Володимир Митус

Володимир Митус

П'ятниця, 10 грудня 2021 18:55

Етюд про страх.

Людство стоїть на трьох китах: тупості, жадібності й страху. Нічого нового – це знання є здобутком античної думки. Але вплив цих чинників нерівномірний у часі. Україна зараз вступає в епоху страху. Не сама вступає – її туди женуть. У світ іраціонального,  де дії стають несвідомими рефлексіями на страх. Почав ще недоброї пам’яті попередній президент – мародер, нинішній дезертир схоже викупив у нього франшизу «а то путін нападе», і каламутним потоком вливає її в українців із екранів телевізорів. Таким чином нас штовхають у московську парадигму. Орда цементується страхом. Там усі бояться усіх. Нижчі бояться всевладдя вищих, вищі – самодурства царя. Цар – повалення з трону. Це потворна спільнота, де неможливе не лише щастя. але й найбезневинніша радість.  Власне, це перше, що помічали нечисленні західні туристи в ссср – звірячі вирази обличь, жодних посмішок…

                То нападе чи не нападе?! Всоте відповідаю: вже напав!!! Чи буде загострення? Відповідаю: НІХТО не знає. Орду утримує від ескалації й повномасштабного наступу не безрозмірна занепокоєність вкупі з бездонною стурбованістю світової підлоти, а страх. Він же утримав її у 2014 році. Не мінські угоди, не західні санкції – лише власний страх. Перед добровольцями. Смішно? На здоров’я. Та річ у тім, що кожному вторгненню передує планування. Не оті дебільні схеми зі стрілочками, що вбивають вам у голови з телевізора, а ретельне планування бойових дій з розрахунком наявних сил супротивника, його можливої реакції, наявних у нього засобів. Війна характерна тим, що НІКОЛИ не йде за планом. Але все одно планують, оті що у штанах з лампасами й шапках, що здаля нагадують мозги, – інакше буде ще гірше. І найбільш бояться планувальники невідомих величин у своїх задачах. Такою стали добровольці. Це ви зараз розумні – знаєте, що їх було всього п’ятдесят тисяч. Тих, хто вчинив всупереч страху. А якби півмільйона? А якби 5 мільйонів?! ТОДІ ніхто цього не знав. Натовпи дорослих чоловіків штурмували військкомати з вимогою дати зброю для захисту України. Чимало їхали самі, з власною зброєю, легальною й нелегальною. Бо на війні – як на війні.

Вторгнення в Україну готувалось давно – власне з 1991 року. За білоруським сценарієм. У 2015 році. Коли «легітимний» «вигравши» «вибори» мав звернутись до «старшого» «брата» за «допомогою» у наведенні «конституційного» «ладу». Даруйте, що стільки лапок – гібридні війни не виникають на рівному місці, вони породжуються гібридними часами, створеними гібридами…  Тепер найрозумніші вже збагнули: було б нам те, що білорусам. Завоювання під маркою «допомоги». Під кволе бурмотіння   світової підлоти по стурбованість і занепокоєність. Втрутились три чинники: Майдан, бандюкович і націоналісти. Майдан налякав бандюковича і він вчинив, як кожен наляканий бандюк: утік. Вторгнення ще не було сплановане остаточно, бо до часу «х» залишався рік. Та попри це і попри втечу «легітимного» вторгенення все одно відбулось би в  повному обсязі, якби націоналісти на чолі з Тягнибоком і Кошулинським не зробили для держави диво: в неможливих умовах, коли на вулицях Києва мусора вбивали беззбройних громадян, протестувальники вимагали рішучих дій (насамперед від націоналістів) а більшість у Раді належала подільникам бандюковича, таким же бандюкам, але дрібнішого калібру, націоналісти організували ЛЕГІТИМНУ передачу влади. Формування нового уряду, призначення в.о. президента. І нехай призначені були не на багато кращі за вигнаних (кого ще могли призначити холуї олігархів, як не собі подібних), саме це примусило орду замінити відкриту війну на гібридну. Московія зробила все від неї залежне для знищення нашої державності і повної втрати нами обороноздатності – всі силові відомства були насичені не просто ворожими агентами, а офіцерами ворожих спецслужб. Аж до найвищих посад. Була списана майже вся ракетна техніка, щоб позбавити Україну можливості удару у відповідь. Навіть теоретичного. Була виведена з ладу система ППО. Було повністю розвалене все військове господарство. І попри це орда не наважилась на повномасштабне вторгнення. Хоча гібридна війна – дуже поганий замінник справжньої. А холодна, до речі, - ще гірший замінник гібридної. Але страх взяв гору.  Чітке розуміння, що програвши війну – вони програють усе. І не лише власні бридкі й нікчемні життя.  Їхніх дітей уб’ють а жінок – згвалтують. Або навпаки… Або згавлтують, а потім уб’ють. Або й навпаки. Війна – це бруд і кров. Лише мистецтво намагається знайти в ній щось людське. Щоб виправдати…  Насправді – нас тоді не було кому захистити. Ні всередині, ні із зовні. Але вони цього не знали. Страх і тупість об’єднались і здолали жадібність. Зараз ми сильніші. Не в рази – на порядки. І вони знов не знають, чи здолають нас навалою. І пам’ятають про наслідки – якщо не здолають. Результат війни неможливо передбачити. На відміну від наслідків. Бо головним наслідком стане геноцид переможених. Бо це екзистенційний конфлікт. Коли або- або. Співіснування  України й Орди – неможливе. Угода – неможлива. Не через недоговороспроможність орди. Хоча і через це теж. Але передусім – через взаємовиключні інтереси. Ми хочемо жити. У власній державі, за власними законами, нехай дурними й недолугими. Із власною владою. Нехай… Вони хочуть рабів. Землі в них достатньо – куди більш, ніж вони можуть використати. І хвалених чорноземів у них не менше, аніж у нас. Тож ресурс, за який йде війна – не земля. А ми самі. Який тут може бути компроміс? І хто утримає за таких обставин переможців від геноциду переможених? Світова підлота? Ви серйозно?

                Переможці вже влаштовували нам геноцид. Три Голодомори поспіль. І небезпідставно сподіваються від нас такого ж. Якщо програють. Тому тупість і жадібність поки що програють страху. Але їм на допомогу суне інший страх, спроможний вирівняти сили. За сім років нас не вдалось примусити до капітуляції. І до них потихеньку починає доходити, що й не вдасться. І що розплачуватись однак доведеться. Бо Україна повільно, але розвивається. А орда слабне, хоч і теж повільно. І має настати момент, коли вже вони боятимуться нашого вторгнення. І він не за горами.  Орда існує за інерцією. Зцементована тим самим страхом. У них інша парадигма. Якщо держава існує, доки вона потрібна громадянам, то в орді піддані існують доти, доки потрібні орді. В цьому й різниця. Тож зараз орда робить найпотрібніше для свого виживання: плекає НАШ страх. Щоб він переважив тупість і жадібність. Щоб ми здались самі, не примушуючи їх грати в «російську рулетку». Примусити нас до капітуляції руками продажних лідерів «цивілізованого світу» не вдалось. Тепер намагатимуться примусити страхом.  Але наші тупість і жадібність дозволяють дивитись у майбутнє з оптимізмом… Принаймні – поки вони разом… Головне, щоб тупість не перекинулась на сторону страху. Саме цим зараз займається «українське» телебачення. Залякує тупість.

 Хочете допомогти Україні? Не хочете загинути чи потрапити в рабство?   Вимкніть телевізор! По можливості  - не лише собі, а й якомусь тупаку…

Субота, 27 листопада 2021 17:38

ДУРБА

ЗАРАНІ, ПРЕВЕНТИВНО, ПЕРЕПРОШУЮ ФІЛОЛÓГІВ І ПРОСТО ШАНУВАЛЬНИКІВ ВЕЛИКОГО ПОЕТА, АЛЕ НАСТАЄ ЧАС, КОЛИ ПЛАКАТИ ВЖЕ НЕСИЛА - ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЛИШЕ СМІЯТИСЯ...
Зустрінете порососа - прочитайте йому вголос, а краще заспівайте. Музику придумайте самі - на те ви й народ... Текст відредаговано відповідно до цензурних вимог фсбуку. Позначив - кого фсбук дозволив. Решта друзів - вибачте. Це не я вас забув, а фсбук не дозволив... Наперед вдячний за коменти й поширення. Борімося, поки в наших головах не продовбали дірку...
                                      Дурба.

