Володимир Митус

Володимир Митус

Понеділок, 18 жовтня 2021 10:04

Заграниця нам поможе? Частина2

Початок тут https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/99-zagranytsja-nam-pomozhe

Відповідаю, хоч і з запізненням, на цілком слушне зауваження: чому не згадав про Британію. Не згадав навмисно, бо потребував часу, щоб розібратись, що ж там врешті відбувається. Потроху розвиднюється…

Якщо коротко – починається будівництво Британського Світу. Чи відбудова – кому як подобається. Британський правлячий клас виявився найбільш тверезомислячим у світі, а британська політична система – найстійкішою до корупційних впливів. Річ у тім, що конституційна монархія британського зразка, що сприймається в світі переважно як атавізм, має дуже цікаві і дуже цінні особливості.

Британський прем’єр – найслабша фігура на європейській шахівниці. Від нього реально мало що залежить. Навіть у Британії, не кажучи вже про світовий рівень. Саме тому я й не поспішав радіти явно проукраїнскому курсу Джонсона. Річ у тім, що Британія – не лише парламентська республіка, але ще й має на додачу повністю мажоритарну виборчу систему. Так історично склалось. Їхній парламент дуже вже старий. Коли відкривався – ні з ким було навіть порадитись. Тож вчились на власних помилках. Спочатку він нагадував загін, у якому біснується скажене стадо. З часом найрозумніші почали підозрювати, що даремно марнують час і сили на крик та штовханину. І почали об’єднуватись у зграї. Які пізніше назвали партіями. В англійській мові це поняття швидше нагадує нашу «групу» чи «шайку»… Просто тому, що разом легше докричатись. Особливо якщо в унісон. З часом парламентарі, що не прибились до жодної зграї, відчули себе чужими на цьому святі життя. Кричи – не кричи, ніхто не почує… Так зародилась Британська партійна система. Лідер партії впливає на депутатів десь в тій же мірі, що місячне сяйво на ріст телеграфних стовпів… Навпаки, це депутати роблять йому честь, визнаючи найслизькішим типом майстром компромісу, спроможним досягти зовнішньої єдності й внутрішнього балансу інтересів. Лідер не може, як у нас чи деінде, викинути неслуха з партійного списку! Навпаки, депутатам раз плюнути замінити лідера на слухнянішого. Звісно, що в наших умовах така система неможлива: це був би справжній рай для депутатів, які продавались би й перепродувались по кілька разів на дню… В Британії нічого подібного не відбувається в принципі. Бо не прийнято, як кажуть вони. Або не сприймається виборцями, як скажемо ми. Депутат, що змінить партію, в Британії не матиме жодного політичного майбутнього. Його не оберуть навіть двірником! Кому потрібен йолоп, що змінює свої переконання? Як він може відстоювати якісь цінності, якщо жодних власних не має?! Будете сміятись, але саме так міркує «пересічний» британець. Вочевидь його просто пересікли в іншому місці, ніж українського. Не через мозок… В Британії, щоправда, депутат може залишити власну партію на знак протесту проти чогось, на його думку суттєвого. Таким чином він значно обмежує свої можливості на державному рівні, бо залишається довіку поза зграєю, зате здобуває заслужену славу рідкісного рога, навіть за Британськими мірками твердого й принципового політика і може робити кар’єру десь на муніципальному рівні, де стадність не є базовою вимогою. Але це, як самі розумієте, вже жест відчаю. Як голодування у наших ув’язнених. На практиці до такого вдаються рідко. Хоча можливість демаршу, особливо популярного політика, зменшує тиск зграї партії на нього до більш-менш пристойного рівня. За таких умов посада прем’єра – штука невдячна. По  перше – треба більш-менш влаштовувати переважну більшість депутатів від власної партії. Про любов тут не йдеться, в жодному сенсі цього слова. Лише про Терпіння… По друге – треба бути популярним серед виборців. Останнього часто вдається досягти ексцентричністю. Черчіль вам прикладом. Чи Тетчер… Джонсон, як на мене, достатньо ексцентричний, щоб затриматись на посаді надовго. Британці люблять підсміюватись над своєю владою. І люблять владу, яка дає їм для цього приводи. Бажано регулярні. В ідеалі – щоденні. Джонсон, як ніхто до нього, близький до ідеалу. Колишній журналіст, він спілкується з пресою дуже професійно, використовуючи писачок настільки віртуозно, що їм здається, наче це вони використовують його… Не звертали увагу, що він спілкується з пресою майже щодня? Це його захист передусім від хижих колег по зграї. Бо прийдуть чергові вибори, і виборець спитає свого депутата: навіщо ти відправив у відставку такого чудового дурнуватого прем’єра?! Треба мати поважну причину, бо можуть запідозрити у державній зраді, або навіть гірше – у відсутності почуття гумору! Доля такого політика буде сумною… Недарма Черчіль відверто сумував, не побачивши у «Таймс» карикатуру на себе і вважав день пропащим…

            Скажете, Джонсон вам когось нагадує? Одного з найвеличніших лідерів сучасності? В цьому й проблема… Ваша, не їхня. Бо якщо ви не можете відрізнити ексцентричного оксфордського джентльмена від дебілуватого лоха – не варто вам ходити на вибори… Взагалі…

            Коли британці проголосували за вихід з ЄС, консерватори, що агітували проти, пішли у відставку, оголосивши виборцям: ми вмиваємо руки, обирайте популістів, що агітували вас за брекзіт, нехай вони вас і виводять звідти. Ми не знаємо, як. І бажання не маємо, якщо вже чесно. Ліберало-популісти, відчувши запах смаленого, заворушились під тесаком із глухим бубонінням: а ми що… а ми нічого… це взагалі був жарт такий… у вас що, почуття гумору зникло?.. Придивившись до них уважніше, виборці сказали: це вже занадто, навіть для нас! Безвідповідальні вони якісь! І зовсім не смішні! Насрали і в кущі… Ні, панове консерватори! Виводити нас з ЄС будете ви! Знаємо, що не хочете, але куди подітися: більше нікому. Тож виводьте, а тоді вже консервуйте. Рецепт знаєте, не нам вас вчити… Втім консерватори, здається, були готові до такого фортелю. Можливо тому, що й самі – британці. Іноді здається, що вони навіть не здивувались… І заходились розлучатись, як уміли. Тобто повільно й незграбно. Солідно так, консервативно… Чим не забарились скористатись європейці, що задались ціллю зразково покарати відступників, щоб іншим неповадно було з їхнього раю втікати. Тому угоду підготували настільки кабальну, що британські консерватори визнали їхню поведінку неспортивною. І замінили прем’єра. Джонсон, здавалось, ідеально підходив на посаду тимчасового офірного цапа, на якого можна буде повісити майбутні збитки. У якості журналіста він відкрито висміював ЄС, тупість Брюсельської капусти бюрократії, наполягав на Британських цінностях і взагалі був одним з небагатьох консерваторів-прихильників брекзіта ще в ті часи, коли така позиція вважалась маргінальною. Дурнуватий вигляд і специфічний гумор Джонсона в очах багатьох депутатів-консерваторів стали чудовою відплатою підлим європейцям… Та Джонсону несподівано допомогли банкіри. Брюсельська капуста бюрократія була впевнена, що після Брекзіту фінансовий центр неминуче переїде з Лондона до Франкфурта. Не питайте. Просто саме там в очікуванні на них вдвічі виросла ціна на офісні приміщення… Як може бути інакше, якщо економіка ЄС вп’ятеро більша за британську?!

