Володимир Митус

Володимир Митус

Неділя, 03 лютого 2019 13:50

Донесе чи не донесе?

                Ганьба усім недругам, які вважають мене черствим, геть позбавленим співчуття!

Сьогодні цілісіньку ніч снився мені гарант. І не як звичайно: грошей за комуналку не вимагав, томосом на качалці по голові не бив, шоколадом силоміць не годував. А так снивсь, що під ранок аж серце розболілось. Адже сьогодні спливає останній день, коли кандидати в президенти мають подати документи до ЦВК. А разом з документами треба вносити й грошову заставу. Причому самовисуванці мають з’явитися особисто. Я десь у глибині душі розумію корпорацію Рошен БПП: така інвестиція занадто ризикована навіть для звиклого до всього компрадорського капіталу. Та й висувати таке при всім чеснім народі – сором навіть для тих, хто сорому не має. Але ж по людськи це виглядає свинством. Очільник держави через них  змушений власноруч принести і віддати власних два з половиною мільйони гривень! Без надії зустрітися з ними ще раз (бо ж йому відома справжня соціологія, а не ті «рейтинги» які хаває піпл).  Усі, хто знає про патологічну, маніакальну жадібність гаранта, розуміють, які муки він зараз переживає – Тантал нервово палить у куточку… Подумати тільки: підкуп виборця – бюджетним коштом, агітація – теж, телебачення добровільно-безкоштовно показує (хто сумнівається – спитайте Зураба, він знає).  А тут плати, і край! Власноруч і своїми, нажитими непосильною працею!!!

От і снилось мені всю ніч, як бідаха вкотре перераховує усю суму м’ятими одногривневими купюрами (щоб не так шкода віддавати), і плаче, немов алігатор. І я плачу з ним. Бідаха обзвонив друзів, у марній надії, що вони його відмовлять, та де там! Леонід перший сказав щось незрозуміле навіть йому самому, геть позбавлене змісту. Втім, як завжди. Леонід другий радив іти й на другий і на третій термін і в жодному разі не здаватись, віктор перший (кум) апетитно прицмокуючи, порадив брати приклад з нього і ганьбитися до кінця,  віктор другий не сказав нічого, бо в Ростові саме електрики не було – ненаситний кримський  енергохвіст випив, а віктор нульовий , теж кум, але не його, а Того, Кого На Ім’я Не Згадують (не тому, що бояться, а щоб не матюкатись), крізь зуби порадив не дражнити того, чий він кум і не мінятись ні з ким на переправі. Кумпгокугог, клацаючи зубами від хвилювання, розказав, як вранці, під час гоління, раптом ясно побачив Дзеркального Корупа – ту саму велику рибу, якою марно марив усі ці роки. І сказала йому та риба, що комусь із  них з кумом після програних виборів точно сидіти, тож краще бути спритнішим і встигти першим, бо нічого доброго у тій Менській колонії нема, якщо вже по правді. А от пара парадних робочих рукавиць роботи кума і алюмінієва кружка зі слідами його гострих зубів стали б окрасою колекції, тож щоб не забув прислати, у разі чого. І Коза Тисячоліття спозаранку так  жалісливо мекала – словом, не на добро це…

                Вже під ранок нещасний гарант, вкотре переконавшись, що купюри ніде не злиплись і зайвої він не поклав, у марній надії заспокоїтись почав за звичкою лічити баранів своїх виборців, але тих виявилось куди менше, аніж гривень, бідаха не встиг заснути і почав лічити їх по другому колу.

                Словом, прокинувся я, випив брому, викрутив над ванною подушку, і чекаю із завмиранням серця: донесе чи ні… В будь-якому разі - вже недовго залишилось мучитись – і йому і нам…

Вівторок, 22 січня 2019 18:09

Петлюру знов зневажили

Петлюру знов зневажили – навіть після смерті  примушують дивитись на садиста-маніяка щорса, ката українців і ворога всього українського. Змилуйтесь над Головним Отаманом!  Він не може відійти, він же пам’ятник! Апелюю до совісті… ні, не мера, не мерії, не уряду. Який сенс звертатися до того, чого немає?! Уклінно прошу добрих людей,  які позбавили щорсового коня абсолютно зайвої ноги: поверніть її!   Щиро переконаний, що ви  тонкі  естети і  щирі патріоти, яким душа болить за Україну. Нізащо не повірю, що Ви мали намір з тієї ноги нажитися! Навіть думки такої не допускаю. Ви просто виправили кричущу помилку скульптора і заодно привернули увагу до проблеми декомунізації у Києві. Настав час повернути ногу! Це єдина можливість позбутися опудала ще при нінішньому міському голові  опудалі. І припаяти її не забудьте, ви ж не варвари якісь московські, тільки не коню, а самому щорсу – йому потрібніше. Шкода, що не можна припаяти ту ногу кличку – йому  навіть краще пасує, але він ще недостатньо забронзовів…

З чим вас усіх і вітаю, шановні українці. Луснула найтовща скрєпка кацапської недодержави-орди. Це і є головний наслідок вчорашніх подій. Розвалено Державний Міф, покладений в основу московії. Те, що відбулось – не внутрішньо українська подія, як намагаються її представити. Чи не вперше за три століття Україна суттєво впливає на світову політику. Вирішальним чином. Звільнення України з духовного рабства для москви – це удар ломом поміж рогів. Воно, убоге, ще плететься, саме не знаючи куди, але копита вже заплітаються і падіння – справа недалекого часу. Впав міф Третього Риму. Той самий, що тримав їх усіх разом, забезпечував всесвітньовідомою смердючою «духовністю». В його ім’я чинилися найстрашніші злочини, ним виправдовувалися бузувірства, від яких кров холоне в жилах. Звичайно, це була лише декорація, милостиво дозволена мовчазною згодою цивілізованого світу. І от декорація впала, і москва постала перед нашими очима тим, чим завжди була – Трєтім міром (третім світом)… В такому статусі вона не потрібна нікому, навіть сама собі.

            А що отримали ми, українці? Насамперед – Українську церкву. Не ПРАВОСЛАВНУ в Україні, як нам пропонували щедрі візантійці. Зрозуміти їх можна, хоча навряд чи потрібно. Про їхні інтереси я вже писав, щоб не повторюватись: http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/24-autumn-of-the-patriarchs

Тепер вже можна написати про методи досягнення цих інтересів.