Шумлять дуби високії, а поміж них верба,

Під нею на мотузочці качається Дурба…

Жовтіють на мурашнику з лампасами штани.

Від надлишку старанності  загиджені вони.

Під вербою у затінку зібралася юрба -

Цікавляться пересічні: за що висить Дурба.

Немає жодних сумнівів - висить вона за карк,

Мабуть уже давнесенько – смердить на цілий парк…

А на сучку нахромлений біліє папірець.

Дурбою там написано: «Отут мені й… кінець…

Зустрівсь мені на вулиці якийся під@р@с,

Велів піти й повіситись, я виконав наказ!»

Спочатку – трохи історії. Хоча б тому, що вона має звичку повторюватись. І не завжди фарсом. Тож почнемо з рогатих, тобто з вікінгів. Щоправда, рогатих шоломів вони не носили, всупереч усім коміксам та «художнім» творам. Бо роги мали власні… Так от, через це чи ні, але трапилось у них якось перенаселення. Ну зимові ночі довгі, зайнятись нічим… А землі там скільки? Так, каміння саме… І почали вони розселятись. І дорозселялись аж до Гренландії. Власне, саме через це вона досі данська… Знаєте, що вони там робили? Вирощували ячмінь. У 9 сторіччя як почали, так і вирощували… Звісно, якби Жопа Жоперг жила в ті часи, вона не допустила б такого варварства: розорювання цінних цілинних грунтів, звуження ареалу гніздування цінних птахів, і далі по списку… Втім, тоді вона одразу б угноїла собою бідні на поживні речовини гренландські грунти. Такі вже часи були… Отож весь південь великого острова заколосився ячменем. Звідси й назва така дивна: Зелена Земля… Зараз зеленого там небагато. Бо 1313 року, окрім винаходу пороху, європейців (та й решту народів світу заодно) спіткало ще одне лихо: загальне похолодання. У Норвегії та Шотландії вимерзли виноградники. Так вдало, що досі не поновились… А у Гренландії вимерзли вікінги… Вікінг, до речі, це не національність, а професія – мандрівник по нашому… Більшість вимерзли, меншість встигли помандрувати далі, дехто залишився й зайнявся рибальством. Так досі й займається… Сусідам – ісландцям пощастило більше. Гейзери й вулкани не дали острову замерзнути, збереглось принаймні тваринництво. Хоча раніше там сіяли навіть жито – курортні прямо місця були… Але зараз не про них, а про глобальне потепління, що поволі прийшло вслід. Потепління було ледаче, кволе, тож до 1601 року так і не надолужило знищене минулим похолоданням… А потім прийшло… Ви правильно здогадались, нове похолодання. 1601 року на Москва-ріці не зійшов лід. Взагалі. Тобто літа не було як такого. І врожаю теж… Почався голодомор… Дані надійні, від шведських очевидців, якщо шо… Це вам не москальські літописи… Решті Європи теж прийшлось кепсько, та й не лише Європи – процес, спричинений виверженням супервулкану в Індонезії, зачепив увесь світ.  Наслідки тривають і досі. Ми їх не помічаємо, бо в них народились і живем. Як і всі наші предки, про яких ми хоч якось пам’ятаємо… Але рівня кліматичного оптимуму (до 1313 року) ми досі НЕ досягли.  І ніхто не гарантує, що колись досягнемо…

                Але років надцять тому кілька вчених-шарлатанів, хворих на манію величі, базуючись на власній параної й куцих уявленнях про геофізику, побудували кілька моделей глобального потепління… через людську діяльність… Божевільних у науці чимало, на кожного читачів не напасешся, тож так би воно все й заглухло, якби вже зовсім інші людці не побачили в тих модельках прибутковий бізнес. І швидко з’ясували, що лякаючи телепнів глобальним потеплінням – можна непогано жити. Можливо їх надихнув вдалий приклад Грін-пісі, але те місце вже було зайняте більш кмітливими, а тут такі можливості… І була б з них ще одна секта, що живиться спадком змучених сумлінням самотніх мільйонерів – акул капіталізму, але… НА нещастя, їх помітили хижаки головного калібру – ті, хто намагається управляти цим світом і тим смішить Господа на регулярній основі…

                Вони зметикували, що вся ця ахінея – чудова підстава, щоб заборонити чи принаймні максимально ускладнити розвиток країн «третього світу». Вони й раніше займались цим доволі успішно, але зовні це виглядало якось… не надто пристойно. Інша справа зараз, коли товстосуми, відригуючись фуа-грою вперемішку з дом-періньйогом, заявляють дітям, що копають на обід хробачків: копайте ретельніше! І не здумайте, як підростете, промисловість будувати! І дітей своїх навчіть гарненько копати. Щоб нам конкуренцію не створювали й ринок брязкалець не руйнували! Не смійте своєю недосконалою промисловістю нищити Землю – наш спільний дім! Подумайте про своїх нащадків! Що вони їстимуть, якщо від Глобального Потепління повиздихають ваші улюблені хробачки?!

                Про те, що їхній власний добробут збудовано на тій самій жахливій промисловості, яку вони зараз забороняють недорозвиненим, глитаї мовчать. Зрештою, їхні капітали основані на работоргівлі, та це ж не означає… що їх теж так можна… Звичайно, вони й раніше блокували розвиток «третього світу» через узгоджену кредитну політику, картельні змови, штучні монополії, державне регулювання, протекціонізм та інші принади «вільного ринку», але піддослідні, здається, почали поволі про щось таке здогадуватись…  А тут така шляхетна підстава: збережемо Землю від вимирання. Ну а заодно й ваших улюблених хробачків…

                А що головним важелем впливу на мізки вже давно є не зброя, а преса, то на гроші світової «закуліси» одразу ж піднялась мутною хвилею незчислена реклама потеплителів у всій різноманітності форм. Жопа Жоперг міцно прописалась в телевізорі не тому, що розумна й красива, а тому, що за це платять… Даруйте, кого засмутив. І ласкаво просимо в реальний світ. Де новинами стає те, за що заплачено. Або що вигідно… Власникам ЗМІ вигідно, не вам… В Інтернеті та ж сама історія: спробуйте знайти Інтернет-ЗМІ без Жопи Жоперг… Не знайдете. Бо хоч вони й не витрачаються на папір і друкарів, але все одно ведення сайту потребує грошей. Хоча б на зарплату тим людям, які відбиратимуть для вас новини з каламутної інформаційної хвилі… А де ті гроші брати? Отож… Не хоче стадо платити за якісний контент – їстиме силос. Бо читатиме його ж… Втім, головна проблема стада не жадібність, а тупість. Невміння й небажання думати самостійно. Хоча б над прочитаним. Відсутність критичного мислення найчастіше викликана відсутністю мислення взагалі… Кожен, хто ретельно задумається над пропозицією «американських вчених» вирізати корів, бо ті бідахи ригають метаном… дійде висновку, що задля порятунку атмосфери куди корисніше було б забити тим «вченим» по корковому чопку в дупи… Але на щастя для ляльководів, думаючих стає все менше. Все більше жуючих, і не думаючих про те. що саме вони жують…

Розлучення по європейськи, або навіщо пєтьману Бандера.

Думаю, спостережливі читачі вже помітили, що останні рухи свинорилого пєтьмана демонструють чітку тенденцію, яку я вам вказав одразу ж після вручення цьому «герою» «нагороди» від «ветеранської» організації «Pes_Rublika». До речі, перепрошую товариство за помилку, допущену минулого разу у цій назві. Вона спричинена підсвідомим бажанням віднайти у цій бридкій організації бридких людців хоч щось українське… Коли вірні холуї мародера заспівали в раді «батько наш Бандера» більшість з вас мабуть вирішили, що Вальцман вчергове змінив прізвище, щоб бути «в тренді». Але ж ні… Принаймні – поки що. До речі, сам «флешмоб», як прийнято казати зараз, хоч і був швидше за все чистим душевним поривом групи патріотів, «розкрутився» до рівня хіта, чи як зараз кажуть «вірусного» зовсім не задарма. Людям, які пробували бодай щось розмістити в інтернеті з метою широкого розповсюдження, добре знають, скільки це вартує. Тисячі подібних «флешмобів» залишили по собі лише затухаючі кола в болоті інтернету, а цей злетів птахом не внаслідок дива Божого, а за ДУЖЕ конкретні гроші. За мародерські гривники, настояні на крові патріотів.