А от так! – сказали банкіри й не рушили з місця. – Гроші люблять спокій, ми любимо гроші… Тут у Сіті в нас повна автономія, держава в державі… Навіть поліції нема і суди наші власні… Остання інтервенція в Британію відбулась років п’ятсот тому, приблизно з тих пір і закони не мінялись… Що ще бажати?! Ринок у вас більший? То й що – прибіжите й сюди. Кому, зрештою гроші потрібні?!

Після цього ребром стало питання: а хто з кого виходить? Британія з ЄС чи може навпаки? Під єврочиновниками захитались крісла. А Джонсон явив світу залізну витримку: або справедлива угода, або ніякої… І європідлота не витримала. За три дні до часу Х, гризучи кактус ковтаючи сльози, вона таки погодилась з британським уявленням про справедливість. Характерно, що таку саме угоду намагались виклянчити у європідлоти наші кролячі «єврооптимісти». І отримали відповідь, що це неможливо, бо збитково для ЄС. Чому дивуватись: у нас же нема Сіті з його біржею й банками… Тож щодо нас справедливість інша, і будь на місці кроля сам Цицерон, та ще й без кулі в лобі, наслідки були б тими ж… Зараз, до речі, коли прийшла пора коригувати нашу євроасоціацію, наші переговорники знов канючать угоду, як у Британії, підкріпляючи свої дурнуваті претензії гучним шмиганням носом і патетичними вигуками: а чому їм дали?! А тому…  - бурчать євробюрократи, ховаючи очі… Тож, самі розумієте, наші шанси на пристойну угоду з шайкою, до якої ми здуру намагаємось впроситись – примарні. Це якщо оптимістично…

Але повернемось до наших британів… Я зарані попереджав вас, що хтось нас таки продав. Певно ви вже й самі здогадались, хто… Для геть нездогадливих натякаю: президент Жопайден, на якого молились наші ліберали-дермократи. І не треба про вбивцю згадувати, чи як там він пуйла обізвав. Ніякий це не маразм, а встановлення тарифу. Сам я у жодному борделі зроду не був (навіть до Ради ні ногою), але завсідники стверджують, що збоченців там обслуговують за спецтарифом. З пуйла Жопайден взяв за любов, як із вбивці. Тому й сказав зарані, ще до візиту свого Блюмкіна в москву. Щоб встигли перевести на відповідну картку потрібну суму. Американські президенти – вони дорогі. І не лише ті, що на зеленому папері відтиснуті. Ті якраз найдешевші… І тепер конь-грес може скільки завгодно волати про зраду, можливо навіть щиро, бити копитом, бо цього разу зрадили не лише нас, не лише своїх стратегічних союзників-поляків, але й свій газовидобувний бізнес – потяг пішов… Бізнес – він такий… Нещадний. Макарон виявився дешевим, і не лише на вигляд. Бо геть дурний.  Макрель куди дорожча, але до Жопайдена їй звісно далеко. Бо й близько не має того впливу, що він… А що ж Джонсон? Виявився єдиним непродажним політиком? Скажімо так: можливо… Бо не хочеться марно обмовляти людину. Може він і справді не взяв би. Зрештою ж не всі продажні. Трапляються й такі збоченці, навіть серед політиків… Але штука в тім, що йому й не пропонували. Нема сенсу. Він людина підневільна, залежна від депутатів (хто не втямив – читає текст спочатку). Тож злетить з посади, як фанера над Макароном, якщо дозволить собі наслідувати Жопайдена. Скажете, пуйло мав купити депутатів? Правлячу більшість? Теж нема сенсу. Кожен з них теж несамостійний. Він залежний від багатьох впливових людей у своїй партії й на своєму окрузі. Якщо не рахуватиметься з ними – вік Вестмінстера не бачити… І, будете сміятись, він якоюсь мірою залежний навіть від виборців. Не від кожного конкретно, ясна річ, а від громадської думки. Яка формується пресою… Не хочу ідеалізувати британських акул пера, але наших гріх і поруч ставити… Це як солідну утриманку банкіра порівнювати з трудовими десантницями Окружної… Негоже, словом… Таким чином, влада в Британії розмазана тонким шаром між десятків тисяч людей, що разом становлять правлячий клас і еліту. Тобто те, чого нема в нас, в Україні. А ще в британців є нажите багатовіковим танком на граблях розуміння, що обирати треба когось із цієї еліти, а не з собі подібних. І базове усвідомлення своїх інтересів теж присутнє…  Тож за Британію в цьому сенсі можна не турбуватись… А наш танок лише починається. І лоби ще міцні…

Останнім часом нам відверто щастило з Британією. Ми підписали дуже вигідну (не як з ЄС) торговельну угоду, завдяки якій отримали найбільшого торговельного партнера. Саме так – товарообіг з Британією в нас зараз більший, ніж з ЄС чи Китаєм, і саме завдяки нарощеному таким чином експорту наша стражденна економіка, знекровлена війною, дурнями, мародерами, зрадниками, коронавірусом – досі на плаву. Без цього в нас ще взимку почався б давно передбачуваний фахівцями дефолт… Крім того, маємо добрі шанси стати експортерами не лише с/г продукції, а й високотехнологічного обладнання. Річ у тім, що британська позиція більш чесна щодо партнерів. Їхні дурні вимоги не є штучними бар’єрами для обмеження імпорту, як у ЄС, а всього лише формальностями, виконавши які можна спокійно торгувати й не очікувати подальших каверз. Але найголовніше інше. Британія впряглась у нашу війну з Москвою. І загальновідомий випадок з есмінцем – це лише дрібничка в загальному ряду. Британські гвардійці, перекинуті у Херсонські степи у найгарячішу пору, коли вся світова підлота завмерла в очікуванні походу пуйла за водою, посприяли зриву ворожих планів. Наших десантників британці навчили затяжним стрибкам, коли на парашуті можна пролетіти сотні кілометрів. І не лише навчили, а й подарували парашути й обладнання для таких стрибків – теж недешеве. Таким чином москалям було показано, як їх можуть позбавити Криму у випадку загострення на фронті. А це дорогого вартує… В нас по черзі побували всі елітні підрозділи британського війська, навіть Гордоновський полк (ні, не того Гордона, дяка Богу, а той, що охороняє королеву) який взагалі дуже рідко залишає Британію. Британська гра виглядає дуже складною, багаторівневою. Скориставшись поглинанням Білорусі московією, британці чітко дали зрозуміти, що впрягаються за Україну по повній. Але не за Польщу… Британські посадовці показово уникають контактів з поляками, що вертяться, немов на гарячій пательні. Таким чином склалась принципово нова ситуація, коли орда може напасти на Європу, не доївши нас. Це немало стурбувало ситий і самовдоволений Німецький Світ…