Планувалося не більше не менше як створення «церкви для всіх», для катів,  катованих, і свідків катування, під керівництвом представника Фанару. Сценарій був доволі простим: спочатку Київському Патріархату обіцяли провести Архієрейський Собор виключно серед тих, хто підписав звернення про Томос.  Тобто віддати Томос представнику УПЦКП, називаючи речі своїми іменами. Ім’я цього представника теж ні для кого не було секретом. А побачивши, що «розкольники» заковтнули наживку,  Варфоломій, як досвідчений шулер пересмикнув, навіть гірше - поміняв правила під час гри, запросивши всіх єпископів, приписаних до України. Тобто, більшість на соборі мала б належати РПЦ, а митрополитом вони б обрали свого онучія. Подальші кроки неважко передбачити – Київський патріархат не прийме такої «автофекалії». Бо погодитись на це – не лише не здобути нічого, але і втратити те, що мали. Залишити українців без церкви, військо – без капеланів. Задля врегулювання конфлікту керівники Собору запропонували б свою «компромісну» кандидатуру – одного з екзархів. Вони зовсім не випадково виявилися етнічними українцями, особисто відданими Варфоломію. Таким чином хитрий візантієць отримав би підконтрольну йому митрополію, до якої зібрав би всіх або майже всіх кліриків і прихожан (що особливо важливо!) всіх Українських церков (а заодно й неукраїнських, окупаційних – мовляв куди ж їх подіти, та й прихожани їхні зайвими не будуть). При такому сценарії Томос ми все одно отримали б. Але не скоро – за кілька років. І в навантаження до нього отримали б заодно падла-лєбєдя і цілий звіринець подібних йому збоченців, домінуючих у Синоді, і чужого митрополита. Чи не задорого нам запропонували «канонізм»? Про його справжню вартість для нас (без врахування впливу його на москву) тут – http://www.mytus.net/index.php/archive/item/38-canonism-and-canonizats

От Філарет зі своїми й вирішили, що таки задорого.  Але  відмовитись – означає втратити підтримку суспільства, «розігрітого» журналюшками та «експертами» до стану кипіння, переконаного, що без Томосу життя немає. Хоча до цього якось жили, але то вже забулося. Отож – «Дайош Томос!». За будь-яку ціну!!! Все – пастка зачинилась. Класичний цугванг. Але замість здатися чи з розпачу відмовитись від гри і втекти – Філарет з командою вирішили виграти у шулера за його правилами. І виграли. Це класичний випадок, коли два супротивника краще, аніж один!  

Вождь самосвятів гундяй, при всіх його недоліках, ідіотом точно не є. Він зрозумів і вирішив поламати візантійську «схему». Прорахувавши, що перемога його «шісткам» не світить за жодного розкладу, він просто заборонив їм участь під загрозою оприлюднення компромату.

            Намагаючись врятувати «схему» Варфоломій вніс у правила чергові корективи – Собор вирішено проводити Помісний, раптово змінивши формат і збільшивши число учасників і тим самим невизначеність. Одночасно кожному єпископу окупаційної церкви було надіслано особисте запрошення Варфоломія. Треба бути ієрархом, щоб вповні зрозуміти, що це означає для православного єпископа: запрошення од «Самого»! Персональне! Це і честь, і слава, і обіцянка захисту, і індульгенція теж…

            А щоб послабити позиції очільників двох церков, до їх запрошень приписали «прохання» не балотуватися. Церква – структура, подібна до війська. Тільки суворіша. «Прохання» керівника там – чемна форма наказу, і ніщо інше. Адже після скасування кацапських «прав» на нашу митрополію УСІ українські клірики з позицій канонічного права є підлеглими Варфоломія. 

            Врешті: хто виписує Томоси – той і правий.

            Завдяки своїм знанням особливостей церковного життя москви і Фанара, завдяки власній впевненості у своїх єпископах і навіть кліриках, яких вони приведуть із собою, Патріарх Київський виграв безнадійну партію. Він нагадує зрячого в країні сліпих. Де помилився Варфоломій? Недооцінив силу московського компромату на окупаційних єпископів, якість кліру УПЦКП, переоцінив честолюбство Філарета.

            Варто згадати всіх тих, хто місяцями промивав вам мізки оповідками про клятих українських  ієрархів, які зривають святу справу особистими амбіціями. Згадайте тих, хто вливав вам у голову ці думки, силуючись защепнути мишоловку за Філаретом! Хоча б для того, щоб зрозуміти: якщо вони й патріоти, то точно – не України. Для нас вони вороги. Саме так, навіть не противники. Бо війна. І кожен, хто діє в інтересах ворога – сам ворог. Іншого не дано. Всім численим поціновувачам таланту щасливого власника надлишкової незакатаної губи – окреме вітаннячко… Господь дає вам шанс порозумнішати.

            «Із міліцейського протоколу: студент Іванов, перебуваючи в зоопарку у стані алкогольного сп’яніння, вліз до вольєру і показав крокодилу дулю зі словами «викуси-закуси». Крокодил в точності виконав побажання студента». Старий радянський анекдот.

            Крокодил не задовольнив студента, хоч і виконав усі його побажання. Не зі своєї вини, а виключно через те, що студент просив не того, чого насправді прагнув. Точно те ж саме зробив Філарет з Варфоломієм. Виконав усі побажання, вкотре продемонструвавши, що мирські суєти для нього не важать нічого. Навіть останню несподівану вимогу: розпустити свою церкву до Собору – виконав, не зморгнувши. Цікава вимога, правда? Від Симеона та Олександра Варфоломій  нічого подібного не вимагав, як це не дивно… Зате тепер українці остаточно зрозуміли, що спричинило загибель могутньої Візантійської Імперії – надлишок хитрожопості.  

            А щоб не вводити Всесвятість у спокусу погулювати тут у нас самому років з десять і притримати Томос до кращих часів, нову митрополію заблокували у стані напівфабрикату, навіть не приховуючи, що це триватиме аж до отримання Томосу. Спробуй, покеруй церквою, в якій із апарату – один митрополит… Додатковим бонусом від такого рішення стала неможливість прийняття у клір архієреїв РПЦМП, які очконули прийти на Собор. Звісна річ, їх довелося запросити до нової церкви. Бо це ще одна вимога Варфоломія. Який досі керує нашою церквою. От Епіфаній їх і запросив. Приблизно так, як нас до ЄС і НАТО запрошують: «двері наші для Вас відкриті. А яма перед ними килимком застелена…». А після отримання Томосу розмова з ними буде вже іншою. В дусі християнства. Візантійського.

            А спокуса у Варфоломія таки буде. Бо виконавши його вимоги, Філарет задовольнив його в тій же мірі, як і крокодил студента. Новостворена ПЦУ по факту ВЖЕ контролюється Філаретом. Статут змінять одразу ж після Томосу. Це теж не приховують. Поки що прийняли присланий з Фанару. Згідно побажання  студента...

            Чи не оберуть Філарета главою вже автокефальної церкви? Теоретично – можуть. А практично: навіщо? Церквою керуватиме Епіфаній, обраний самим Філаретом як найкращий продовжувач його справи ще в часи УПЦКП. Чим займеться Філарет? Керуватиме Епіфанієм. Як його титулуватимуть? А вам не однаково, якщо йому самому однаково?! Це не має жодного значення, бо наступні покоління українців однак зватимуть його інакше: Святий Філарет Київський.