                Навіщо це мародерам? Бо прийшов час міняти вивіску своєї банди, кепсько замаскованої під ідеологічну партію. Ребрендинг, тобто перейменування, - це дуже складний, витратний і ризикований хід у будь-якому бізнесі. Причиною його є якісь прорахунки у бізнесовій стратегії. А якщо ребрендинг відбувається неодноразово, то це може пояснюватись лише вкрай низькою якістю товару, ним позначеного. UMC-MTS-Vodafone – приклад для тих, хто не зрозумів. Що ж можна сказати про «партію», що регулярно змінює назву? Солідарність-БПП-ЄС, як її не називай, однак залишиться тим самим «солідолом» - лайт-версією риго-аналів. Власник цієї «партії» і всіх її депутатів та функціонерів – не державний діяч, не політик, і не «політична тварина» навіть… Колись для таких введуть окремий  термін. Можливо «політична худоба». Але це не точно. Всім, хто хоч трохи цікавиться політикою (тобто громадянам України без явних ознак ідіотизму) добре відомо, що ця худоба в принципі не має й не може мати жодної ідеології, окрім грошей за будь-яку ціну. Засновник «обрізаних» есдеків, риго-аналів, «солідолу» просто перебуває в пошуку нової «ідеології» для маскування своєї банди. Згоден, ідеологія «європейського вибору» - калічна за визначенням. Політологи скажуть, що це й не ідеологія зовсім, і будуть праві. Але псячим виборцям згодиться. Вірніше - поки що годиться. Але наступного року нас очікує болісне розлучення з Європою, про яке добре знають політики, але не поспішають ділитися цим знанням з лохторатом. Річ у тім, що взаємодія між народами, суспільствами, державами, міждержавними об’єднаннями містить завжди три аспекти: політичний, економічний, культурний. І по всім трьом у нас з ЄС непереборні протиріччя, які вже неможливо приховувати в силу ряду об’єктивних факторів.

                Політично Європа визнає (крізь зуби), що Україна є жертвою московської агресії. Але при цьому НІЧОГО не робить для допомоги жертві й покарання агресора. Про «санкції» не згадуйте – це вже навіть не смішно. Про те, що справжніх санкцій не буде – я вас попереджав 7 років тому. Тоді ви вилили на мене достатньо помиїв, щоб хоча б зараз спробувати зрозуміти. Євросоюз не в змозі запропонувати нам нічого, окрім капітуляції і московського рабства. Європа багаторазово, впродовж віків, віддавала нас у рабство москалям заради своєї, навіть копійчаної вигоди. А ми досі намагаємось лизнути їхню руку, немов дурне щеня… І наша окупаційна влада несе значну частку відповідальності за це. Як і раніше… Якщо ви поговорите з типовим німецьким, до прикладу, бюргером, то будете немало здивовані. Ви почуєте, що головною проблемою Євросоюзу є не москаль-окупант, що вже стукає в їхні двері, і не Китай, що виробляє біологічну зброю з метою звільнити земну кулю від конкуруючих рас, а… ризик програти економічну конкуренцію США… Саме так… Таким його виховували останні тридцять років продажні політики, меркелі різних гендерів… Московія, програвши Холодну війну, зробила ставку на підкуп з метою роз’єднання  своїх ворогів. Нічого дивного чи нового – вона завжди так робить, програвши війну. Демократична система західного зразка (окрім британської, про що детально у попередній статті, та скандинавських) критично залежна від фінансування партій. Тобто добре профінансована партія отримує критичну перевагу над недофінансованою, і фінансовий чинник перебиває усі інші – особистостні, релігійні, ідеологічні. За цих умов нема нічого дивного в тому, що провідні партії провідних держав ЄС і їхні лідери виявились "на корню" скупленими московськими спецслужбами. І свій лохторат вони виховували в нав’язаній москвою парадигмі. А що ж Україна? Наша окупаційна влада, збудована на компрадорському капіталі, усіляко їм у цьому допомагала.  Думаєте, свинорилий пєтьман не знав, що всі макрелі-макарони лежать у путінській кишені і переговори з ними не мать сенсу? Що працювати треба з їхніми виборцями, невтомно нагадувати ситим бюргерам, що поруч них точиться війна, яка будь-якого дня  може прийти в їхні затишні домівки?! Знав, звісно. Але інтереси України для нього не значать нічого. Він не українець, не патріот, та й не людина зовсім. Якщо вже по чесному. Тому допомагав макрелям-макаронам дурити й присипляти їхніх виборців імітацією переговорів, на яких проблему мають от-от вирішити. А власному лохторату вішав, що інакше не можна, бо путін нападе, а Європа зніме копійчані санкції (саме для цього й введені, до речі)…

                Гірка правда полягає в тому, що Європі нічого запропонувати нам, окрім чергової капітуляції перед москвою… Якщо їх щось і турбує – так лише те, що ми досі не здались і не заплатили вчергове власною кров’ю за їхній достаток. І скільки б наша влада не стукала в ті двері, що, як відомо, відкриті перед нами, результат буде той самий.

                З політичним аспектом тісно пов’язаний економічний. Навіть занадто тісно. Стратегічне планування пересічного європейця – десь на рівні хробака. Зараз є, що їсти, а там побачимо. Головне – напхати пельку. Власне, за цю тупу позицію Європа й розплачується регулярними кривавими війнами, навіть не помічаючи, що більшість з них розв’язані московією. Бо дешева сировина, щоб витримати ту саму горезвісну «конкуренцію зі США» надходить з орди вже сьогодні, а оновлювати парк промислового обладнання, що зносився й застарів за 75 років, ординці прийдуть завтра. Або післязавтра. Навіщо думати про сумне, якщо жерти можна вже сьогодні – втригорла… Московія дійсно була б на подив зручним торговельним партнером для Європи, якби мислила економічними категоріями. Джерело дешевої сировини, яку тубільці добровільно видобувають у нелюдських умовах, і водночас ринок збуту для промислової продукції. Тобто отримaти можна було б подвійну вигоду – і дешеву сировину придбати, і заплатити за неї головою продукцією. Але орда не мислить взагалі. Вона створена, щоб розширюватись – це на рівні інстинктів, як усілякі ісламські халіфати. Мета  і сенс її існування – завоювання світу. Всього. Деякі бюргери про щось таке здогадуються, але продовжують жерти, заколисані брехнею про швидке й невідворотне дипломатичне вирішення конфлікту, у якому Україна воює на своїй території невідомо з ким…

                Україна ж для Євросоюзу ЖОДНОГО інтересу не представляє. Це просто конкурент. Слабкий, немічний, кепсько організований і через це не ефективний, але конкурент. Не сировинний придаток, не ринок для намист і брязкалець. Тому нам підсовують ліберазм-лібертаріанство у гарній упаковці з брехливих запевнень, що вони живуть заможно саме завдяки ринку… Насправді найкращою ілюстрацією їхнього «ринку» є Пітсбургський договір, яким нещодавно завершились трирічні перемовини ЄС та США. Передісторія: трамп ввів мита для металопродукції з ЄС - 25%. Причина – загроза національній безпеці, точніше його приватні уявлення про неї. Без будь-яких доказів!