Цілком можливо, що це і є основною метою британської гри – примусити німців вийти зі сплячки й повісити переобрати своїх продажних нерозумних макрелей. Ну а заодно й показати полякам, де раком зимують… Останнім взагалі не позаздриш. Тридцять років несамовитого лизання американської дупи, принизливого підлабузництва, не принесли ні користі ні задоволення. Гонорове польське панство почувається як повія, якій заплатили фальшивою банківкою. Чи то ошукали, чи згвалтували – одразу й не розбереш… Перед поляками постала в повний зріст смутна перспектива війни з московією сам на сам, із своїм стотисячним військом, посиленим батареєю американських «Патріотів», придбаних втридорога, за союзницькою ціною… Ви не помітили, як враз стихли розмови про Бандеру, з яким ми у Європу не попадемо (за них Степану Андрійовичу окрема подяка – і після смерті не залишає нас своєю турботою), зникли десь апологети Волинської різанини… Таким темпом за рік-півтора в Польщі Бандері почнуть ставити пам’ятники. Жити всім хочеться… Бундючні німці-австріяки-голанці теж раптом перестали бурчати, що не просили нас від москалів їх захищати. Вірна ознака того, що скоро попросять…

Що ж таке Британський Світ і чого від нього сподіватись.

Розуміючи, що ЄС та США мають інтереси, принципово відмінні від британських, а отже подальша імітація союзу з ними не принесе жодної користі окрім проблем, а Британія замала й заслабка, щоб самотужки вижити у тому світі, що на нас насувається, британська еліта почала перейматись створенням неформального (вони завжди міцніші за паперові) союзу з іншими країнами на основі спільних інтересів. Згідно Британської військової доктрини загрозу №1, причому не самій Британії, а всьому людству, несе московія (пуйлу – з цього місця починати пишатись). А у США це Китай. Хто не зрозумів, чому так – бере в руки глобус і починає крутити. Москва куди ближче до Лондона, ніж до Вашингтона. А щодо Далекого Сходу – його вже не варто брати до уваги. Це хвіст змії, не голова. Та й дракон китайський вже давно під цим хвостом принюхується… А він сам навпаки, до Європи гузном повернутий, принаймні поки що… Тож до співпраці будуть залучені в першу чергу колишні колонії. Міра ентузіазму від такої пропозиції в них  прямо пропорціональна відсотку британських колонізаторів у тамтешньому суспільстві. У Новій Зеландії й Австралії вона викликала довгі бурхливі овації, у Канаді – теплі аплодисменти, в Індії – зловісне, але стримане покашлювання. В другу чергу будуть запрошені держави півночі Європи, які історично орієнтуються на Британію. Позаблокова Швеція в першу чергу, можливо Фінляндія й Норвегія (що так і не вступила до ЄС), теоретично навіть Данія. В третю чергу спробують впроситися країни Балтії, які вже зрозуміли, як саме НАТО їх захищатиме. Цілком можливо, що запросять і нас. Якщо перестанемо тупити, тобто переоберемо владу… У світі, де все поділено задовго до нашого народження, такий шанс випадає нечасто,  дуже б хотілось скористатися… З’являється вікно можливостей, настільки широке, що з нього цілком може випасти щось зелене й смердюче… Це якщо стратегічно. А тактично ми вже у виграші. Отримали спорядження для десантників, що на порядок підвищить їх та ССО боєздатність, мінні тральщики. Найближчим часом можемо отримати новітні ракетні катери, чотири десятки застарілих (за британськими мірками) але новеньких за нашими винищувачів, пару таких самих есмінців з відстійника, і ще багато цікавого. Не тому, що Джонсон добрий із середини (чого нема, того нема), а через передбачливість британського правлячого класу. Ви не помітили, що остання вдала інтервенція на Британські острови відбулась ще 1066 року, а остання невдала – ще у 17 сторіччі? Але попри те Британія регулярно приймає участь у всіх європейських війнах… От тільки не на своїй території, так дешевше обходиться… Але для цього треба мати розум, щоб вступити у війну вчасно, а не коли за тобою вже прийшли. Треба мати зрілу еліту, яка вчасно прийме важке рішення, пов’язане з неминучими втратами, як людськими так і фінансовими. Саме це зараз і відбувається. Поки тамтешні журналюги вправно, але неспішно готують громадську думку до виходу з НАТО запитаннями «А як так може бути, що ми перебуваємо у військовому союзі з державами-партнерами нашого стратегічного ворога №1? А на біса нам такий союз?», Британія потихеньку впрягається у війну на нашій стороні. Бо альтерантива – поглинання України московією, з подальшим вторгненням диких орд до Європи, їм зовсім не подобається. В московії закінчується промисловий потенціал, награбований у Європі минулого разу. 75 років – не жарт, щось зносилось, щось застаріло. Час поновлювати верстаний парк… У тому ж місці, тим же способом… Навіщо щось міняти, якщо минулого разу вдалось?

Скажете: фантастика? Коли я прогнозував швидкий розпад держав-ветунів ООН, вам же теж було смішно? А зараз, коли процес рушив, певно вже не дуже?..

От тільки наших нинішніх друзів – поляків і турок Британці схоже відчепили від поїзда назовсім, бо з огляду на попередній історичний досвід переносять їх з великими труднощами, та й то недалеко. Тож боюсь, що й нам доведеться робити вибір… Тут вже наш інтерес – пропетляти подовше (у нашому становищі навіть непевними торгівельними партнерами не розкидаються), нікому нічого не обіцяючи. Окрім Британії, звісно. Там не пропетляєш… Головне на сьогодні, що мої недобрі підозри Джонсона в самодіяльності виявились марними. Підтримка України, незважаючи на всі пов’язані з цим витрати й ризики – це консенсусна позиція правлячого класу Британії в цілому. Тож на суттєву допомогу, аж до прямої військової у разі крайньої потреби, в довгостроковій перспективі ми таки можемо сподіватись. В міру її сил, звичайно – доволі скромних порівняно зі США. Але в допомозі головне не можливість, а бажання – можете самі переконатись, співставивши Литву, що має велике бажання при мінімумі можливостей, і США, де все навпаки. Порівняння не на користь США. Принаймні, якщо нам колись доведеться обирати між цими державами – розумно буде підтримати Литву…

Субота, 16 жовтня 2021 08:21

ПЕС РУБЛИКА

Шановні читачі! Саме за цей допис у пейсбуку я був забанений на 30 днів, а сам допис дбайливо вичищений з усіх груп, де я його розмістив. Це якнайкраще ілюструє його ОСОБЛИВУ ВАЖЛИВІСТЬ! Вочевидь пейсбучна підлота вважає особливо небезпечною й терористичною організацією щойно створену мародерами ПЕС РУБЛИКА. Бо про інші організації чи осіб у дописі не йдеться. Мені не залишили навіть можливості оскарження, посилаючись на перманентний курвантин, який чомусь не перешкоджає блокуванню. Втім, постійні користувачі пейсбуку вже добре знають, яку "свободу слова" насправді впроваджує світовий сіонізм. Прочитавши текст, Ви ще раз наочно переконаєтесь, що цукермани не мали жодних формальних підстав його блокувати, окрім власних неписаних інтересів і кривавих мародерських гривників.