            До речі, шановні вірячи: сьогодні виповнюється рівно 100 років з дня проведення першого Собору для здобуття незалежної Української церкви. З чим Вас і вітаю. Швидко впорались, як по церковних мірках, насамперед через те, що більше половини цього столітнього терміну питанням опікувався Філарет Київський. Живих у Православ’ї здається не канонізують.  А дарма – квадратний німб йому личить.

Вівторок, 11 грудня 2018 14:35

Панове! Змінюйте пози!

Не встигла політично активна частина  суспільства оговтатись від утворення могутнього передвиборчого блоку «За Жопу» (що виник шляхом злиття «За життя» рабіновича з частиною «опоблоку»), як отримала черговий удар під дих.

                «Громадянська позиція»  Гриценка начебто об’єднується з Чумаком (не з тим, що воду заряджає, а з депутатом і генералом, прости Господи, юстиції), причому анонсовано не лише спільна участь у президентських виборах, а й похід разом на парламентські. Узгодженим кандидатом у президенти стане, швидше за все, Грицак (той, що СБУ), що видається логічним компромісом між Гриценком і Чумаком. Нова партія називатиметься, вочевидь, «Чумацька позиція».

                Як політолог з великим досвідом і феноменальною пам’яттю ризикну спрогнозувати ще один об’єднавчий проект, цього разу між садовим і ляшко. Робоча назва – «Садко», лозунг – «Наступ на вила».

                В обставинах, що склалися, не можна виключати навіть об’єднання партій «НаЛ» і «КаСа» - як соціально споріднених, що ще напередодні видавалось неймовірним. http://www.mytus.net/index.php/archive/item/59-chomu-nal-proletiv-mymo-kasy

                Вочевидь наші політики вирішили, що регулярна зміна поз із цікавих на ще цікавіші з успіхом замінить народу запит на «нові обличчя». Тож влаштовуйтесь зручніше і спостерігайте – цей цирк для вас! Далі буде ще цікавіше.

Схоже, доведеться мені графічні редактори освоювати - бо слів вже не вистачає...​

Кілька днів тому на маршруті кільцевої міської електрички в Києві сталась НП. https://gazeta.ua/articles/kiev-life/_ce-dnische-lyudi-shturmuvali-elektrichku/872858  Через збій у розкладі, що трапився, як завжди, з незрозумілих причин, кияни вистояли в очікуванні електрички годину на морозі (інтервал згідно графіку складає близько 15 хвилин). Коли ж електричка все ж прийшла, частина пасажирів не змогла протиснутись усередину, бо потяг складався усього з чотирьох вагонів. Обурені люди перекрили колію. Здавалось би, нічого надзвичайного. Кияни потроху звикають до таких ситуацій.  Ця та інші подібні НП є наочною ілюстрацією того,  що буває, якщо людину з дитинства щодня бити по голові, а потім обрати мером столиці.

                Однак наші владці зробили спробу вкотре перевалити з хворої голови на здорову, звинувативши… самих пасажирів. Цього разу нелюдським нахабством  відзначився ватажок шулерів, даруйте шульмейстер. https://gazeta.ua/articles/kiev-life/_nazvali-najzbitkovishij-vid-transportu/873363 Певна логіка в цьому є: якщо одному дебілу можна заявляти, що ми забагато їмо, чому б іншому не сказати, що ми забагато й задешево їздимо?! Але це лише на перший погляд.

                Як експерт-оцінювач з бездоганною репутацією, викладач оцінки й автор підручника з оцінки майна, за яким вчаться майбутні оцінювачі, відповідально заявляю: людство ще не винайшло дешевший і ефективніший спосіб перевезення людей і вантажів, аніж залізниця. Винахід 18 сторіччя досі не застарів!  А з поміж усіх залізничних перевезень найефективнішими є найбільш завантажені маршрути, що очевидно навіть не фахівцям. Собівартість перевезення 1 пасажира міською електричкою на сьогодні складає менше 1 гривні! А платимо ми по 8, і на всіх однак не вистачає. Бо проблема не в тому, що громадяни замало платять, а в тому, що влада забагато краде. Якщо громадяни в чомусь і винні, то лише в пасивності. Кілька тижнів тому апеляційний адміністративний суд Києва розглядав клопотання депутатів-свободівців про забезпечення позову щодо скасування підвищення плати за проїзд у м. Києві.  Аргументація була «залізною»:  рішення про підвищення плати за проїзд є регуляторним актом (згідно рішення ВСУ). КМДА ввела рішення в дію без виконання всіх необхідних процедур, передбачених чинним законодавством для регуляторних актів. Розгляд справи по суті гальмується «судовою системою» про яку без лапок вже не варто й згадувати. Тому позивачі звернулись із клопотанням про відкладення рішення щодо підвищення плати за проїзд у м. Києві до винесення судом рішення по суті справи. Адже по 8 гривень кияни мусять платити вже сьогодні, у випадку скасування рішення (що неодмінно відбулось би у правовій державі) повернути переплачене немає можливості, тож вимога цілком логічна. Однак у суду своя логіка, відома в народі як «логіка заносу». Тому у задоволенні клопотання було відмовлено. Без аргументації, щоб суддям не напружувати те, що у них у головах. Під час розгляду апеляції на це рішення зібралось із півсотні людей! І це з 5-мільйонного міста!  Для порівняння: згадайте, що коїться в Парижі через підвищення акцизів на пальне. І це при тому, що французи багаті, а ми бідні. Власне, ми саме тому й бідні, що мовчки, наче вівці, чекаємо, поки нас обстрижуть чергові мерзотники.  Чи не кожен українець потай мріє, щоб меркелі з макронами прийняли нас у своє буржуїнство. Але Європа починається з тебе, шановний читачу! І навіть не зі звички прибирати лайно за своїм собакою і не паркуватись на тротуарі, а зі звички відстоювати свої права, об’єднуватись заради цього. Як ми колись на Майдані. От тільки у нас це разові акції, а європейці так чинять щодня. Тому й не доводиться їм місяцями мерзнути на площах – до їхніх владців швидше доходить, треновані… Повага до оточуючих і їхніх прав – безсумнівна чеснота європейця, але головне – вміння суспільства захищатися від влади!  Тож до Європи нам – як до Брюсселя рачки…

                Судді здаля нагадували банду попів московського сатанату – три огрядні особини в чорних рясах, з золоченими цепами і цяцьками на грудях. Зблизька ж справляли враження дешевих клоунів. Враження цілком хибне – вони зовсім не дешеві. Рішення цього «суду» було відомо заздалегідь, ніхто й не заморочувався. Навіть народним депутатам довелось відстоювати право виступу, так поспішали слуги нашої витрішкуватої феміди!  Що поробиш – логіку заносу може перебити лише інстинкт самозбереження. Тож якби нас прийшло 50 тисяч, а не 50 чоловік, вже кілька тижнів ми платили б за проїзд удвічі менш, а любі друзі нашого гаранта недотримували б надприбутки. Але ви заплатите, скільки скажуть – бо ви не європейці. Я якраз європеєць, звик відстоювати свої права, але заплачу також. За високу честь жити поруч із вами.