А що, так можна було?! – запитаєте ви, згадавши, як викручують руки нам наші «партнери» з ЄС за мораторій на вивіз лісу й металобрухту (які через нашу корупцію існують переважно на папері). При тому, що в нас дійсно війна, а отже реальна загроза національній безпеці, на відміну від США. Виявляється, не лише можна, а й треба! Три роки ЄС вимагав не застосовувати мито до його продукції, погрожуючи у відповідь застосувати санкції проти експорту зі США. Вимагав-вимагав – і виміг! Американи здались і  відступили на зарані підготовані позиції. На відразу, звичайно, через 3 роки, протягом яких трохи підзаробили на митах. Центик до центику, як кажуть… Тож тепер труби й чорний прокат з ЄС вже не становлять загрози національній безпеці США, а от українські – становлять! І загребущі руки не втомлюються вичавлювати з нашої змученої війною й грабіжниками економіки центик за центиком, поки брудні мозолисті язики брешуть про всебічну підтримку України. Ставлення ЄС до нас нічим не краще, навпаки. Угода про асоціацію від початку була вигідна передусім ЄС, наші дурники просто не надто переймались державними інтересами, підписуючи її. Україна для них – лише місце грабунку. Їхні діти тут не житимуть… Звісно, певна частина довірливих громадян повірила лагідному муркотінню яйценюхів-гнойсманів, що далі буде краще, партнери переконаються, що з нами можна мати справу, угоду переглянемо. І от час перегляду прийшов. І її таки переглядають. Але  не в наш бік. Наші «партнери» намагаються вичавити з України останні краплі. Бо в них же теж криза, коронавірус і все таке… А жерти хочеться, як раніше… Тож їхня частина комісії обсажена лобістами, кожен з яких вимагає покращення для себе, не пропонуючи нічого у обмін для України. І якщо раніше угода була дуже вигідна для ЄС і трошки вигідна для України – то тепер наша вигода там взагалі не проглядається. Тож пропозиції «партнерів» навіть наша нинішня влада відкине, попри чергове загострення тупості. Навпаки, наші владці прагнуть отримати таку угоду, як ЄС підписав з Британією. Подробиці в попередньому тексті, як і пояснення, чому вона нам «не світить». У нас нема важелів впливу: ядерної зброї й газового транзиту ми вже позбулись… Тепер ситуація проста, як двері: хоча угода вигідна саме європейцям, для багатої Європи це мізер, і її  підписання – не критичне. А для України навпаки – це критично важливо. І якщо угода таки не буде підписана, замовчати цей факт не вдасться. Бо навіть нашій мудрій владі стане очевидно, що не варто далі терпіти тупий шантаж «Ви ж хочете в Європу, тож зробіть ще те, те, і ось те…». Навіщо віддавати «партнерам» те, що можна вкрасти самим? Кормова база скорочується, дрібний і середній бізнес загинається, комунальні платежі не платяться, а красти їм все одно хочеться. Тим більш, що «зелені» не робили з Євросоюзу культу, не кричали на кожному кроці про «Європейське майбутнє» України…

                Тож ані політично, ані економічно Європа нам НІЧОГО не пропонує. Принаймні – нічого прийнятного для нас. А в культурному аспекті? Там ще гірше – нас долучають до Європейських цінностей у вигляді підарасів та інших збоченців. В той час, як навіть до наших «пересічних» потроху починає доходити, що єдина європейська цінність – це гроші. А з підарасами їх намахують… Пересічний чухає ріпу, глядячи на гей-паради, трансльовані грантожерами, замаскованими під  журналістів і широку хробацькість, і бурмотить собі під ніс: відчував я, що ви підари, але не думав, що ще й у цьому сенсі…

                Тож вже наступного року нашій владі доведеться смачно плюнути в бік єврошантажистів. Нічого нового – Ердоган нещодавно саме це й зробив, тепер наша черга. Бо це дурні вчаться на власних помилках, європейцям таке не загрожує… Цей крок буде спричинений саме ЕКОНОМІЧНИМИ чинниками. Хто не зрозумів – читає спочатку. Політично різнобарвні  нелохи могли б ще довго імітувати європейські прагнення за принципом «ви мене так хочете, як я вас боюсь», але європейська лапа в нашій кишені, яку нелохи за традицією вважають своєю, вже почала дратувати. Бо мало, що кишеня порожня, так ще й рватись починає…

                І от за цих умов особливо сумна доля очікує не нашу економіку (їй якраз стане легше, але не набагато)  а мародерів і їхнього вождя пєтьмана. За їхню нинішню ідеологію скоро битимуть голодні українці. А їм не лише вижити хочеться, а й тісніше присунутись до корита. Тож треба міняти ідеологію. Воно й не страшно – чи вперше! Але на що міняти? На горілку, як поручик Ржевський шкарпетки? Всі ідеологічні ніші зайняті. Москвофілів з них вже не вийде. Ні, не через бігморди «або я або путін», то пусте, можна й перевзутись, нагадати виборцям про свої заслуги, про те, хто насправді засновував СДПУ(нуль) та ПР. Лихо в тім, що 15% зрадників, що їдять наш хліб, проголосують лише за того, на кого вкажуть пальцем з кремля. Хто не вірить – мерщій на консультацію до криворогого ложкула. Він минулого разу пробував цей трюк провернути… Незадоволені шлунково не голосують за колишніх презиків. Це, якщо подумати, єдина їхня чеснота… Та й йуля ще не сконала під скальпелем косметичного хірурга… І нових популістів, голодних, зубатих, олігархи вже готують - кожен свою зграю…  І старих не забувають, скотиняка он вже заворушилась… Словом, там теж ловити нічого… Ліберазм, разом з лібертаріанством, єврооптимізмом та правами людини найближчим часом чекає сумна доля. Лише тут у нас, звісно. В сіті ще повно недорозвинутих, яким можна це лайно запропонувати. То що ж залишається? РОЗРАХОВУВАТИ ВИКЛЮЧНО НА ВЛАСНІ СИЛИ. Власне це й називається НАЦІОНАЛІЗМОМ, принаймні економічною його базою.  От і доводиться старому псу вчити новий трюк, в марній спробі заперечити прислів’я. Я вас попередив про новий «тренд» ще з місяць тому, далі буде тільки гірше. Щоб продовжити грабунок і залишитись біля корита, пєтьман не зупиниться ні перед чим. І прізвище змінить! Хоча «Петро Бандера» не звучить… Доведеться ім’я теж… Як роблять «двійники» перед черговими виборами… «Бандера Цинічний» - саме воно! І модне тату на лобі наб’є – вольфсгангель або левика, а може й обидва зразу – ширина рила дозволяє… І заходяться «Кривий Анал» і «П’ята Колона» верещати говнопольськими голосами в режимі 24/7, що справжній бандерівець, націоналіст, герой – це якраз пєтьман і є… І якщо ви їм це дозволите – у ваших нащадків символи наших справжніх національних героїв, а отже й вони самі, і чин їхній, асоціюватимуться з підлістю, брехнею, мародерством…

Може вже час щось робити?..

Понеділок, 18 жовтня 2021 10:04

Заграниця нам поможе? Частина2

Початок тут https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/99-zagranytsja-nam-pomozhe

Відповідаю, хоч і з запізненням, на цілком слушне зауваження: чому не згадав про Британію. Не згадав навмисно, бо потребував часу, щоб розібратись, що ж там врешті відбувається. Потроху розвиднюється…

Якщо коротко – починається будівництво Британського Світу. Чи відбудова – кому як подобається. Британський правлячий клас виявився найбільш тверезомислячим у світі, а британська політична система – найстійкішою до корупційних впливів. Річ у тім, що конституційна монархія британського зразка, що сприймається в світі переважно як атавізм, має дуже цікаві і дуже цінні особливості.