 

Сьогодні вперше в житті порушую власне правило: ні за яких обставин не критикувати наших захисників. Хоча б тому, що сам на фронті не був... Навіть найогидніших з них - тих, хто вчинив реальні, а не видумані, насильницькі злочини вже на мирній землі, після повернення з "нуля", ба навіть тих, хто протягнув за своїми спинами до ради мародерів - пєтьманових, кролячих, скотинячих... Але морок наступає і не залишає вибору... Раніше достатньо було державного прапора чи тризуба на аватарці, щоб бути впевненим, що маєш справу з порядною людиною. Та останніми роками вони непомітно стали передусім атрибутами порососів і їхня присутність швидше напружує, ніж радує. Але мародеру мало. Сьогодні він закаляв собою червоно-чорний бойовий прапор ОУН, до якого має таке ж відношення, як до українського націоналізму. Що нам ще залишається? Левик? Ідея Нації? Це теж ненадовго... Неситий пєтьман не зупиниться, поки не забруднить собою все, що дороге українському серцю... І не обдурюйте себе, що це не важливо. Сварга - один з найважливіших символів наших предків, але після гітлера сприймається зовсім інакше... Людством керують символи, а великі гроші здатні змінювати їх значення на протилежні... Вчора, у світле свято Покрови Богородиці, у яке колись наші предки-козаки розходились на зимівлю і поминали тих, хто загинув влітку, кривавий мародер отримав "нагороду" від новоствореної ветеранської організації Pes_Rublyka. І я раптом зрозумів, що не бажаю розбиратись, справжні там ветерани, чи ні. БО КОЖЕН, ХТО ПІДТРИМУЄ МАРОДЕРА - САМ МАРОДЕР. І НЕМА ЗА ЦЕ ПРОЩЕННЯ НІ В ЦЬОМУ СВІТІ НІ В ТОМУ! і НЕМА ТАКИХ ЗАСЛУГ, ЯКІ ВИПРАВДАЛИ Б ЦЕ. Даруйте, але мовчати далі не можу. Кого образив цей допис - відписуйтесь і будьте здорові. Не можна глумитися над чужими святинями й водночас вимагати до себе толерантності!

Читайте, думайте, поширюйте! Неситому вже мало ваших грошей, вашого майна, вашої землі навіть! Він замахнувся на наші душі! Якщо ми промовчимо, у нас вкрадуть минуле, а разом з ним і майбутнє. У нащадків наші герої, їхній чин, їхні символи асоціюватимуться з брехнею, зрадою, мародерством!

Скріни додано внизу. Звичайно, світовий сіонізм не дочекається від мене розуміння, але мій голос - лише крапля в морі. Моїх читачів тисячі, а прочитати це мають мільйони. Тому ВПЕРШЕ В ЖИТТІ, У ЗВ'ЯЗКУ З НАДЗВИЧАЙНОЮ ВАЖЛИВІСТЮ ПОДІЇ, ПРОШУ ПРО ПОШИРЕННЯ ЦЬОГО ТЕКСТУ СКРІЗЬ, ДЕ ЦЕ МОЖЛИВО. ТІЛЬКИ ВСІ РАЗОМ МИ, УКРАЇНЦІ, ЩЕ МОЖЕМО ЗУПИНИТИ НАЙЗУХВАЛІШУ КРАДІЖКУ В НАШІЙ ІСТОРІЇ!

Середа, 22 вересня 2021 05:02

ЕПОХАЛЬНА ЗУСТРІЧ.

Враження.

Наше Все сиділо на дупі рівно, міцно стиснувши сідниці, неначе не в кріслі, а на конусі. Страждальницьки вирячені від незвичної пози й вимушеної нерухомості очі в поєднанні з ковідною маскою надавали обличчю незвично осмисленого виразу. Здавалось, що перед вдяганням маски йому впхнули до рота тенісний м’яч. Від великого тенісу, не настільного. Може тому, що так воно й було… Мабуть це була обов’язкова умова зустрічі… Тож доводилось страждати мовчки, час від часу старанно надуваючись, щоб пустити "хімію". Впівоберта до нього, закинувши задні кінцівки одна на другу, сидів старий хабарник Жопайден, з причини прогресуючої деменції змушений зачитувати свою промову про боротьбу з корупцією з аркуша, покладеного на коліно. Від прозорого екрана-суфлера відмовились навмисно, щоб посилити атмосферу глумління над Україною, її «владою» і здоровим глуздом. Така показна наруга могла б стати проблемою навіть для фахівця, а для абсолютного генія, який ще два роки тому був впевнений, що дипломат – це валіза, виявилась просто непосильною.  Зрештою Наше Все не витримало і в спробі здобути право голосу спромоглось виплюнути м’яч. На жаль, для цього довелось позбутися маски, що одразу зле позначилось на іміджі – знайоме до болю обличчя набуло звичного придуркуватого вигляду. Паралельно з’ясувалось, що «видатний актор» не здатен контролювати власну міміку. Всесвітньовідомі фізіономісти команди Жопайдена ще ніколи не мали стільки роботи… Сам Жопайден на перший погляд виглядав цілком здоровим і адекватним. Якщо вимкнути звук… А от на слух ситуація виглядає значно гірше. Виступ звівся до однієї думки: Україна має дві біди. Але не ті, що московія, а свої власні. Це корупція й брак любові до підарасів та інших збоченців. Варто побороти корупцію – і українська економіка розквітне буйним квітом. Достатньо надати підарасам особливі права й привілеї – і московія звільнить окуповані території та виплатить контрибуцію. А якщо сформувати з них уряд – взагалі втече аж за Урал.

            Тож незаангажованих і уважних слухачів реально охопив жах. Не від того, що старий маразматик вдає з себе світового лідера, а через те, що оточення не вчиняє жодних кроків, щоб передати його під опіку фахівців чи хоча б перефарбувати Білий Дім у Жовтий.

            Зустріч дійсно тривала втричі довше, бо Жопайден зачитав усі три примірника свого виступу. Що послужило причиною – прогресуюча деменція оратора чи бажання таки донести хоча б тези виступу до примхливої свідомості Нашого Всього,  залишається таємницею.

            Зрештою, Наше Все, насилу дослухавши виступ старшого товариша по нещастю, замість подякувати за урок і заткнутись, як було обумовлено протоколом, згадало власну обіцянку говорити з партнером суворо й вимогливо і хвилин п’ять жалібно мекало, виливаючи на Жопайдена свою нелюдську тугу й численні побажання, так що зрештою сам старий маразматик, щоб припинити катування тим, що Наше Все вважає англійською мовою, і не відповідати на питання, сам мусив йому подякувати, тим самим підтвердивши за Нашим Всім статус Найвеличнішого.