                Цілком непоміченою Вами пройшла й ще одна «перемога». Банда мародерів, яка чомусь називає себе нашою владою, продала з аукціону завод «ОКЕАН». За 122 МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ!!!

 https://gordonua.com/news/money/nikolaevskiy-sudostroitelnyy-zavod-okean-prodali-pochti-za-123-mln-grn-558746.html

                Один із найбільших заводів Європи (даруйте, не Європи, це ми вже з’ясували) продано за 7 МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ!!! «Донецькі»,  що «сприватиздирували» Криворіжсталь за 1/6 вартості, нервово ковтають слину. Не берусь назвати вартість «Океану», але цілком очевидно, що вторгували за  нього набагато менше, аніж  1 відсоток його вартості!!!

                Чому так сталося? Продавали ж з аукціону! Прозоррро, щоб їх!!! А тому, що під час війни такі об’єкти вартують копійки – серйозний бізнес не любить ризиків. Навіть у цивілізованих країнах. Власне, вони є цивілізованими якраз через те, що не продають стратегічні підприємства під час війни. А крім того: хто купить підприємство у країні, де отакий «суд» як описано вище, а влада займається рейдерством?! Лише той, хто сам наближений до влади. Але влада от-от зміниться. Це вам вони морочать голову, що обиратимемо знов між пєтєю і юлєю. Самі вони добре знають про рівень власної «популярності» в народі, тож не заплатять більше, аніж можуть «витягти» до виборів. Тобто ми отримали вартість металобрухту, на який найближчими місяцями буде порізано унікальний завод!

                А що втратили? Десятки мільярдів доларів щорічно! І це не фантазії політиків, а судження фахівця!

                Південна Корея, що будує близько 25% загальносвітового торгового флоту (за тоннажем) і заробляє на тому десятки мільярдів доларів щорічно, має у своєму розпорядження усього 16 великих стапелів! Тобто 4-5 отаких «Океанів»! А наш «Океан» приречений стати металобрухтом для мародерів гройсмана!

https://biz.censor.net.ua/news/3086982/zavod_okean_puskayut_s_molotka_po_snijennoyi_tsene_v_interesah_rossii_profsoyuz

                Звісно, щоб отримувати такі кошти, потрібні спочатку чималі інвестиції, які нам ніхто не дасть під час війни. Але хто нам заважає почекати, поки московія сконає? Залишилось недовго…

                Але банда поцманів волає вам з екранів, що у держави немає грошей на оборону! Що гроші потрібні вже зараз, а то путін нападе!

                Отут ми й підходимо до питання найдорожчого транспорту в Україні.

                Вчора ДУСя оприлюднила намір придбати для підвищення обороноздатності України 2 люксових «мерседеса» по 21 мільйону гривень кожен! Навіть найнаївніші з поміж читачів навряд чи повірять, що ці авто застосовуватимуться для перевезень військових на фронті… Ці автівки «заточені» під вельможні сраки…

 https://news.finance.ua/ua/news/-/439741/dus-planuye-vytratyty-42-mln-grn-na-rozkishni-avto

                Тож скоротивши поголів’я поцманів усього на 6 особин, можна було б зберегти для держави унікальне підприємство, спроможне давати  в майбутньому до третини нашого нинішнього бюджету!!!

                Тож вітаю Вас, шановні співвітчизники! Мародерами встановлено світовий рекорд розкрадання держави – жертви агресії! Треба подбати, щоб його занесли до Книги Рекордів. Хоч якась користь народу буде… Хоча щось підказує, ЩО ЦЕЙ РЕКОРД – НЕ ОСТАННІЙ. Але за станом на сьогодні – оці автівки і є найзбитковішим транспортом в Україні, а може і в цілому світі,  запевняю як фахівець.

                Кому небайдужа доля України – поширюйте. Може частина баранів прокинеться і відмовиться стригтись…

                Поціновувачам транспортної тематики рекомендую почитати, як пов’язані експрес до Борисполя і Гіперлуп.  http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/12-strateg-sept   

Буде сумно, але цікаво.

Кілька разів вже писав на церковну тематику, тож, щоб не повторюватись: http://www.mytus.net/index.php/archive/item/38-canonism-and-canonizats

http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/24-autumn-of-the-patriarchs

Писав неохоче, бо тема вкрай болюча, принаймні для мене, а фахівцем з канонічного права я себе не вважаю (і небезпідставно). Але гучний хор, у якому остаточно злились в екстазі голоси московських агентів і не дуже корисних ідіотів, примушує відкласти цікаві справи і вкотре пояснювати «всепропальщикам» очевидне.

                Не знаю, хто буде обраний очільником нашої церкви, хоч і здогадуюсь. Проте, це не важливо. Вже за 10 днів матимемо незалежну (автокефальну) українську православну церкву і її   очільника – от що насправді важливо!

                Зараз розганяється мутна хвиля відчаю через нібито вторинне і підпорядковане положення нашої майбутньої церкви. Аякже! Хтось десь комусь сказав, що нашу церкву очолить митрополит, а загальновідомо, що патріархи з митрополитом на одному гектарі не сядуть. І далі за списком.

Так от, поспішаю вас заспокоїти. У християнстві взагалі і у православ’ї зокрема, існують лише три сани: диякон, священник і архієрей (єпископ).

                Усі ієрархи УПЦКП і УАПЦ визнані Вселенським Патріархатом у сані єпископів. Адже зі зняттям анафеми затверджено і всі таїнства, ними здійснені. А згідно Апостольських Правил (законів церкви) здійснювати хіротонію мають право лише єпископи. Хір, до речі, грецькою означає рука, а не те, що вам здалось, тож хіротонія – це посвячення у сан шляхом накладання рук. Не чиїх-ось, а єпископських.

                Чи образливо для очільника Церкви бути простим єпископом? Думаю, що навряд. Святий Шимон, більш відомий під псевдо Петро (той самий «камінь», на якому Ісус заснував свою церкву і якому подарував ключі від воріт раю), до самої своєї мученицької смерті носив сан єпископа Римського. І навряд чи цим переймався. Інших титулів тоді просто не було, оскільки ще не виникла потреба в них – церква була нечисленною.  Папи, Патріархи, Митрополити, Архієпископи, як явище виникли пізніше, коли церква розрослась і вимагала для управління бюрократичної структури з багатоступеневою ієрархією. Приблизно як генерали у війську. Спочатку задовольнялись одним (бо генерал – означає головний, якщо хто не знав), а потім мусили ввести ієрархію генеральських звань (наприклад – за кількістю зірочок, як у коньяку або в американському війську).