Британський прем’єр – найслабша фігура на європейській шахівниці. Від нього реально мало що залежить. Навіть у Британії, не кажучи вже про світовий рівень. Саме тому я й не поспішав радіти явно проукраїнскому курсу Джонсона. Річ у тім, що Британія – не лише парламентська республіка, але ще й має на додачу повністю мажоритарну виборчу систему. Так історично склалось. Їхній парламент дуже вже старий. Коли відкривався – ні з ким було навіть порадитись. Тож вчились на власних помилках. Спочатку він нагадував загін, у якому біснується скажене стадо. З часом найрозумніші почали підозрювати, що даремно марнують час і сили на крик та штовханину. І почали об’єднуватись у зграї. Які пізніше назвали партіями. В англійській мові це поняття швидше нагадує нашу «групу» чи «шайку»… Просто тому, що разом легше докричатись. Особливо якщо в унісон. З часом парламентарі, що не прибились до жодної зграї, відчули себе чужими на цьому святі життя. Кричи – не кричи, ніхто не почує… Так зародилась Британська партійна система. Лідер партії впливає на депутатів десь в тій же мірі, що місячне сяйво на ріст телеграфних стовпів… Навпаки, це депутати роблять йому честь, визнаючи найслизькішим типом майстром компромісу, спроможним досягти зовнішньої єдності й внутрішнього балансу інтересів. Лідер не може, як у нас чи деінде, викинути неслуха з партійного списку! Навпаки, депутатам раз плюнути замінити лідера на слухнянішого. Звісно, що в наших умовах така система неможлива: це був би справжній рай для депутатів, які продавались би й перепродувались по кілька разів на дню… В Британії нічого подібного не відбувається в принципі. Бо не прийнято, як кажуть вони. Або не сприймається виборцями, як скажемо ми. Депутат, що змінить партію, в Британії не матиме жодного політичного майбутнього. Його не оберуть навіть двірником! Кому потрібен йолоп, що змінює свої переконання? Як він може відстоювати якісь цінності, якщо жодних власних не має?! Будете сміятись, але саме так міркує «пересічний» британець. Вочевидь його просто пересікли в іншому місці, ніж українського. Не через мозок… В Британії, щоправда, депутат може залишити власну партію на знак протесту проти чогось, на його думку суттєвого. Таким чином він значно обмежує свої можливості на державному рівні, бо залишається довіку поза зграєю, зате здобуває заслужену славу рідкісного рога, навіть за Британськими мірками твердого й принципового політика і може робити кар’єру десь на муніципальному рівні, де стадність не є базовою вимогою. Але це, як самі розумієте, вже жест відчаю. Як голодування у наших ув’язнених. На практиці до такого вдаються рідко. Хоча можливість демаршу, особливо популярного політика, зменшує тиск зграї партії на нього до більш-менш пристойного рівня. За таких умов посада прем’єра – штука невдячна. По  перше – треба більш-менш влаштовувати переважну більшість депутатів від власної партії. Про любов тут не йдеться, в жодному сенсі цього слова. Лише про Терпіння… По друге – треба бути популярним серед виборців. Останнього часто вдається досягти ексцентричністю. Черчіль вам прикладом. Чи Тетчер… Джонсон, як на мене, достатньо ексцентричний, щоб затриматись на посаді надовго. Британці люблять підсміюватись над своєю владою. І люблять владу, яка дає їм для цього приводи. Бажано регулярні. В ідеалі – щоденні. Джонсон, як ніхто до нього, близький до ідеалу. Колишній журналіст, він спілкується з пресою дуже професійно, використовуючи писачок настільки віртуозно, що їм здається, наче це вони використовують його… Не звертали увагу, що він спілкується з пресою майже щодня? Це його захист передусім від хижих колег по зграї. Бо прийдуть чергові вибори, і виборець спитає свого депутата: навіщо ти відправив у відставку такого чудового дурнуватого прем’єра?! Треба мати поважну причину, бо можуть запідозрити у державній зраді, або навіть гірше – у відсутності почуття гумору! Доля такого політика буде сумною… Недарма Черчіль відверто сумував, не побачивши у «Таймс» карикатуру на себе і вважав день пропащим…

            Скажете, Джонсон вам когось нагадує? Одного з найвеличніших лідерів сучасності? В цьому й проблема… Ваша, не їхня. Бо якщо ви не можете відрізнити ексцентричного оксфордського джентльмена від дебілуватого лоха – не варто вам ходити на вибори… Взагалі…

            Коли британці проголосували за вихід з ЄС, консерватори, що агітували проти, пішли у відставку, оголосивши виборцям: ми вмиваємо руки, обирайте популістів, що агітували вас за брекзіт, нехай вони вас і виводять звідти. Ми не знаємо, як. І бажання не маємо, якщо вже чесно. Ліберало-популісти, відчувши запах смаленого, заворушились під тесаком із глухим бубонінням: а ми що… а ми нічого… це взагалі був жарт такий… у вас що, почуття гумору зникло?.. Придивившись до них уважніше, виборці сказали: це вже занадто, навіть для нас! Безвідповідальні вони якісь! І зовсім не смішні! Насрали і в кущі… Ні, панове консерватори! Виводити нас з ЄС будете ви! Знаємо, що не хочете, але куди подітися: більше нікому. Тож виводьте, а тоді вже консервуйте. Рецепт знаєте, не нам вас вчити… Втім консерватори, здається, були готові до такого фортелю. Можливо тому, що й самі – британці. Іноді здається, що вони навіть не здивувались… І заходились розлучатись, як уміли. Тобто повільно й незграбно. Солідно так, консервативно… Чим не забарились скористатись європейці, що задались ціллю зразково покарати відступників, щоб іншим неповадно було з їхнього раю втікати. Тому угоду підготували настільки кабальну, що британські консерватори визнали їхню поведінку неспортивною. І замінили прем’єра. Джонсон, здавалось, ідеально підходив на посаду тимчасового офірного цапа, на якого можна буде повісити майбутні збитки. У якості журналіста він відкрито висміював ЄС, тупість Брюсельської капусти бюрократії, наполягав на Британських цінностях і взагалі був одним з небагатьох консерваторів-прихильників брекзіта ще в ті часи, коли така позиція вважалась маргінальною. Дурнуватий вигляд і специфічний гумор Джонсона в очах багатьох депутатів-консерваторів стали чудовою відплатою підлим європейцям… Та Джонсону несподівано допомогли банкіри. Брюсельська капуста бюрократія була впевнена, що після Брекзіту фінансовий центр неминуче переїде з Лондона до Франкфурта. Не питайте. Просто саме там в очікуванні на них вдвічі виросла ціна на офісні приміщення… Як може бути інакше, якщо економіка ЄС вп’ятеро більша за британську?!

А от так! – сказали банкіри й не рушили з місця. – Гроші люблять спокій, ми любимо гроші… Тут у Сіті в нас повна автономія, держава в державі… Навіть поліції нема і суди наші власні… Остання інтервенція в Британію відбулась років п’ятсот тому, приблизно з тих пір і закони не мінялись… Що ще бажати?! Ринок у вас більший? То й що – прибіжите й сюди. Кому, зрештою гроші потрібні?!

Після цього ребром стало питання: а хто з кого виходить? Британія з ЄС чи може навпаки? Під єврочиновниками захитались крісла. А Джонсон явив світу залізну витримку: або справедлива угода, або ніякої… І європідлота не витримала. За три дні до часу Х, гризучи кактус ковтаючи сльози, вона таки погодилась з британським уявленням про справедливість. Характерно, що таку саме угоду намагались виклянчити у європідлоти наші кролячі «єврооптимісти». І отримали відповідь, що це неможливо, бо збитково для ЄС. Чому дивуватись: у нас же нема Сіті з його біржею й банками… Тож щодо нас справедливість інша, і будь на місці кроля сам Цицерон, та ще й без кулі в лобі, наслідки були б тими ж… Зараз, до речі, коли прийшла пора коригувати нашу євроасоціацію, наші переговорники знов канючать угоду, як у Британії, підкріпляючи свої дурнуваті претензії гучним шмиганням носом і патетичними вигуками: а чому їм дали?! А тому…  - бурчать євробюрократи, ховаючи очі… Тож, самі розумієте, наші шанси на пристойну угоду з шайкою, до якої ми здуру намагаємось впроситись – примарні. Це якщо оптимістично…