Практичні результати.

Прохання: Надати статус Основного союзника США поза НАТО.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Оголосити публічно реальні терміни прийому України в НАТО.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Дати публічні гарантії допомоги у разі повномасштабної агресії московії.

Реакція: Відмовлено.

Прохання: Надати економічну й фінансову допомогу.

Реакція: «Щедру» пожертву у 250 мільйонів доларів на зміцнення обороноздатності (вартість ОДНОГО бойового літака) доповнили ще на цілих 60 мільйонів. Щоправда, до адресата дійшло лише 45 мільйонів. Решту вочевидь отримали у якості відкату американські консультанти по боротьбі з корупцією.

Наслідки: ПОЗИТИВНІ.

Українці вже тридцять років обирають таких владців, що кожну їх дипломатична зустріч, в ході якої не відбулось прямої здачі національних інтересів, слід вважати позитивною за наслідками.

Причини.

Полягають в об’єктивній реальності. Україна не є союзником США. Тому, що США не потребують такого союзника. Бо не відчувають загрози від московії для себе особисто. І не зацікавлені в Україні жодним чином. На відміну від московії, для якої «повернення», тобто чергова окупація України є абсолютним пріоритетом. За даних умов Україна для США – лише розмінна монета у торгах з московією. Продаж союзника для США – питання ціни, а не моралі чи етики. (детальніше тут https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/92-a-brief-history-of-us-customs-tariffs). А ми – навіть не союзник… Українська влада дійсно не є взірцем служіння народу (принаймні – українському) але точно краща за сталінське політбюро. Але сссру американи допомагали всерйоз, а не так, як нам зараз. Бо відчували жопою загрозу від гітлерівської німеччини для себе особисто. Тож сталіну лекцій про боротьбу з корупцією не читали.  Як виглядає справжня американська допомога – можна побачити й на свіжіших прикладах Ізраїлю й Афганістану. «Допомога» США Україні надається з міркувань економії. Бо вартує дешевше, аніж піар-компанія в центральних ЗМІ і дає можливість вдавати підтримку міжнародного права за символічні кошти. 250-300 мільйонів на посилення обороноздатності й 700-750 мільйонів на підарасів, даруйте, на розвиток інститутів громадянського суспільства…

Кому це все було потрібно? Учасникам особисто. Наше все продемонструвало своїм мудрим виборцям, що з ним спілкуються провідні світові політики, не гірш, аніж з мародером, який помалу втрачає дорогою ціною сформовану в порожніх головах монополію на патріотизм. Жопайдену ж було конче потрібно показати, що після Афганістану в цьому світі все ще є бажаючі просити американської допомоги. Нехай навіть блазні, зараз не поперебираєш... 

Висновки: Навіть якби українці якимсь дивом порозумнішали й обрали президентом Цицерона – результати візиту не були б кращими для України. Тож якщо холуї з однойменної партії оголосять Наше Все Цицероном – я не буду заперечувати. Хоча мені видається більш доречним титул «Президент Особливо Цінний».

Вівторок, 24 серпня 2021 00:47

Вітання зі святом.

Вітаю Вас зі святом, Шановні читачі!

Сьогодні, 23 серпня, окрім Дня Прапора України відзначається ще й Всесвітній День Мозку. Щоправда, більшість українців навіть не здогадуються про його існування, а якби й знали – однак не мають чого святкувати. Тож вітаю Вас усіх з його наявністю. Втім, сподіваюсь, що це трохи й моя заслуга: для дебілів не пишу, от вони сюди й не заходять.

І як би не було Вам важко посеред того, що нас оточує, закликаю: БЕРЕЖІТЬ ЙОГО! З ним живеться тяжко, зате цікаво… Та й мені без Вас буде зовсім сумно…

Субота, 31 липня 2021 13:36

Важкий спадок "Голосу".

«Голос», розкладаючись заживо, спричинив не лише хвилю смороду,  звичну для таких процесів, а й спалах дивної активності цілого ряду українських політиків, що запричитали, заверещали, завили приблизно одне й те саме: Ми ж вас попереджали, що «Голос» - свинячий! Доки ж ти, посполитий, обиратимеш гівно?! Невже тобі не боляче? Невже тобі не соромно? Невже тобі не гидко?

На 850 тисяч виборців ллються бурхливі потоки співчуття, подекуди навіть щирого, як це не дивно. Схоже, політики зовсім не знають народ, якому намагаються «служити»…

                Пересічний виборець «голосу» зовсім не потребує вашого співчуття! У нього катарсис, та що там – пароксизм!

Здригаючись від солодких сліз мазохіста, він патетично голосить на кухні про свою тяжку долю, прислухаючись водночас до сиплого бубоніння Кумира, що долинає з кожної праски:

-          Дай мені в ріг,

-          Слів не кажи,

-          Пальцем шлях покажи.

-          Тяжко мені, важко мені,

-          Вас затягти на дно,

-          Бо всі ви – саме гівно,

-          Не тоне гівно на дно,

-          Вгору сплива воно…

 Тремтячою від пекучого жалю до себе, зрадженого й ошуканого, рукою наливає самогонки, поки Кумир   впадає  в раж приспіву, доводячи публіку до екстазу припадком кастрачого вереску:

-          Голос вкрав, землю вкрав,

-          Ще й мандат на вас поклав!

І завмирає, обхопивши руками голову, пригнічену солодким болем спогадів про всіх мерзотників, що ошукували його протягом усього безталанного життя, під меланхолійне гудіння патетично-філософської коди:

-          Марно життя мина,

-          Годі шукати дна,

-          Ви – Океан Гівна,

-          І нема у гівні «вікна»…

І горе тому необачному політику, який зважиться витягати його загадкову душу із саторі! Хвиля праведного гніву безневинно ошуканих змете його, мов опалий листок!

Панове політики! Дайте людям спокій! Невже вам так важко стерпіти, коли комусь добре?! Особливо, якщо йому добре без вас…

Не поспішайте ділити пиріг  спадок!

По перше – тому, що подібне притягує подібне… Звісно у багатьох виникне спокуса намаститись у марній спробі зійти за свого, тим більше, що клієнт вже починає шмигати носом, підсвідомо принюхуючись у пошуках нового обранця.

А по-друге – тому, що місце вже зайняте, та що там – бажаючих зібрався натовп, і всі зі справжнім, натуральним ароматом, який вам годі перевершити. «Сила в безчесті» «Гомсокира» «Каліцька партія»…

Та й Сранька не варто списувати зарані. Відлежиться, знайде нового спонсора, і  повернеться, жалібно підвиваючи "я не здамся без бою...". І  розпочне новий гастрольний тур. «Океан Гівна» у вашому місті… На підтримку нової, демократичної, некорумпованої, патріотичної, антиолігархічної партії «Слух»… Вже скоро… Дуже скоро… Ну не тоне воно! Консистенція не дозволяє...