                Головне, що потрібно знати навіть найзатятішим «кантоністам»: усі архієреї рівні між собою за благодаттю (тобто за правом вчинення Таїнств). Різниця лише в адміністративній функції!

                Скажімо, естонська армія, через вкрай низьку чисельність, навряд чи потребує генеральських звань взагалі, а в Орді довелось іще й маршалів вводити. Але це зовсім не означає, що ординський маршал естонським полковником командуватиме. Бо армії різні, одна від одної незалежні!

                Те ж саме і у церкві. Головне для Церкви – незалежність. Право самим, своїм собором, обирати очільника (нехай навіть «простого» єпископа), без необхідності затверджувати кандидатуру у Вселенській Патріархії чи ще десь (не при хаті згадуючи), право самостійно регулювати всі питання церковного життя, в тому числі кадрові  й фінансові. Саме це робить Церкву сильною, незалежною, а не статус очільника. Деякі автокефальні церкви досі очолюються епископами, через низьку чисельність. Але це не ставить їх очільників у підпорядковане становище до старших за званням, як естонський полковник не підпорядкований московському маршалу!

                Тож не хвилюйтеся марно, брати і сестри! Хто б не очолив нашу Церкву, він гарантовано матиме звання не нижче, аніж Петро (Святий, маю на увазі). І очолить Українську НЕЗАЛЕЖНУ церкву! Кацапи роблять зараз останню, марну спробу розсварити нас із Вселенським Патріархом, викликавши масове невдоволення. Традиційна ординська тактика. Не піддавайтесь!

                Ми, українці, чекали цієї події більше тисячі років! Тож давайте почекаємо ще кілька тижнів. І переконаємось, що Єпископ Київський – куди краще за патріарха московського. А поки що помолимось за нього (За майбутнього єпископа Київського, хто б він не був, а не за патріарха московського) і побажаємо йому у святості досягти Петра (Святого, маю на увазі).

Навмисно витримав паузу, щоб емоції в мережі трохи вляглись. Час для спроби логічного аналізу.

Навряд чи хто з моїх читачів запідозрить мене в симпатії до нинішнього президента. Не думав, що колись муситиму виступити на його захист… Але життя – дивна річ, а об’єктивність – над уподобаннями.

1.       Найпопулярніша теза: Військовий стан введено для зриву виборів і продовження перебування на посаді.

Не витримує жодної критики: в такому разі президент не мусив погоджуватись на скорочення терміну ВС. Внаслідок цього запровадження ВС було б провалено, з’явилась би можливість по-перше ткнути носом частину опонентів (бют, рп) у їхнє власне лайно, щоб принизити перед виборами, по-друге – заявити суспільству, що вина в незапровадженні ВС у 2014 році лежить на парламенті. Мовляв, самі бачите, з ким доводиться працювати, тож і не починав його ворушити, щоб не смерділо… Аргумент, звичайно, не дуже, але краще, аніж взагалі нічого, як зараз.

2.       Конспірологічна версія: Змова з путіним.

Як давній і переконаний прихильник теорії змов, офіційно заявляю: кожна змова передбачає вигоду для всіх змовників. Це необхідна умова. Змова може бути таємною, неочевидною, інтриганською, якою завгодно. Але невигідною бути не може. Що отримали кацапи від цієї операції? Новий пакет санкцій (нехай навіть символічний), зрив міжнародних проектів, у тому числі газогонів в обхід України. Путін ставить під загрозу свої пріоритети (власне розуміння державного інтересу рф), і заради чого? Що натомість?! Блокада Бердянська і Маріуполя? Абсурд! З цією задачею можна було справитись тихо-мирно: впустити тихенько (темної-темної ночі) ферму моста у воду, звинуватити українських диверсантів, і залишити її там на вічні часи. На міст покласти нову конструкцію. Наші сцикливі «партнери» проковтнули б таке пояснення, і не скривились. Звичайно, це відрізало б і кацапські порти. Але, по-перше, це набагато нижчі втрати, аніж московія отримає внаслідок  вчиненого піратства. А по-друге – міст все одно здійснить цю операцію найближчим часом, без згоди й участі власника. Чого ще добились кацапи? Підтвердили репутацію хворих на всю голову?!  

3.       Підвищення рейтингу влади.

Не відбулось, і не могло відбутися. Цим способом рейтинг на п’ятому році президенства не піднімеш, надто коли довіра до тебе в суспільстві на нулі.   Якщо серед радників президента є хоча б один з головою замість макітри – мав би попередити. І напевно попередив. А от одразу після обрання – цілком можна було б. Це, до речі, остаточно вбиває теорію змови з путіним. Якби змова мала місце – порошенко б знав, що війна надовго, але «не всерйоз» і ввів військовий стан одразу ж після обрання, ще з тим складом парламенту. І зараз мав би залізний аргумент відкласти вибори.

4.       Виваляти в лайні конкурентів.

Для цього треба було підписувати указ у найжорсткішому варіанті, добре знаючи, що не проголосують. Та й не конкурент він їм… про рейтинг раніше треба було думати, зараз його вже не віагрою не томосом не піднімеш.

Тепер розглянемо можливий позитив від ВС.

1.       Переведення промисловості на воєнні рейки. Консолідація промислового потенціалу для потреб фронту.

Підписаний указ цього не забезпечить.

2.       Полегшення служби нашим захисникам.

Військовий стан покликаний забезпечити воякам правову базу.  Ті, хто в танку – знають. Для решти поясню. В мирний час за вбивство дають від 15 років ув’язнення до довічного. У військовий – медаль або орден. Військовий час юридично відрізняється від мирного режимом військового стану. Але якби порошенко  дбав про наших захисників (сотні і тисячі яких зараз перебувають під слідством за порушення прав окупантів і колаборантів) – ввів би військовий стан у 2014 році, як вимагає Конституція.

3.       Уникнення позовів власників знищеної нерухомості до України.

Дійсно, одним з наслідків злочинного незапровадження ВС у 2014 році є позови громадян України, що втратили майно на сході. Позови масово задовольняються судами. Юридична база очевидна: руйнування – наслідок діяльності терористів, яких держава не змогла приборкати? Тож нехай платить. А що таке держава? Коли розкрадається бюджет і майно, держава – це владці. А коли треба платити відшкодування збитків, то держава – це ми. Бо ніяких державних, чи то пак бюджетних грошей не існує! То наші гроші. Те, що більшість громадян не усвідомлюють цього – є найкращим підтвердженням колоніальної суті нинішньої адміністрації. Але зараз не про це. Підстава для позовів вже існує, зворотної сили закон не має. Тож знову мимо.

4.       Налякати кацапів?

В жодному разі. Якби йшлося про це – вже був би повний розрив дипломатичних стосунків, торгівлі, перекриття кордону. Нічого цього не відбулось.

Залишається лише один варіант, він і є вірним, яким би неймовірним не здавався, якщо вірити Шерлоку Холмсу.

