Казахстан. Казахстан! – кричить , вищить, нашіптує телевізор.
Козакстан, козакстан… - вчувається романтичному вуху українського пасіонарія.
Кізякстан, кізякстан… - звично відповідає цинічна луна.
Казах тюркскими мовами означає одне й те ж – вільна людина. Казахстан - Держава вільних людей. Вільних людей, що тридцять років поспіль терплять диктатора. А до цього сімдесят років терпіли інших. А до цього… Ну ви зрозуміли. Можливо в слово «вільні» там вкладають інший сенс. Вільні від гідності, наприклад…
Коротко про події в Казахстані:
Мудрий нарід (ТМ) вийшов на боротьбу за все хороше проти всього поганого з ретельно прихованою від самого себе метою поміняти місцеве Єлбаси на братнє Колбаси. Бажано на виборах. Вибори не потрібні ні Єлбаси, ні Колбаси, котре насправді КАлбаси. Але цілком можливо, що таки відбудуться. Щоправда обирати доведеться між Єлдаси, Єбласи і Єбаси… Спойлер – усі троє китайці…
Детально про те ж саме (виключно для тих, хто бажає і вміє подумати, решті категорично не рекомендую).
Про «один пояс/шлях» ви всі чули. Так от, він проляже через Казахстан. Просто тому, що більш ніде. Найвигідніший транспорт – залізниця. Європейського стандарту. Європейської ширини колії. Щоб возити китайський непотріб у Європу. Нічого особистого – тільки бізнес. Морем довго, потім все одно перевалка на ту ж таки залізницю. Дорого. Вантажівками – супердорого на таку відстань. Літаками… мовчу, ви вже зрозуміли. Казахстан лежить просто на шляху з Китаю в Європу. Ну от так йому не пощастило. Між молотом і ковадлом. Тобто між світовою майстернею й найбільшим зі світових ринків. Постколоніальна архаїчно-феодальна держава на шляху прогресу. Трагедія, гідна Софокла. Відлежатись на узбіччі тут не вдасться… Колосальна територія майже без населення. Нелояльні Китаю етноси: уйгури й московити. Останні небезпечніші. За ними стоїть Орда з нездоровим апетитом і його непередбачуваними наслідками. Довший час здавалось, що Китай задовольняє нинішній стан речей: Казахстан скуплений через економіку й корумпований через «еліту» тихо імітує приналежність до «узкого міра», аж поки той мір не репне на друзки… А поки не репнув – юзає Вялікую Сібірскую, не зважаючи на милі пустощі банди, що її контролює. До того все йшло. Але останнім часом щось пішло не так. Відкладені етнічні конфлікти хтось почав підживлювати. На узкій язик почались гоніння асоційовані з деколонізацією назв та історії, з ускладненнями в латинику.
Можливо, те щось пішло не так саме у нас – зрештою все в цьому світі взаємопов'язано. Можливо саме сракоголовий український виборець спустив курок нової війни. Бо найцікавіше – не Казахстан, а те, що за ним. Там, де біснувата Орда змикається з не менш біснуватим Іраном. Щоправда, між цими скелями є шпарина – Азербайджан, але туди не ходять поїзди (с). Принаймні напряму з Казахстану, посуху. Лише з перевалкою морем (тобто з двома додатковими перевалками). Отже, з цим треба щось робити. В те, що протягом найближчих століть релігійний іранський шал спаде до прийнятного для торгівлі рівня не вірить, здається, вже ніхто. Московія ж приречена на розпад. На десятки недодержав, де всі воюють з усіма. Тобто можливість транзиту тими землями виключена. Схоже. що теж на віки вперед. Задовбешся платити кожному королю водокачки. І все одно пограбують, скільки не плати. Китай, звісно, здатен до стратегічного планування (рідкісна в цьому тупому світі чеснота), але це не означає, що він спокійно спостерігатиме, як втікають його гроші. Якщо має змогу запобігти цьому лиху. Тож очевидно, що китайське керівництво робило ставку на нас, про що я вже неодноразово писав. Вони сподівались умовити/переконати/примусити наше державне керівництво забрати пасмо москальских земель уздовж Волго-Донського каналу в рахунок репарацій. Утворивши тим самим Українсько-Китайський, даруйте, Українсько-Казахський кордон. З усіма транзитними вигодами. Не повірите - але навіть для нас. Але з часом китайці звернули увагу на те, кого регулярно обирає наш «мудрий нарід ТМ» і втямили, що легше умовити/переконати/примусити дощового черв’яка, аніж цих гігантів думки. І вирішили діяти інакше.