Голова пухне від версій, що викидаються в інтернет мов Ніагарський водоспад. Скоро договоряться до того, що його сумління замучило. Що скривавлений Музичко уві сні являвся... Насправді ж все просто: цей геній зрозумів, що іспиту з української мови йому не здолати. А Закон вступає в дію 17 липня.

Мир вам, писаки! Не забувайте про бритву Оккама, голіться регулярно, але обережно - вона надто гостра, до того ж небезпечна. Особливо для тупих.

Середа, 30 червня 2021 20:03

Шановний пане Георгію!

Шановний пане Георгію! Надішліть, будь ласка, електронний лист на мою пошту Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. - я не маю куди відправити Вам книги!

Шановні читачі!

Вашій увазі пропонуються мої нові книги, які можна придбати в електронному вигляді (PDF файл). Щоб придбати книгу, перекажіть відповідну суму на картку Приватбанку, 4149 4393 1140 9001 власник рахунку Митус Володимир Анатолійович. Книги буде відправлено не пізніше ніж за 2 доби після надходження коштів (у більшості випадків того ж самого дня). У примітці до платежу ОБОВ’ЯЗКОВО вкажіть назву замовленої книги та електронну адресу, на яку вона має бути надіслана. В іншому випадку я буду змушений повернути кошти на Ваш рахунок. Книги, які Ви можете купити, є ліцензійними копіями оригінального твору, авторські права на який належать мені й захищені Законом про авторські та суміжні права. Купуючи ліцензійну копію Ви погоджуєтесь з Ліцензійними Умовами:

1). Забороняється використовувати придбані книги з метою отримання прибутку.

2). Забороняється  поширення цих книг або їх частин в інтернеті у відкритому доступі або у групах соціальних мереж.

3). Забороняється створення й поширення аудіо- відео- та поліграфічної продукції на основі цих книг.

4). Забороняється виготовлення й поширення цих книг у друкованому вигляді.

5). Забороняється використання цих книг, їх фрагментів, персонажів з рекламною метою незалежно від типу реклами.

 

Книги на продаж:

1.       «ЛЯХ СЕРДЕЧНИЙ». ВАРТІСТЬ – 140 (сто сорок) гривень. Історичний роман, обсягом 1 255 000 знаків (з пробілами). Являє собою продовження епічної саги, розпочатої романом «ВІТЕР ДОЛІ», який Ви вочевидь вже прочитали на цьому сайті. Дія відбувається одразу ж після подій, зображених у першій книзі – з осені 1603 року по весну 1604. В книзі ви зустрінете вже знайомих вам персонажів: Анжея Ожаровського, Охріма Бособрода, Адама Вишневецького, Юхима Корецького, Михайла Дорошенка, Петра Сагайдачного, Самійла Кішку. Загальний хід змальованих подій цілком відповідає або принаймні  не суперечить достовірно відомим історичним фактам, подробиці є плодами уяви автора. Користуюсь нагодою ще раз наголосити, що книги в жодному разі не є «альтернативною історією» на кшалт «що було б, якби…»  і написані головним чином з метою познайомити Вас зі справжньою історією нашого народу, ретельно приховуваною «вченими» істориками. А любителям «альтернативної історії» краще звернутись до шкільних підручників – вона там.

2.       «ТІНЬ МАМАЯ». ВАРТІСТЬ – 40 (сорок) гривень. Історичний роман обсягом   350 000 знаків (з пробілами) про доленосні в історії людства події, що мали місце у далекому 1492 році. Цього року дійсно завершилось середньовіччя, але не тому, що Крістобаль «Колон» відплив на пошуки короткої дороги в Індію, а через виникнення першої в світі капіталістичної держави, причому саме тут, на наших, українських землях. Про її творця – русько-кипчацького князя Богдана Федоровича Глинського, про його пращура у 7 коліні беклярбека Мамая і його визначальний внесок у подоланні ординської навали, про становлення козацької держави і витоки її перших традицій, про справжні причини занепаду Київської Русі і врешті про те, що таке орда, чим вона відрізняється від цивілізації, як боронились від неї наші пращури і чому ми досі змушені з нею воювати, ви зможете прочитати у цьому гостросюжетному романі. Серед персонажів  – Михайло Збаразький, перший князь на Вишневці і засновник славетного роду князів Вишневецьких, майбутні козацькі гетьмани Предслав Лянцкоронський та Остафій Дашкевич.

3.       Бажаючі мати роман «ВІТЕР ДОЛІ» у власному гаджеті можуть придбати його в електронному вигляді за 80 (вісімдесят) гривень. Обсяг – 892 000 знаків (з пробілами).

Найближчим часом у продаж надійдуть:

Історичний роман «Багряні роси» про справжнє, а не видумане московитами хрещення Русі, його причини і наслідки, першого київського кагана і засновника династії, нині відомої як «рюриковичі», про побут наших предків у далекому 10 сторіччі і ще багато про що…

Сучасний гостросюжетний соціальний роман «Ципа» про маленьку і дуже добру дівчинку, що волею долі перетворюється на професійного вбивцю. Не будучи ветераном і водночас  вважаючи аморальним замовчувати тему московської війни (чим з успіхом займається більшість моїх колег по цеху), я після довгих вагань таки написав цю книгу. Не про війну, а про скалічені нею долі людей, до яких вона прийшла незваною, брутально розриваючи життя на «до» і «після». Книга піднімає найгостріші, найдражливіші й найболючіші теми сьогодення, які я в жодному випадку не маю наміру обходити чи замовчувати.

В творчих планах:

– третя частина епічної саги,

-  роман про Чорного Богдана (князя Ружинського) і завоювання Криму козаками під його керівництвом у 1575 році

- збірка оповідань, переважно теж історичних.

 Чи будуть ці задуми реалізовані – залежить передусім від Вас, шановні читачі. Купуючи ці книги, Ви маєте можливість зробити свій внесок у розвиток української історичної літератури.

Субота, 08 травня 2021 10:26

Магазин

Четвер, 22 квітня 2021 00:57

Заграниця нам поможе?

Криза, що останніми днями настала у московсько-Українській війні, дійсно  схожа з нападом гітлерівського рейху на Польщу у 1939 році. Однак незчисленні коментатори, які невтомно це підкреслюють, не розуміють, що саме між ними схожого. Зовсім не казус беллі (привід до війни) у вигляді провокації в Гляйвіці. Так, путлер не гірш від гітлера радий вбити «своїх» щоб звинуватити жертву. Хоча за нинішніх обставин він може й не трудитися – його репутації вже нічого не загрожує. Нема її, від слова «зовсім». Можна дертись через кордон, не заморочуючись формальним  приводом. У Криму ж обійшлись якось…

Схожість насправді в іншому. Польща програла війну не тому, що гітлер на неї напав. А тому, що сталін допоміг – вдарив у спину. Гітлер знав, що вдарить. Бо зарані домовився. Був певен. І не тому, що молотов з ріббентропом папірця підписали. Гітлер ними підтирався не гірш від путіна. Просто він знав, що сталін не підведе, бо йому це ВИГІДНО. Сталін хотів ВСЮ Україну і не приховував цього. Так, ДВІ СВІТОВІ ВІЙНИ розпочались за контроль над Україною. Третя, схоже, теж. Гітлер не мав достатньо ресурсів щоб здолати мілітаризовану націоналістичну авторитарну державу, якою тоді була Польща. Він і не нападав би, якби не був певен, що сталін не підведе. Дійшло? Ні? Добре вам. А я мучаюсь думкою: ХТО Ж ПРОДАВ НАС?! Бо у путіна так само нема сил для завоювання України… А наступ таки буде… Кандидатів не так вже й багато.