                Все, що відбулось – є добре спланованою і організованою провокацією українських владців проти наших «західних партнерів».

                Хто дивився виступи меркелів і макронів після введення ВС, бачив, що вони виглядають так, наче щойно отримали лопатою по голові. Чому? Бо саме це й трапилось!

Вже багато разів писав, що Європа – нам не союзник. Бо в неї об’єктивно інші інтереси. Лідери ЄС мають інтерес  торгувати з москвою, наче нічого не трапилось. Кацап – ідеальний партнер по бізнесу для європейців. Видобуває в нелюдських умовах промислову сировину, продає на захід, ще й хабарі  дає,  щоб купували. А на виручене –  закупає європейські товари, бо сам через вроджену жопорукість виробляти нічого якісного не може. Решту виручки краде і вливає знов таки в західну економіку, вже від імені приватних осіб. Казка, а не бізнес! Людожер, що міняє золото на брязкальця – чудовий торгівельний партнер. Поки не включить тебе до меню… Включить, звичайно, але ж не зараз… Принаймні, такою думкою керуються західні владці. Скажете, вони недалекоглядні? Саме так, і були такими завжди. Для тих, хто знає історію – це очевидно. А щоб допомогти партнерам розвивати в собі недалекоглядність та інші чудові риси характеру – кацапи їх корумпують. Німці недаремно верещать, як різані, вимагаючи закриття «Миротворця» - шредер очі коле. Меркель вже й не приховує, що хоче у відставку і на посаду шредера. Решта «лідерів» ЄС – точно такі ж самі. Макарон он погавкав на путіна на початку каденції, отримав свою кісточку, і тепер тільки скавчить, заглядаючи в очі і намагаючись лизнути скривавлену лапу. І це політик «нової формації». Що ж тоді казати про старих, десятиліттями тренованих у корупції…

                Якби все залежало від провідних європейських політиків – не було  б навіть нинішніх, символічних санкцій.  Але в них там дещо залежить і від виборців.

                Так сталось, що якраз учора я повернувсь з ЄС. Сказати, що європейці налякані – нічого не сказати. Європа реагує, як потривожений рій – жерли собі тихенько, в три горла, працювали ще тихше, і от на тобі. Димом потягнуло. Ніколи розбиратись, що це – пожежа чи пасічник з димарем підкрадається. Бо страшно не по дитячому. Найбільше, чого бояться «європани» – це війна. У них, звичайно, а не у нас.  Чудово обізнані, але корумповані  владці ЄС старанно брехали виборцю, що у нас тут громадянська війна, нехай і підтримувана москвою. І наша недолуга влада їм у тому всіма силами допомагала. Найстрашнішим для нас наслідком злочинного невведення ВС у 2014 році стало саме це! Меркелі оповідають своїм виборцям: дивіться, вони ж навіть дипломатичні стосунки не розірвали, москва є гарантом збереження миру згідно мінських угод, Україною погоджених! Проблема існує, але має мирне вирішення! Почекайте трохи, поки нам на пенсію…

                А тим часом меркелі складають криваві кацапські гроші по своїх офшорах і приглядають собі теплі острови у приватну власність. Десь подалі від московії, з нею нехай виборці уживаються потім, як хочуть. Чи ви думали, що тамтешні владці принципово кращі за наших? Ну, тоді думайте далі…
                В обставинах, що склались, розгортання будь-яких довгострокових спільних проектів московії з ЄС – вкрай малоймовірне. Меркелі ошелешено підраховують збитки (державні й приватні) і намагаються переконати путіна, що поставлений щойно на московії хрест – це насправді плюс, запорука наступних оборудок, коли пристрасті впадуть. Але в дійсності інстинкт самозбереження – чи не єдине, що вигідно відрізняє тамтешніх владців від наших.  Всупереч наляканому виборцю вони діяти не будуть. А наші владці щойно показали їхнім, що спроможні лякати західного виборця у зручний для себе час і до потрібного рівня.

                Щоб не повторюватись, що таке дипломатія: http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/67-do-not-shoot-at-the-diplomat

Прочитали? Продовжую: існує лише дві можливості покінчити з московією як державою. Це військова сила або економічний тиск. Ні разу не дипломатія!!! Військової сили ми поки що не маємо. Те, що є – забезпечить лише оборону від кацапів. Жоден притомний воєнначальник не почне наступальну операцію  за такого розкладу. Але з часом ми таку силу матимемо. І шию орді скрутимо. Інша річ – скільки життів доведеться віддати за це. І не життів наших злодійкуватих владців, на жаль, а кращих наших патріотів… Для економічного тиску ми не маємо достатніх ресурсів. І не матимемо ніколи.  Бо запорукою нашого економічного розвитку є знищення московії. Лише у такій послідовності, на жаль. Ресурси для економічного тиску має ЄС. Але не має бажання. Тож з нашого боку нарешті почалась справжня дипломатична гра. Україна знайшла, чим погрожувати партнерам: війною, порушенням їх особистого комфорту вже зараз. Чому цей важіль не застосовувався раніше? Через тиск і брутальний шантаж з боку москви і заходу. Чи ви думали, що президент (будь-який) працює в комфортних умовах?!

Чому саме зараз? Варіантів два. Або це блеф, щоб останньої миті спинити Північний Потік – 2 , бо ще півроку – і буде пізно. Або щось кардинально змінилося у нашій обороноздатності. Не знаю, що. А якби й знав – не сказав би. Порядні люди про таке не говорять. Але змінилось настільки, що страх перед москвою врешті пройшов. Причому змінилось саме у військовій галузі, не в дипломатичній. Але блеф малоймовірний  - ЄС має вдосталь інформації про нас. І від своєї  професійної розвідки, і від зграї місцевих дурників – «єврооптимістів», готових на все заради «партнерів». Втім,  зараз це не найважливіше. Важливо, що переляк і параліч волі нарешті минули. Шкода, що так пізно…

                Я ніколи не приховував, що вважаю невведення ВС у 2014 році державною зрадою. Тепер маю визнати, що міг помилятись – настільки останні події не вкладаються в логіку попередніх 4 років діяльності нинішньої влади. Можливо, ще доведеться вибачатись. Злочин, звичайно, мав місце – Конституція тому порукою. А от мотиви його могли бути  іншими. Цілком можливо, що справжньою причиною став страх. А це, погодьтесь, вже інший злочин. Причому йдеться не про страх за власне життя, бо можливість і час, щоб заховатись десь на улюблених Сейшелах у «гаранта»  були. Йдеться про страх за ввірену державу, тобто невірне розуміння посадових обов’язків. Звісна річ, московія напала рівно на стільки, на скільки мала сили. Якби кацапи мали ресурс захопити всю нашу територію – вони б це зробили одразу ж, що б ми там не робили і скільки б мінських угод не підписували. Насправді їхня сила – це лише міф, виплеканий пропагандою. Орда завжди діяла в рамках простого алгоритму: спочатку спроба розв’язати громадянську війну, щоб зайти «миротворцями-захисниками» ( а потім забути вийти),  якщо ж не вийшло – підкуповувати владу майбутньої жертви і заходити як союзники. Пряму військову агресію москва вчиняє лише до супротивників іншої вагової  категорії – як от Сирія, Грузія, Афганістан… Може, звичайно, навалитись і на нас, але тільки вже у передсмертному стані, з відчаю, за їхнім  принципом «сгорел сарай – гори и хата».