Але повернемось до наших британів… Я зарані попереджав вас, що хтось нас таки продав. Певно ви вже й самі здогадались, хто… Для геть нездогадливих натякаю: президент Жопайден, на якого молились наші ліберали-дермократи. І не треба про вбивцю згадувати, чи як там він пуйла обізвав. Ніякий це не маразм, а встановлення тарифу. Сам я у жодному борделі зроду не був (навіть до Ради ні ногою), але завсідники стверджують, що збоченців там обслуговують за спецтарифом. З пуйла Жопайден взяв за любов, як із вбивці. Тому й сказав зарані, ще до візиту свого Блюмкіна в москву. Щоб встигли перевести на відповідну картку потрібну суму. Американські президенти – вони дорогі. І не лише ті, що на зеленому папері відтиснуті. Ті якраз найдешевші… І тепер конь-грес може скільки завгодно волати про зраду, можливо навіть щиро, бити копитом, бо цього разу зрадили не лише нас, не лише своїх стратегічних союзників-поляків, але й свій газовидобувний бізнес – потяг пішов… Бізнес – він такий… Нещадний. Макарон виявився дешевим, і не лише на вигляд. Бо геть дурний.  Макрель куди дорожча, але до Жопайдена їй звісно далеко. Бо й близько не має того впливу, що він… А що ж Джонсон? Виявився єдиним непродажним політиком? Скажімо так: можливо… Бо не хочеться марно обмовляти людину. Може він і справді не взяв би. Зрештою ж не всі продажні. Трапляються й такі збоченці, навіть серед політиків… Але штука в тім, що йому й не пропонували. Нема сенсу. Він людина підневільна, залежна від депутатів (хто не втямив – читає текст спочатку). Тож злетить з посади, як фанера над Макароном, якщо дозволить собі наслідувати Жопайдена. Скажете, пуйло мав купити депутатів? Правлячу більшість? Теж нема сенсу. Кожен з них теж несамостійний. Він залежний від багатьох впливових людей у своїй партії й на своєму окрузі. Якщо не рахуватиметься з ними – вік Вестмінстера не бачити… І, будете сміятись, він якоюсь мірою залежний навіть від виборців. Не від кожного конкретно, ясна річ, а від громадської думки. Яка формується пресою… Не хочу ідеалізувати британських акул пера, але наших гріх і поруч ставити… Це як солідну утриманку банкіра порівнювати з трудовими десантницями Окружної… Негоже, словом… Таким чином, влада в Британії розмазана тонким шаром між десятків тисяч людей, що разом становлять правлячий клас і еліту. Тобто те, чого нема в нас, в Україні. А ще в британців є нажите багатовіковим танком на граблях розуміння, що обирати треба когось із цієї еліти, а не з собі подібних. І базове усвідомлення своїх інтересів теж присутнє…  Тож за Британію в цьому сенсі можна не турбуватись… А наш танок лише починається. І лоби ще міцні…

Останнім часом нам відверто щастило з Британією. Ми підписали дуже вигідну (не як з ЄС) торговельну угоду, завдяки якій отримали найбільшого торговельного партнера. Саме так – товарообіг з Британією в нас зараз більший, ніж з ЄС чи Китаєм, і саме завдяки нарощеному таким чином експорту наша стражденна економіка, знекровлена війною, дурнями, мародерами, зрадниками, коронавірусом – досі на плаву. Без цього в нас ще взимку почався б давно передбачуваний фахівцями дефолт… Крім того, маємо добрі шанси стати експортерами не лише с/г продукції, а й високотехнологічного обладнання. Річ у тім, що британська позиція більш чесна щодо партнерів. Їхні дурні вимоги не є штучними бар’єрами для обмеження імпорту, як у ЄС, а всього лише формальностями, виконавши які можна спокійно торгувати й не очікувати подальших каверз. Але найголовніше інше. Британія впряглась у нашу війну з Москвою. І загальновідомий випадок з есмінцем – це лише дрібничка в загальному ряду. Британські гвардійці, перекинуті у Херсонські степи у найгарячішу пору, коли вся світова підлота завмерла в очікуванні походу пуйла за водою, посприяли зриву ворожих планів. Наших десантників британці навчили затяжним стрибкам, коли на парашуті можна пролетіти сотні кілометрів. І не лише навчили, а й подарували парашути й обладнання для таких стрибків – теж недешеве. Таким чином москалям було показано, як їх можуть позбавити Криму у випадку загострення на фронті. А це дорогого вартує… В нас по черзі побували всі елітні підрозділи британського війська, навіть Гордоновський полк (ні, не того Гордона, дяка Богу, а той, що охороняє королеву) який взагалі дуже рідко залишає Британію. Британська гра виглядає дуже складною, багаторівневою. Скориставшись поглинанням Білорусі московією, британці чітко дали зрозуміти, що впрягаються за Україну по повній. Але не за Польщу… Британські посадовці показово уникають контактів з поляками, що вертяться, немов на гарячій пательні. Таким чином склалась принципово нова ситуація, коли орда може напасти на Європу, не доївши нас. Це немало стурбувало ситий і самовдоволений Німецький Світ…

Цілком можливо, що це і є основною метою британської гри – примусити німців вийти зі сплячки й повісити переобрати своїх продажних нерозумних макрелей. Ну а заодно й показати полякам, де раком зимують… Останнім взагалі не позаздриш. Тридцять років несамовитого лизання американської дупи, принизливого підлабузництва, не принесли ні користі ні задоволення. Гонорове польське панство почувається як повія, якій заплатили фальшивою банківкою. Чи то ошукали, чи згвалтували – одразу й не розбереш… Перед поляками постала в повний зріст смутна перспектива війни з московією сам на сам, із своїм стотисячним військом, посиленим батареєю американських «Патріотів», придбаних втридорога, за союзницькою ціною… Ви не помітили, як враз стихли розмови про Бандеру, з яким ми у Європу не попадемо (за них Степану Андрійовичу окрема подяка – і після смерті не залишає нас своєю турботою), зникли десь апологети Волинської різанини… Таким темпом за рік-півтора в Польщі Бандері почнуть ставити пам’ятники. Жити всім хочеться… Бундючні німці-австріяки-голанці теж раптом перестали бурчати, що не просили нас від москалів їх захищати. Вірна ознака того, що скоро попросять…

Що ж таке Британський Світ і чого від нього сподіватись.

Розуміючи, що ЄС та США мають інтереси, принципово відмінні від британських, а отже подальша імітація союзу з ними не принесе жодної користі окрім проблем, а Британія замала й заслабка, щоб самотужки вижити у тому світі, що на нас насувається, британська еліта почала перейматись створенням неформального (вони завжди міцніші за паперові) союзу з іншими країнами на основі спільних інтересів. Згідно Британської військової доктрини загрозу №1, причому не самій Британії, а всьому людству, несе московія (пуйлу – з цього місця починати пишатись). А у США це Китай. Хто не зрозумів, чому так – бере в руки глобус і починає крутити. Москва куди ближче до Лондона, ніж до Вашингтона. А щодо Далекого Сходу – його вже не варто брати до уваги. Це хвіст змії, не голова. Та й дракон китайський вже давно під цим хвостом принюхується… А він сам навпаки, до Європи гузном повернутий, принаймні поки що… Тож до співпраці будуть залучені в першу чергу колишні колонії. Міра ентузіазму від такої пропозиції в них  прямо пропорціональна відсотку британських колонізаторів у тамтешньому суспільстві. У Новій Зеландії й Австралії вона викликала довгі бурхливі овації, у Канаді – теплі аплодисменти, в Індії – зловісне, але стримане покашлювання. В другу чергу будуть запрошені держави півночі Європи, які історично орієнтуються на Британію. Позаблокова Швеція в першу чергу, можливо Фінляндія й Норвегія (що так і не вступила до ЄС), теоретично навіть Данія. В третю чергу спробують впроситися країни Балтії, які вже зрозуміли, як саме НАТО їх захищатиме. Цілком можливо, що запросять і нас. Якщо перестанемо тупити, тобто переоберемо владу… У світі, де все поділено задовго до нашого народження, такий шанс випадає нечасто,  дуже б хотілось скористатися… З’являється вікно можливостей, настільки широке, що з нього цілком може випасти щось зелене й смердюче… Це якщо стратегічно. А тактично ми вже у виграші. Отримали спорядження для десантників, що на порядок підвищить їх та ССО боєздатність, мінні тральщики. Найближчим часом можемо отримати новітні ракетні катери, чотири десятки застарілих (за британськими мірками) але новеньких за нашими винищувачів, пару таких самих есмінців з відстійника, і ще багато цікавого. Не тому, що Джонсон добрий із середини (чого нема, того нема), а через передбачливість британського правлячого класу. Ви не помітили, що остання вдала інтервенція на Британські острови відбулась ще 1066 року, а остання невдала – ще у 17 сторіччі? Але попри те Британія регулярно приймає участь у всіх європейських війнах… От тільки не на своїй території, так дешевше обходиться… Але для цього треба мати розум, щоб вступити у війну вчасно, а не коли за тобою вже прийшли. Треба мати зрілу еліту, яка вчасно прийме важке рішення, пов’язане з неминучими втратами, як людськими так і фінансовими. Саме це зараз і відбувається. Поки тамтешні журналюги вправно, але неспішно готують громадську думку до виходу з НАТО запитаннями «А як так може бути, що ми перебуваємо у військовому союзі з державами-партнерами нашого стратегічного ворога №1? А на біса нам такий союз?», Британія потихеньку впрягається у війну на нашій стороні. Бо альтерантива – поглинання України московією, з подальшим вторгненням диких орд до Європи, їм зовсім не подобається. В московії закінчується промисловий потенціал, награбований у Європі минулого разу. 75 років – не жарт, щось зносилось, щось застаріло. Час поновлювати верстаний парк… У тому ж місці, тим же способом… Навіщо щось міняти, якщо минулого разу вдалось?