1.       США. Для них Україна – лише розмінна монета у торгах. І не лише з кремлем – з усіма. Саме тому ніякої дієвої допомоги ми від американів не отримуємо. Не розглядають вони нас, як союзника. І не розглядатимуть. Бо в нас різні стратегічні цілі. Україні необхіден розпад московії, повна деструкція на десятки уламків. І убоге животіння цих уламків. Американам потрібна бідна, убога, але ЦІЛІСНА московія. Вони не зацікавлені ні в розповзанні ядерної зброї по десятках улусів, ні в посиленні Китаю, що в такому разі проглине не менш ніж половину території орди.  Хто не зрозумів – слухає промову Буша. Він вимагав від нас відмови від незалежності й збереження совіцького союзу не тому, що дебіл (хоча й це теж…) а через державні інтереси США. НАШІ інтереси там нікого не цікавлять, як це не дивно. Американи цілком можуть навіть допомогти москалям, грошима й навіть зброєю, якщо отримають відповідну ціну. Путіну є що пропонувати – і це не лише конфлікти, які він сам для цього й створив, але й чисельна мережа московських агентів впливу  і просто запроданців по всьому світу. Орда займалась цим віками, цілеспрямовано, зберігаючи тяглість спецслужб при всіх революціях і змінах суспільного строю. Документи про роботу на КГБ провідних европейських політиків дорогого вартують. Можна надійно тримати в руках «партнерів» по НАТО… Одна закавика: воювати за орду американи не будуть, а припинення допомоги Україні, через її суто декоративний характер, не спричинить суттєвого удару по нас. Тобто для москви замало того, що Вашингтон може дати. Замало, щоб здійснювати вторгнення, не турбуючись про наслідки. І ще одна: американи не зацікавлені в поглинання московією України…

2.       Туреччина. Давній заклятий ворог України… Дуже лагідний ворог, коли йому треба. Як от зараз, наприклад… Скажете, Туреччина – ворог москви? Так, ну то й що?! Дипломатія – це якраз про угоди з ворогами, якщо ви не в курсі. Важко знайти більшого антикомуніста, аніж старий товстий Віні Черчіль. Але зі сталіним він союз підписав. І Польщу йому згодував… Турки теж не раз брались допомогти Україні, і щоразу з руйнівними наслідками для нас. Кому цікаво – читайте біографію Петра… Ні, не пєтьмана -  Дорошенка. Справжнього Гетьмана, що домовивсь з турками про військовий союз. На відміну від США, Туреччина має важелі впливу на нас куди серйозніші. Для початку – можна ізолювати Україну від морської торгівлі. Це дуже боляче. Більш, ніж ви собі можете уявити. А потім може й напряму військами допомогти. Там диктатура, ніхто й не кавкне. Підуть помирати за милу душу. За що? Та за території ж. Контрольне питання: За що почались усі світові війни?.. Отож… Ні, Крим путін їм не віддасть. Але він і не був їхнім ніколи. Великий Юрт (справжня назва Кримського Ханства) був васальною, але все ж окремою державою. Туркам не належав ніколи. Хоча окремі міста ЮБК таки належали, хоч і не довго, але то таке… А от Буджак був колись турецьким, і досі там вважається таким. Його путін цілком може й віддати. Не своє, не шкода… Існування України НЕ ВХОДИТЬ до турецьких національних інтересів, тож ніщо не заважає поживитись за рахунок жертви, якщо вона приречена. Особливо якщо будуть гарантії, що США не заперечують…

3.       Польща. Боїться москалів? Безперечно. Ну то й що?! Прихопить «східні креси», які теж досі вважає своїми, і боятиметься далі. Може навіть ще дужче. Поляки розраховують на США. Дуже розраховують. І мають певні підстави. Вони реально потрібні  американам. Польща – це лапа дядька Сема, яку він тримає на горлі ЄС. Важіль впливу, що ЗСЕРЕДИНИ підриває «партнерів» по НАТО. Блокуючий голос, якщо ЄС колись всерйоз зачепить інтереси США. Хоча поляки теж мають цілком обгрунтовані сумніви, чи будуть їх американи захищати. Але принаймні зброю дадуть. Поляки зовсім не мріють про кордон з ордою?  А вони його вже мають, вивчайте глобус. Так, це ексклав, звідки сухопутній державі, як от орда, важко розгорнути наступ. Може саме тому останніми тижнями пожвавішали перемовини орди з лукашенком про розміщення контингенту московських військ? Щоб переконати поляків, що неприємного сусідства вони однак не уникнуть? Нагадаю: у 2014 році москалі ВЖЕ пропонували полякам ділити Україну. Просто тоді внутрішньополітична ситуація в Польщі була іншою. З тих пір антиукраїнська істерія там нагнітається з  нечуваним розмахом. Пєтьман здуру з’їздив, поплазував перед пам’ятниками полякам, вбитих «українськими карателями». Ефект виявився зворотним, як і слід було чекати… Чи наважаться поляки? Чи продадуть нас «брати»? Чому б і ні. Особливо якщо США не проти… Вони продавали нас ЗАВЖДИ. Від Болеслава починаючи, що захопив був Київ в 11 сторіччі… Поляки зрадили Виговського, переписавши Гадацький договір, на який він поставив своє життя і врешті й заплатив ним за польську зраду… Навіть коли поляки не мали власної держави, плазуючи в московському рабстві, вони не вважали нас рівними собі, навіть прикинутись не могли. Два антимосковські польські повстання у 19 сторіччі провалились саме тому, що вони вперто не бажали визнавати  за українцями право на власну державу. Їхні очільники вважали, що тільки поляки можуть битись за власну державу, а українці мають - за право змінити московське рабство на польське! Пілсудський зрадив Петлюру, уклавши сепаратний мир з московією. І загріб за допомогою Франції  Закерзоння, де влаштував українцям полонізацію замість обіцяної автономії одразу і незалежної держави в майбутньому. Не вірите, що Польща здатна на зраду в умовах такої загрози для себе? Не вірте далі, а я вам буду тихенько заздрити. Але у 1938 Польща почувалась не менш загроженою, але допомогла гітлеру розірвати Чехословачину. Недарма ж той таки Віні Черчіль називав Польщу «Гієною Європи». Просто добре знав матеріальну частину. Я маю з ним погодитись: навіть такому геніальному оратору, як він, важко було пояснити британцям, чому вони мусять проливати власну кров, рятуючи одного окупанта від іншого… Дійсно, німецька а потім московська окупація і піввікове рабство стали наслідком тупої і зрадницької політики самої Польщі. Думаєте, та історія поляків чогось навчила? Тисячу років перед цим нічому не вчила, а тут раптом… Гаразд, думайте. Це не боляче. Болючий не процес, а наслідки…