                Але лякати москва таки вміє, треба визнати. Потрапивши в лещата між путіним і купленими ним «західними лідерами» наш «гарант» цілком міг просто злякатись. В такому разі – переляк нарешті пройшов. З чим вас всіх і вітаю. Визнаю, що пишу переважно про зраду – її навколо в рази більше і я не збираюсь заплющувати на неї очі. Але тим паче не потрібно вишукувати її в явній перемозі. А це була саме вона. В чистому вигляді – перемога України! Друга за 4 з половиною роки (після Стокгольмського арбітражу).

                Маю визнати, що поміж нинішніх владців є хтось розумний, хитрий, підлий, спритний, підступний і абсолютно нерозбірливий у засобах – словом, дипломат найвищого рівня. Навіть не цікавлюсь, хто це. То не важливо. Важливі результати його життєдіяльності, які ми зараз спостерігаємо.

В такій парадигмі стає зрозуміло, чому не розриваються дипломатичні стосунки і не припиняється рух через кордон. Який же дипломат віддасть без потреби засоби, якими можна злякати партнера наступного разу?! Для дипломата це – ресурс. Як би сумно для нас це не звучало. Зараз він натякає нашим партнерам з ЄС: « як, ви вже розриваєте співпрацю з москвою?! А в мене було ще стільки ідей…»

Навряд чи внаслідок цих подій ми отримаємо допомогу зброєю (чому – напишу іншого разу), але співпрацю ЄС із москвою вже порушено дуже суттєво. А «партнерам» зроблено прозорий, як крокодиляча сльоза, натяк, що відновлення її Україна не допустить, краще одразу про це забути й не тратити марно сили. А економічне ослаблення Орди сьогодні – це тисячі чи навіть сотні тисяч збережених життів наших захисників завтра.

 Тож налиймо  по келиху (кому що смакує) і вип’ємо за велику дипломатичну перемогу України. А заодно й за Другий Північний Потік – вічна йому пам’ять.

Навіть найзатятішим, повністю позбавленим тягаря совісті і всього людського, ошалілим від безкарності злодіям, як от наші депутати, легше творити свої злочини вночі. Нічого не поробиш – генна пам’ять. Цієї ночі було вчергове спотворено податковий кодекс під потреби конкретних груп крадіїв. Розповім лише про одну схему, найкраще мені відому, хоча немає їм числа.

            Недоброї пам’яті депутат яценко (той самий, що в часи прем’єрства говнюлі створив Тенедерну палату, щоб всенародно улюблена бомжиха мала кошти на регулярну «прокачку свистка»)  в часи двічі легітимного придумав схему, як монополізувати оцінку майна для цілей оподаткування. Тему,  з якої годувались 15 тисяч родин оцінювачів, було вирішено привласнити в інтересах кількох бездонних кишень. Для цього незаконно було створено окрему спеціалізацію в оцінці (хоча для кожного оцінювача очевидно, що ніяких особливостей така оцінка не має і додаткової підготовки фахівців не потребує). Цей вид діяльності було визначено як виключний (щоб оцінкою для оподаткування не могли займатися решта оцінювачів) на зразок статусу нотаріусів. А щоб «чужі» не проникали на ринок, придумали «модуль оцінки якості», в середовищі оцінювачів відомий як «мордуль». Це програма  - база даних, яка начебто контролює якість роботи оцінювача. Насправді, якби якість нашої роботи можна було контролювати машиною – ніяких оцінювачів уже не було б. Їх би замінили програмою. Як викладач оцінки з багаторічним стажем і автор підручника я беруся стверджувати, що машинний контроль якості роботи оцінювача неможливий в принципі. Принаймні – поки що. Справжня мета «мордуля» - реєстрація звіту про оцінку майна у базі даних із присвоєнням йому номера, без якого звіт не приймався нотаріусами. Наслідки «нововведення» були цілком пердбачувані, як і при будь-якій монополії. Ціни на оцінку, скажімо квартири, злетіли на порядок – з кількасот до кількох тисяч гривень. Продавців нерухомості і отримувачів спадку обклали побором на користь приватних осіб. Саморегулівні організації оцінювачів і просто свідомі колеги самовіддано боролися зі «схемою», яку остаточно вдалося ліквідувати лише у 2015 році. Так-так, через два роки після встановлення «ново-чесної» влади бариг, що прийшли на крові майданівців.

            Але питання було не вирішено, а відкладено. Бо яценко не лише не дістав жодного покарання, а й залишився важливим членом вже нової коаліції, і взагалі – членом, могутнім в усіх відношеннях. І апетит у нього не поменшав! Скорше навпаки. Тому вже зараз новий, незаконно призначений керівник ФДМУ трубаров, без жодних законних підстав повернув «схему» у дещо зміненому вигляді. Традиційно, спочатку було створено проблему, а потім введено посередника – прокладку начебто для її вирішення. Спочатку ФДМУ допустив створення напівлегальних контор, де оцінювачі, що проживають на тимчасово окупованих територіях, «штампували» звіти, в яких занижували вартість майна не у рази навіть, а на порядки. Потім нас спробували переконати, що для боротьби із зловживаннями необхідний ... той же «мордуль». Мовляв, це єдиний спосіб відсіяти недоброякісних колег. Насправді, щоб виявити у базі даних фіктивні оцінки – достатньо посадити за комп’ютер кілька клерків із середньою освітою. Бо зовсім не важко помітити квартири, оцінені у 50 000 – 100 000 гривень. Ця задача цілком посильна не лише кожному розумово відсталому, але навіть нинішнім керівникам ФДМУ. Могли б попрацювати самотужки – заодно вперше в житті зробили б щось корисне...

