилізовано московськими агентами, яких він привів у владу. А може не мали б і самої війни. Якби у 2014 замість мародера порошенка обрали Тягнибока – вже мали б ядерну зброю замість мінських угод і самі диктували світу порядок денний. Якби у 2019 замість зеленського обрали Кошулинського – мали б принаймні, чим відповісти на ракетний удар. А так – бидлу доведеться заплатити за свою тупість і ницість. Ну і нам разом з ним. Раз вже погодились жити поруч і не втекли світ за очі…
Теоретично до мене доходять певні чутки про підготовку відповіді.
1. Начебто старі зенітні комплекси С-200 перезаряджено й переобладнано для стрільби по наземних цілях, дальність збільшено до 400 з гаком кілометрів. Це може бути десь до 120 -140 застарілих, але ще боєздатних ракет, придатних для враження нерухомих цілей. Можна пошкодити нафто- та газопроводи на території Білорусі, знищити енергогенерацію на територіях, де проживає до чверті москвинів, вразити склади боєприпасів та ГСМ.
2. Начебто наше військо отримало від Британії кілька сот застарілих, але ще придатних оперативно-тактичних ракет, можливо навіть середнього радіусу. Хотілось би вірити, але підстав малувато – про таке посилення слід було б оголосити негайно, це могло б взагалі запобігти вторгненню. Хоча хто напевно може сказати, що там у зелених головах…
3. Начебто програма «Сапсана» завершена й дніпряни посилено «клепають» нові ракети, в тому числі й середнього радіусу. Програми «Сапсан» і «Коршун» дійсно могли б вже бути завершені. Але факт випробування навряд чи вдалось би приховати. Втім, цілком можливо, що на конвеєр поставлено «сиру» продукцію без повного циклу випробувань – війна диктує свої правила. В цьому разі мовчанка може свідчити про те, що влада намагається виграти час для виробництва якнайбільшої кількості одиниць.
А втім найімовірніший варіант, попри все перечислене – що нам доведеться терпіти, беззбройним. Зціпивши зуби. І поминаючи добрим словом світову підлоту, лідери якої відмовили нам у дієвій зброї, щоб не провокувати путіна отримати черговий транш у бездонну кишеню. Це ж та сама підлота, що жерла наш хліб, поки ми вмирали страшною повільною голодною смертю, тож чого ще від неї чекати? Доля держави опиниться в руках нашого бидла. Стерпить воно мовчки руйнацію, відсутність електрики, перебої з харчами, подальше падіння рівня життя – Україна вистоїть. Військо не відступить, поки тил його не зрадить. Навіть другої фази, авіаударів - не буде. Літаків у московії вистачить хвилин на 30-40… А забекає бидлятина про «мир за будь яку ціну» - одразу його й отримає. І ціну заплатить – ту, що у 1933 і 1941 заплатило, але так нічому й не навчилось. Бо західні лідери – вони таки дорогі. Особливо для українців…