Тепер ординський слон, з властивою йому грацією, вирішить одразу декілька задач:
-на смерть розсварить лояльних Казахстану узкоязичних з собою. До повної або часткової втрати узкоязичія (зараз це спостерігаєтся в Україні, де кожне нове «опитування» демонструє все більшу частку «етнічних українців» і зростання числа тих громадян, для яких українська мова стала є рідною.)
- консолідує непримиренних узкомірцев і в потрібний Китаю час забере їх із собою в дупу в орду, можливо навіть з частиною території, пожалуваною за труди (північний схід, населений переважно узкоязичними й позбавлений найкорисніших з корисних копалин). Звісно так, щоб не ускладнити транзит.
- забезпечить Казахстану, після проведеної над ним вівісекції, право вимагати репарацій. Тими самими територіями. А чим же іще? Московія готова платити лише тоді, коли вже нічим, тож платитиме собою, як і належить б... Але схоже що вже не нам, а казахам. Тобто китайцям. Якщо ми не заперечуватимемо. А якщо заперечуватимемо – з нами поділяться. Ділитись чужим – воно не так і шкода… В кожному разі Українсько-Китайський кордон постає як залізна неминучість уже в найближчому майбутньому. Просто тому, що він потрібен Китаю. Так вже склалось. Нас знову не спитають і не дадуть навіть змоги виявити фірмову українську тупість миролюбність.
Це якщо Орда переможе. Якщо ж переможе позбавлений політичної опозиції, традицій демократії, навичок самоорганізації казахський народ (з цього місця можна сміятись, але й дива ж колись трапляються) то буде задіяний варіант з виборами (див. вище). За вищенаведених умов нікого, окрім китайця, на них не може бути представлено… Як у нас – нікого, окрім олігархів і їхніх холуїв… Але в нас хоча б теоретично є націоналісти, яких не допускають у телевізор, але ще допускають до участі у виборах, там не буде й цього. Набрид вам кнур Султан? Настільки, що ладні вмирати під кулями окупантів? Буде вам інший кнур. Чи інший султан, яка різниця…
Безпрограшна ситуація. Для Китаю, звісно. Нічого не нагадує? Правильно, московсько-Українська війна. Вона теж інспірована Китаєм у власних інтересах. Вони виграють за будь-яких умов. Добре влаштувались. Бо вміють думати, чого я і нам усім щиро бажаю.
Якщо ж переможе орда… Президент Жопайден щойно сказав устами ( сподіваюсь) свого Блюмкіна, що московитів легко закликати на власну шию, але важко переконати піти. Але це для нього важко. Втім, для нього важко все, зважаючи на вік і вроджену мудрість. А для Китаю – досить клацнути пальцями… У потрібний йому час… Внаслідок московсько-Української війни залежність Орди від Китаю посилюється з кожним днем. А тепер посилюватиметься ще швидше. Дуже показово, як світова підлота, загальновизнаний еталон честі й гідності, реагує на прагнення казахського народу звільнитись від середньовічної феодальної тиранії. Чуєте грізні несамовиті крики лідерів вільного світу й усього прогресивного людства? Я теж не чую… Але діяти їм все ж доведеться, нехай і по мінімуму. Впарювати своєму піплу лабуду про необхідність і плідність переговорів з агресором, який саме заковтує чергову жертву, стає все важче. Не вгадаєш, коли він, клятий, перестане хавати. Бо тоді почнеться таке, що Жопайдени позаздрять кнур Султану, як живі мертвим (с). Почнеться різко, без переходу, висловлювання стурбованостей і занепокоєностей та інших ритуальних танців з бубнами. Чаушеску знають, як це буває, та вже не розкажуть.