Скажете: фантастика? Коли я прогнозував швидкий розпад держав-ветунів ООН, вам же теж було смішно? А зараз, коли процес рушив, певно вже не дуже?..

От тільки наших нинішніх друзів – поляків і турок Британці схоже відчепили від поїзда назовсім, бо з огляду на попередній історичний досвід переносять їх з великими труднощами, та й то недалеко. Тож боюсь, що й нам доведеться робити вибір… Тут вже наш інтерес – пропетляти подовше (у нашому становищі навіть непевними торгівельними партнерами не розкидаються), нікому нічого не обіцяючи. Окрім Британії, звісно. Там не пропетляєш… Головне на сьогодні, що мої недобрі підозри Джонсона в самодіяльності виявились марними. Підтримка України, незважаючи на всі пов’язані з цим витрати й ризики – це консенсусна позиція правлячого класу Британії в цілому. Тож на суттєву допомогу, аж до прямої військової у разі крайньої потреби, в довгостроковій перспективі ми таки можемо сподіватись. В міру її сил, звичайно – доволі скромних порівняно зі США. Але в допомозі головне не можливість, а бажання – можете самі переконатись, співставивши Литву, що має велике бажання при мінімумі можливостей, і США, де все навпаки. Порівняння не на користь США. Принаймні, якщо нам колись доведеться обирати між цими державами – розумно буде підтримати Литву…

Субота, 16 жовтня 2021 08:21

ПЕС РУБЛИКА

Шановні читачі! Саме за цей допис у пейсбуку я був забанений на 30 днів, а сам допис дбайливо вичищений з усіх груп, де я його розмістив. Це якнайкраще ілюструє його ОСОБЛИВУ ВАЖЛИВІСТЬ! Вочевидь пейсбучна підлота вважає особливо небезпечною й терористичною організацією щойно створену мародерами ПЕС РУБЛИКА. Бо про інші організації чи осіб у дописі не йдеться. Мені не залишили навіть можливості оскарження, посилаючись на перманентний курвантин, який чомусь не перешкоджає блокуванню. Втім, постійні користувачі пейсбуку вже добре знають, яку "свободу слова" насправді впроваджує світовий сіонізм. Прочитавши текст, Ви ще раз наочно переконаєтесь, що цукермани не мали жодних формальних підстав його блокувати, окрім власних неписаних інтересів і кривавих мародерських гривників.

 

Сьогодні вперше в житті порушую власне правило: ні за яких обставин не критикувати наших захисників. Хоча б тому, що сам на фронті не був... Навіть найогидніших з них - тих, хто вчинив реальні, а не видумані, насильницькі злочини вже на мирній землі, після повернення з "нуля", ба навіть тих, хто протягнув за своїми спинами до ради мародерів - пєтьманових, кролячих, скотинячих... Але морок наступає і не залишає вибору... Раніше достатньо було державного прапора чи тризуба на аватарці, щоб бути впевненим, що маєш справу з порядною людиною. Та останніми роками вони непомітно стали передусім атрибутами порососів і їхня присутність швидше напружує, ніж радує. Але мародеру мало. Сьогодні він закаляв собою червоно-чорний бойовий прапор ОУН, до якого має таке ж відношення, як до українського націоналізму. Що нам ще залишається? Левик? Ідея Нації? Це теж ненадовго... Неситий пєтьман не зупиниться, поки не забруднить собою все, що дороге українському серцю... І не обдурюйте себе, що це не важливо. Сварга - один з найважливіших символів наших предків, але після гітлера сприймається зовсім інакше... Людством керують символи, а великі гроші здатні змінювати їх значення на протилежні... Вчора, у світле свято Покрови Богородиці, у яке колись наші предки-козаки розходились на зимівлю і поминали тих, хто загинув влітку, кривавий мародер отримав "нагороду" від новоствореної ветеранської організації Pes_Rublyka. І я раптом зрозумів, що не бажаю розбиратись, справжні там ветерани, чи ні. БО КОЖЕН, ХТО ПІДТРИМУЄ МАРОДЕРА - САМ МАРОДЕР. І НЕМА ЗА ЦЕ ПРОЩЕННЯ НІ В ЦЬОМУ СВІТІ НІ В ТОМУ! і НЕМА ТАКИХ ЗАСЛУГ, ЯКІ ВИПРАВДАЛИ Б ЦЕ. Даруйте, але мовчати далі не можу. Кого образив цей допис - відписуйтесь і будьте здорові. Не можна глумитися над чужими святинями й водночас вимагати до себе толерантності!

Читайте, думайте, поширюйте! Неситому вже мало ваших грошей, вашого майна, вашої землі навіть! Він замахнувся на наші душі! Якщо ми промовчимо, у нас вкрадуть минуле, а разом з ним і майбутнє. У нащадків наші герої, їхній чин, їхні символи асоціюватимуться з брехнею, зрадою, мародерством!

Скріни додано внизу. Звичайно, світовий сіонізм не дочекається від мене розуміння, але мій голос - лише крапля в морі. Моїх читачів тисячі, а прочитати це мають мільйони. Тому ВПЕРШЕ В ЖИТТІ, У ЗВ'ЯЗКУ З НАДЗВИЧАЙНОЮ ВАЖЛИВІСТЮ ПОДІЇ, ПРОШУ ПРО ПОШИРЕННЯ ЦЬОГО ТЕКСТУ СКРІЗЬ, ДЕ ЦЕ МОЖЛИВО. ТІЛЬКИ ВСІ РАЗОМ МИ, УКРАЇНЦІ, ЩЕ МОЖЕМО ЗУПИНИТИ НАЙЗУХВАЛІШУ КРАДІЖКУ В НАШІЙ ІСТОРІЇ!

Середа, 22 вересня 2021 05:02

ЕПОХАЛЬНА ЗУСТРІЧ.

Враження.

Наше Все сиділо на дупі рівно, міцно стиснувши сідниці, неначе не в кріслі, а на конусі. Страждальницьки вирячені від незвичної пози й вимушеної нерухомості очі в поєднанні з ковідною маскою надавали обличчю незвично осмисленого виразу. Здавалось, що перед вдяганням маски йому впхнули до рота тенісний м’яч. Від великого тенісу, не настільного. Може тому, що так воно й було… Мабуть це була обов’язкова умова зустрічі… Тож доводилось страждати мовчки, час від часу старанно надуваючись, щоб пустити "хімію". Впівоберта до нього, закинувши задні кінцівки одна на другу, сидів старий хабарник Жопайден, з причини прогресуючої деменції змушений зачитувати свою промову про боротьбу з корупцією з аркуша, покладеного на коліно. Від прозорого екрана-суфлера відмовились навмисно, щоб посилити атмосферу глумління над Україною, її «владою» і здоровим глуздом. Така показна наруга могла б стати проблемою навіть для фахівця, а для абсолютного генія, який ще два роки тому був впевнений, що дипломат – це валіза, виявилась просто непосильною.  Зрештою Наше Все не витримало і в спробі здобути право голосу спромоглось виплюнути м’яч. На жаль, для цього довелось позбутися маски, що одразу зле позначилось на іміджі – знайоме до болю обличчя набуло звичного придуркуватого вигляду. Паралельно з’ясувалось, що «видатний актор» не здатен контролювати власну міміку. Всесвітньовідомі фізіономісти команди Жопайдена ще ніколи не мали стільки роботи… Сам Жопайден на перший погляд виглядав цілком здоровим і адекватним. Якщо вимкнути звук… А от на слух ситуація виглядає значно гірше. Виступ звівся до однієї думки: Україна має дві біди. Але не ті, що московія, а свої власні. Це корупція й брак любові до підарасів та інших збоченців. Варто побороти корупцію – і українська економіка розквітне буйним квітом. Достатньо надати підарасам особливі права й привілеї – і московія звільнить окуповані території та виплатить контрибуцію. А якщо сформувати з них уряд – взагалі втече аж за Урал.