4.       Румунія і Угорщина. Ці завжди раді поживитись і навіть не приховують. Одна біда – заслабкі… Хіба разом… От тільки одне одного вони люблять ще менше ніж нас. Якщо це взагалі можливо. Але знов таки: ворог мого ворога не завжди мій друг! Політика – не арифметика. Румунія хоче Мурмуронщину, Буковину, вважаючи їх… своїми. Яка несподіванка! Угорщина не приховує, що зазіхає на все Закарпаття. Зрештою, Мурмуронщину можна й поділити… Та й Молдова, якщо почнеться, підтримає не нас, а Румунію. Не знали? Просто тому, що це один народ. Реально один, а не як ми з москалями. І мова одна. Лише румунська латиникою, а молдавська – кирилицею. Навіть не здогадувались?

Про Німеччину, Францію  і європідлоту взагалі – краще промовчати. Вони навіть не вдають наших союзників. Їхній правлячий клас НАЛЕЖИТЬ москві на праві приватної власності. Москалі не шкодували грошей, їх скуповуючи. Вас не дивувало, що нас за будь-яку дрібницю довго возять мордою по столу, ставлять «на контроль», вичитують, мов дитину, а московію, що порушила ВСІ норми міжнародного права – повертають до ПАРЕ? У мене питань немає… Питання до нас: Навіщо ми  з ними в тому ПАРЕ ПАРимось?! Односторонні зобов’язання на себе беремо… Правильна відповідь дуже сумна: БО ДУРНІ. Розумні не обирають під час війни Головнокомандувача між мародером і дезертиром. І миморандуми Будапештські не підписують…

В сухому залишку: можемо вважати надійно убезпеченим лише кордон зі Словаччиною, кілометрі 30, здається... Їм від нас дійсно ніц не треба.  

Гаразд, а що з союзниками?

Все добре! Їх у нас НЕМА… Союзник – це держава, з якою підписана угода про взаємні зобов’язання у випадку війни. У нас таких нема. А могли б бути. Хто? Ті, хто насамперед поділяє наші СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ. Союзників притомні люди шукають саме серед них… Тобто ті, хто зацікавлений у розпаді московської орди. Насамперед це держави колишнього СССР і частина сусідів московії… Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Швеція, Грузія, Монолія зрештою. Вони усвідомлюють, що живуть поруч з неадекватними маньяками з ядерною кнопкою… І Японія, врешті. Та сама пограбована москалями Японія. Держава НІХОН, якщо по їхньому… Третя економіка світу. Перебуває у стані війни з московією з 1945 року… Теж не чули?..  Пильно вдивляється в нас примруженими очима ще з часів ющенка. На щось натякає, здається… І допомагає потроху, щоправда дуже тихо й непомітно. Такий вже їхній звичай – не прийнято в них в голос говорити про свою допомогу, щоб ненароком не образити тонку душу обдарованого…  

Скажете, про Китай забув? А навіщо ми йому?! Якщо ви досі не втямили – саме Китай є головним нашим ворогом. Більшим, аніж московія. Не хочеться вас засмучувати. Але саме Китай є ініціатором і організатором московсько-української війни. Він виграє в будь-якому випадку. Переможе Україна – китайці підберуть уламки орди. Кращі, які самі оберуть. Переможе московія -  стане ще більш залежною, віддасть в оренду в сто разів більше, ніж зараз. В оренду без викупу. З подарунком замість викупу… Москалі не матимуть вибору – війна однак доб’є їхню економіку. Власне, вже добила. Визнаю свою помилку: я вважав, що орда розпадеться набагато раніше. Бо ординці не стерплять падіння рівня життя втричі. Так, у нас він теж впав, але ми не маємо вибору: на нас напали, маємо боронитись. У них вибір є. Недооцінив я глибину їхньої ницості, визнаю. Мабуть підсвідомо приписував їм щось людське… Тобто економіка їхня має впасти до межі фізіологічного виживання населення. Коли ця худоба врешті видохне з голоду…

До речі, маю для вас приємну новину: їх не 147 мільйонів, то в них в очах двоїться. Насправді вдвічі менше. І мобпотенціал у них НИЖЧИЙ ніж в України. І яка користь з десятків тисяч танків? Якщо нема кого посадити за важелі…

Хочеться на завершення сказати вам щось приємне, бо сіячів паніки і без мене в надлишку. Але брехати не навчений, тож вибачайте… Ну гаразд: МИ НАБАГАТО БЛИЖЧЕ ДО ПОНОВЛЕННЯ ЯДЕРНОГО СТАТУСУ, аніж здається навіть послу Мельнику. Нас відділяє від нього лише 2 чинника: пристойна влада, яку треба обрати, і рік часу, який їй треба дати. І тоді світова підлота подивиться на нас геть іншими очима.  Бо річ не в тім, що вони нас ненавидять… Просто цей світ влаштований таким чином, що з тобою рахуються лише коли ти спричинюєш проблеми. Саме тому з нами не те, що не рахуються… Нас навіть не помічають… І в мене не піднімається рука кинути в них камінь, зважаючи на те кого ми 30 років обираємо й що вони з нами потім роблять. Може вони всі  думають, що НАМ ЦЕ ПОДОБАЄТЬСЯ?! Не дарма ж Леопольд Мазох – корінний львів’янин. Даруйте – львівець… Після останніх виборів взагалі здається, що більшість львівців – його прямі нащадки. Зрештою, яка ще земля могла зродити таку філософську течію?!

А ті, хто дочитав до цього місця, але досі вважають, що ЗАГРАНІЦА НАМ ПОМОЖЕТ – читайте спочатку. Ви зможете. Я схиляю голову перед вашою наполегливістю. Сам я кидаю читати незрозумілий текст ще на першій сторінці…

Перечитали вдруге? Для тих, кому знов не вставило – притча:

Якось морозної зимової днини змерз Горобець і впав замертво на землю. Корова, що проходила повз, навалила на нього Велику Купу. Горобець відігрівся й зацвірінчав від радості, що живий. Його почула Кішка, витягла з гівна й зжерла.

Висновки:

1.       Не кожен, хто тебе обісрав – ворог.

2.       Не кожен, хто тебе з гівна витяг – друг.

3.       Якщо вже влип у гівно – хоча б не цвірінчи!

Знов не зрозуміли?  Вибачте, але простіше вже не можу. Навіть для Вас. Щиро перепрошую за марно витрачений на мене час і не раджу далі читати мої тексти. Та й взагалі читати, якщо чесно… А тим більш – ходити на вибори. Таке розумове напруження легко може вас вбити…

Go to top