Щодо безпосередньої причини заворушень, то клапан зірвало теж не випадково і з подачі Китаю. Річ у тім, що Казахстан є експортером газу, тобто продає свої надлишки, а отже не міг постраждати від зростання світових цін. Але це за логікою капіталізму. У феодалів логіка своя: навіщо «дарувати» холопам цінний ресурс, який можна продати дорожче?! Вони ж не розглядають корисні копалини як загальнонаціональну власність, навпаки вважають населення частиною свого приватного майна… Де тут Китай? А в отому «можна». Саме він забезпечує ринок збуту. Газогони Туркменії, Узбекистану й Казахстану пов’язані в одну мережу ще з часів ссср. Колись у 90-х москалі пропускали до нас середньоазійський газ, а ми навзаєм пропускали їхній до Європи. Внаслідок такої політики добре було всім, окрім середньоазіатських продавців. Вони не мали альтернативи, тож мусили постачати свій газ нам – за скільки дамо. На цьому піднялась перша генерація українських олігархів. І усі вони тісно пов’язані з КГБ-ФСБ – чужих гебня до труби не підпускала й близько. Це правило не має винятків. Навіть для тих, хто весь у білому. І навіть із сердечком. Просто пересічний того не розуміє. Ситуація змінилась при Ющенку – москалі законтрактували ВЕСЬ середньоазійський газ і відмовили нам у транзиті. Якби у Ющенка були… бодай якісь статеві президентські ознаки, він би не росукренерго для фірташів створював, а так само заборонив би транзит з московії до ЄС. І москалі б утерлись і повернули як було… Але він вирішив за краще вчинити зраду, прикрившись фальшивою підставою «турботи про партнерів», «репутацією надійного постачальника» та іншою лабудою. Пізніше вже ВОНА тим самим виправдовуватиме грабіжницький контракт 2009 року. Учениця, щоб її чорти взяли… Але до чого цей відступ? А до того, що отримавши монополію на купівлю азійського газу, москалі за давньою ординською звичкою наплювали на свої зобов’язання й взагалі припинили купувати той газ. А щоб «партнери» не галасували надто гучно, влаштували кілька диверсій на газогонах і звинуватили їх самих. Мовляв, старі ваші труби, нема можливості контракт виконувати. Туркменбашка відреагувала по азійськи хитро, не в лоб. Проклали трубу у Китай, та й заходились продавати газ туди. За копійки, звісно. Як нам раніше… І ось напередодні означених подій Китай погодився купувати таджицький (а значить і казахський) газ задорого, добре знаючи, що жадібний кнур підніме ціну й для своїх. Так чужими руками було вчергове вправно загребено жар. В на другому кінці труби спалахнув класичний «каструльний» бунт. Перші вимоги були виключно щодо цін на газ. Політичні прийшли потім, коли на допомогу бидлу вийшли казахські націоналісти, здуру десь розгледівши неіснуючий шанс на глобальне перетворення країни. Їх, звісно, шкода. Але розумніше приберегти співчуття для своїх, вбитих і скалічених війною, позбавлених домівки й засобів для існування. Казахстан несе свою частку вини у їхніх бідах, як багатолітнє слухняне зовнішньополітичне знаряддя Кремля. І Китаю, звісно. Який теж наш ворог, не менш від московії. Просто він розумніший і не афішує своєї участі у нашій війні без крайньої потреби. Тож у сухому залишку маємо ситуацію, коли більший і дужчий з наших ворогів вичавлює з Казахстану меншого й слабшого (хоча на поверхневий погляд все поки що виглядає навпаки). Змінити цю ситуацію не в наших силах – ресурси не ті. За таких обставин наш інтерес полягає в тому, щоб безлад набув наймасштабнішого розмаху й тривав якомога довше, бо саме це висотує сили з наших ворогів. Цинічно? Ну, не я цей світ створив…
Який урок ми маємо винести з казахських подій? Це урок для дурників, які верещать про єднання всіх українців проти москви. Тобто про єднання з внутрішнім ворогом проти зовнішнього. Урок того, що внутрішній ворог радо продасть тебе зовнішньому і єднання з ним – найгірше, що можна зробити для себе і для України. Але більшість таких крикунів – зовсім не дурники, на жаль. Вони добре знають, з якого боку на їхньому брудному порососівському хлібі криваве мародерське масло…