            Тож незаангажованих і уважних слухачів реально охопив жах. Не від того, що старий маразматик вдає з себе світового лідера, а через те, що оточення не вчиняє жодних кроків, щоб передати його під опіку фахівців чи хоча б перефарбувати Білий Дім у Жовтий.

            Зустріч дійсно тривала втричі довше, бо Жопайден зачитав усі три примірника свого виступу. Що послужило причиною – прогресуюча деменція оратора чи бажання таки донести хоча б тези виступу до примхливої свідомості Нашого Всього,  залишається таємницею.

            Зрештою, Наше Все, насилу дослухавши виступ старшого товариша по нещастю, замість подякувати за урок і заткнутись, як було обумовлено протоколом, згадало власну обіцянку говорити з партнером суворо й вимогливо і хвилин п’ять жалібно мекало, виливаючи на Жопайдена свою нелюдську тугу й численні побажання, так що зрештою сам старий маразматик, щоб припинити катування тим, що Наше Все вважає англійською мовою, і не відповідати на питання, сам мусив йому подякувати, тим самим підтвердивши за Нашим Всім статус Найвеличнішого.

Практичні результати.

Прохання: Надати статус Основного союзника США поза НАТО.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Оголосити публічно реальні терміни прийому України в НАТО.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Дати публічні гарантії допомоги у разі повномасштабної агресії московії.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Надати економічну й фінансову допомогу.

Реакція: «Щедру» пожертву у 250 мільйонів доларів на зміцнення обороноздатності (вартість ОДНОГО бойового літака) доповнили ще на цілих 60 мільйонів. Щоправда, до адресата дійшло лише 45 мільйонів. Решту вочевидь отримали у якості відкату американські консультанти по боротьбі з корупцією.

Наслідки: ПОЗИТИВНІ.

Українці вже тридцять років обирають таких владців, що кожну їх дипломатична зустріч, в ході якої не відбулось прямої здачі національних інтересів, слід вважати позитивною за наслідками.

Причини.

Полягають в об’єктивній реальності. Україна не є союзником США. Тому, що США не потребують такого союзника. Бо не відчувають загрози від московії для себе особисто. І не зацікавлені в Україні жодним чином. На відміну від московії, для якої «повернення», тобто чергова окупація України є абсолютним пріоритетом. За даних умов Україна для США – лише розмінна монета у торгах з московією. Продаж союзника для США – питання ціни, а не моралі чи етики. (детальніше тут https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/92-a-brief-history-of-us-customs-tariffs). А ми – навіть не союзник… Українська влада дійсно не є взірцем служіння народу (принаймні – українському) але точно краща за сталінське політбюро. Але сссру американи допомагали всерйоз, а не так, як нам зараз. Бо відчували жопою загрозу від гітлерівської німеччини для себе особисто. Тож сталіну лекцій про боротьбу з корупцією не читали.  Як виглядає справжня американська допомога – можна побачити й на свіжіших прикладах Ізраїлю й Афганістану. «Допомога» США Україні надається з міркувань економії. Бо вартує дешевше, аніж піар-компанія в центральних ЗМІ і дає можливість вдавати підтримку міжнародного права за символічні кошти. 250-300 мільйонів на посилення обороноздатності й 700-750 мільйонів на підарасів, даруйте, на розвиток інститутів громадянського суспільства…

Кому це все було потрібно? Учасникам особисто. Наше все продемонструвало своїм мудрим виборцям, що з ним спілкуються провідні світові політики, не гірш, аніж з мародером, який помалу втрачає дорогою ціною сформовану в порожніх головах монополію на патріотизм. Жопайдену ж було конче потрібно показати, що після Афганістану в цьому світі все ще є бажаючі просити американської допомоги. Нехай навіть блазні, зараз не поперебираєш... 

Висновки: Навіть якби українці якимсь дивом порозумнішали й обрали президентом Цицерона – результати візиту не були б кращими для України. Тож якщо холуї з однойменної партії оголосять Наше Все Цицероном – я не буду заперечувати. Хоча мені видається більш доречним титул «Президент Особливо Цінний».

Вівторок, 24 серпня 2021 00:47

Вітання зі святом.

Вітаю Вас зі святом, Шановні читачі!

Сьогодні, 23 серпня, окрім Дня Прапора України відзначається ще й Всесвітній День Мозку. Щоправда, більшість українців навіть не здогадуються про його існування, а якби й знали – однак не мають чого святкувати. Тож вітаю Вас усіх з його наявністю. Втім, сподіваюсь, що це трохи й моя заслуга: для дебілів не пишу, от вони сюди й не заходять.

І як би не було Вам важко посеред того, що нас оточує, закликаю: БЕРЕЖІТЬ ЙОГО! З ним живеться тяжко, зате цікаво… Та й мені без Вас буде зовсім сумно…

Субота, 31 липня 2021 13:36

Важкий спадок "Голосу".

«Голос», розкладаючись заживо, спричинив не лише хвилю смороду,  звичну для таких процесів, а й спалах дивної активності цілого ряду українських політиків, що запричитали, заверещали, завили приблизно одне й те саме: Ми ж вас попереджали, що «Голос» - свинячий! Доки ж ти, посполитий, обиратимеш гівно?! Невже тобі не боляче? Невже тобі не соромно? Невже тобі не гидко?

На 850 тисяч виборців ллються бурхливі потоки співчуття, подекуди навіть щирого, як це не дивно. Схоже, політики зовсім не знають народ, якому намагаються «служити»…

                Пересічний виборець «голосу» зовсім не потребує вашого співчуття! У нього катарсис, та що там – пароксизм!

Здригаючись від солодких сліз мазохіста, він патетично голосить на кухні про свою тяжку долю, прислухаючись водночас до сиплого бубоніння Кумира, що долинає з кожної праски:

-          Дай мені в ріг,

-          Слів не кажи,

-          Пальцем шлях покажи.

-          Тяжко мені, важко мені,

-          Вас затягти на дно,

-          Бо всі ви – саме гівно,

-          Не тоне гівно на дно,

-          Вгору сплива воно…

 Тремтячою від пекучого жалю до себе, зрадженого й ошуканого, рукою наливає самогонки, поки Кумир   впадає  в раж приспіву, доводячи публіку до екстазу припадком кастрачого вереску:

-          Голос вкрав, землю вкрав,

-          Ще й мандат на вас поклав!

І завмирає, обхопивши руками голову, пригнічену солодким болем спогадів про всіх мерзотників, що ошукували його протягом усього безталанного життя, під меланхолійне гудіння патетично-філософської коди:

-          Марно життя мина,

-          Годі шукати дна,

-          Ви – Океан Гівна,

-          І нема у гівні «вікна»…

І горе тому необачному політику, який зважиться витягати його загадкову душу із саторі! Хвиля праведного гніву безневинно ошуканих змете його, мов опалий листок!

Панове політики! Дайте людям спокій! Невже вам так важко стерпіти, коли комусь добре?! Особливо, якщо йому добре без вас…

Не поспішайте ділити пиріг  спадок!

По перше – тому, що подібне притягує подібне… Звісно у багатьох виникне спокуса намаститись у марній спробі зійти за свого, тим більше, що клієнт вже починає шмигати носом, підсвідомо принюхуючись у пошуках нового обранця.

А по-друге – тому, що місце вже зайняте, та що там – бажаючих зібрався натовп, і всі зі справжнім, натуральним ароматом, який вам годі перевершити. «Сила в безчесті» «Гомсокира» «Каліцька партія»…

Та й Сранька не варто списувати зарані. Відлежиться, знайде нового спонсора, і  повернеться, жалібно підвиваючи "я не здамся без бою...". І  розпочне новий гастрольний тур. «Океан Гівна» у вашому місті… На підтримку нової, демократичної, некорумпованої, патріотичної, антиолігархічної партії «Слух»… Вже скоро… Дуже скоро… Ну не тоне воно! Консистенція не дозволяє...

Голова пухне від версій, що викидаються в інтернет мов Ніагарський водоспад. Скоро договоряться до того, що його сумління замучило. Що скривавлений Музичко уві сні являвся... Насправді ж все просто: цей геній зрозумів, що іспиту з української мови йому не здолати. А Закон вступає в дію 17 липня.

Мир вам, писаки! Не забувайте про бритву Оккама, голіться регулярно, але обережно - вона надто гостра, до того ж небезпечна. Особливо для тупих.

Go to top