            Замість того під іншою назвою було ввведено в якості «прокладки» кілька (для надання схемі виимості конкуренції) фірм, названих тепер «майданчиками», що брали гроші (близько 1000 гривень за кожен звіт) за внесення в базу даних, без якого знов таки звіт не приймали нотаріуси. І це при тому, що сама оцінка квартири вартує 500-600 гривень, а процедура її проведення включає огляд об’єкта. Тобто, фаховий оцінювач отримує за свою працю 300-400 гривень за півдня (бо крім іншого платить податки і несе накладні видатки), а яценко – 1000 з кожного звіту, бо несе зовсім не видатки, а головне – знає, кому нести. Спільнота оцінювачів вжила всіх наявних засобів протидії новій грабіжницькій схемі. Дійшли аж до Антимонопольного комітету, який був таки змушений розпочати розгляд такого нахабного порушення. І от, за день до початку розгляду «по суті» народні засранці обранці узаконюють злочин, вносячи зміни у ПКУ. Приїхали. Тепер «майданчики» існують законно, поява нових можлива лише за згоди існуючих (так-так, для чистоти монополії), а в оцінювачів не тільки опустились руки і все, що всередині, але й зникли останні ілюзії щодо банди поцманів, що вдають із себе державне керівництво. Тепер кожному очевидно й наглядно показано, що віджаті за «схемою» гроші йдуть на самий верх (якщо хто ще сумнівався). А банда проституюючих блогерів, відома як «ломи» вже починає несміливо пояснювати, що нинішня влада:

-краде менш, ніж попередня

-робить це вимушено, щоб були гроші на протидію ворожій пропаганді і на чергові вибори

-краде з глибокою відразою, чим підриває своє здоров’я, кладучи його на вівтар Вітчизни

Бо де взяти вальцману гроші на самопіар? Не з бізнесу ж, який він продав?! А щоб видати наслідки його життєдіяльності за благо для держави – заплатити доведеться неміряно. Телевізор, бігморди  - вони дорогі. Навіть «ломи» - й ті дорожчають. Ухопили «тренд».

Не менше мільярда гривень заплатять громадяни, що відчужуватимуть нерухомість наступного року, нашим нинішнім владцям. Це якщо ціни на «послуги» «майданчиків» не зростуть. А вони зростуть неодмнно, щонайменше разів у 5, на честь узаконення монополії. Тож платіть, барани, і не мекайте голосно – а то путін нападе. Радійте, що маєте «чесну патріотичну» владу. Тепер вона матиме ресурс,  щоб оплатити соціологів та інших експертів-проституток, які запевнятимуть вас, що вибір у вас є виключно між порошенком і тимошенко. А на інших і дивитись не смійте – а то путін нападе. Що, барани, кажете – шерсті вже не залищилось? Нічого стригти? То не біда. Принаймні – не біда для майстрів «пижити по-новому». Бо коли закінчується шерсть – починається баранина. Щоправда – баранів про  це зазвичай не попереджають...

            А для тих, хто намагається вас будити – вже внесено до зради законопроект з кримінальним покаранням за наклеп. Бачив, як яценко вальцману гроші заносить? Бачив?! А відео зробив? А дозвіл на відеостеження від печерного суду отримав? Ні?! А йди-но до буцегарні. Там вай-фая немає... І одним оком нам при цьому підморгують: іди, мовляв, краще до нас. «Ломом» будеш, ситий будеш...

Ну звідки їм знати, що не все в цьому світі продається...

Вівторок, 13 листопада 2018 19:37

Не стріляйте в дипломата.

Всім патріотам, щиро обуреним відсутністю практичних результатів діяльності нашого дипломатичного відомства, присвячується…

Виникнення дипломатії як явища слід співвіднести в часі з виникненням писемності.  Звісно, люди вміли воювати й охоче цим займались задовго до виникнення першої писемності. А раз так, то й певні угоди між собою вони неминуче укладали. Але вважати їх проявом дипломатії мабуть невірно, інакше доведеться вважати дипломатією те, чим займається московія. Усна угода наче сама запрошує себе порушити – бо кожен учасник її може торочити своє і повністю ігнорувати твердження другої сторони. Доказів же немає. #вивсевреті  і #гдевашидоказательства – це не винахід сучасної гібридної війни, а саме атавізм тих первісних часів. Тоді так реагували на звинувачення геть усі, зараз – лише розумово відсталі і примітивні народи. З виникненням писемності люди звернули увагу на її властивість зберігати результати перемовин у тому вигляді, в якому вони були укладені.  Відтоді й з’явились фахівці з письмового обману, відомі зараз як дипломати.  Прийнято вважати, що практично  до позаминулого століття дипломатія була виключно допоміжною до війська силою, покликаною закріпити на папері результати війни. Твердження помилкове, бо змінилась не  функція дипломатії, а концепція війни, але щоб це зрозуміти – треба з’ясувати, що ж таке дипломатія. І що таку війна. Найкраще літературне визначення праці дипломата, яке мені довелось чути – фраза фахового дипломата графа Данила з оперети «Весела вдова», сказана двом дуелянтам. «Як дипломат, панове, я можу вас лише розсварити! Мирити – не моя професія.»

Насправді, якщо відкинути всю словесну мішуру, розвішану самими ж дипломатами, можна дати коротке, але правильне визначення: дипломатія – це погроза застосування сили.

Ще прадавній войовник Сунь Цзи знав, що погроза застосування сили є таким самим інструментом, як і сама війна. Навіть кращим, бо допомагає зберегти своїх людей і чуже майно (яке збираєшся оголосити своїм).  19 сторіччя дійсно принесло у дипломатію революційні зміни. Приблизно в цей час правлячий клас провідних країн світу усвідомив нарешті, що сила буває не лише військовою. Адже якщо поглянути на війну тверезим оком, неминуче прийдеш до висновку, що це всього лише перерозподіл матеріальних цінностей із застосуванням грубої сили. Все решта – побічні ефекти. І не варто вважати, що війна – це справа виключно держав. У середньовічній  Європі кожен незалежний феодал (тобто той, що нікому не приніс васальну клятву, відому як оммаж) мав право на приватну війну будь з ким, згідно власного смаку. Пізніше держави просто монополізували це право, та й то не зовсім. Інакше в світі  не існувало б приватних військових компаній.

З давніх давен економічний тиск застосовувався як допоміжний засіб у війні. Адже війна – дороге задоволення. Перекривши ворогу фінансування можна добряче його послабити. Скажімо, англійські банкіри свого часу спромоглися затримати спорядження Непереможної Армади, давши своїй  владі безцінний час, щоб зібрати докупи своїх піратів героїв. Наслідки цього чину відчуваються й досі. На гроші також можна найняти чужу армію воювати замість твоєї або хоча б допомогти в критичний момент. Вся історія «російської імперії» аж до її розпаду – це торгівля власною армією.  Як ви думаєте – що робив Суворов у Альпах? Гроші заробляв для царя! Майже всю валютну виручку московські упирі царі оплачували кров’ю своїх солдатів (переважно – українців). Бо потреби пеньки доволі обмежені і відчуваються переважно пеньками…. Це реальна історія, про яку кацапи не пишуть у своїх підручниках. Наші історики теж чомусь соромляться про це згадувати. От цікаво – чому? Мимоволі з’являються недобрі підозри…

У 19 столітті прийшло нарешті розуміння самостійної цінності економічного тиску, який можна застосовувати не для підтримки бойових дій, а заміть них.

Чому сучасні європейські і американські лідери не бажають воювати? Думаєте, стали добрішими всередині? Як би не так! Просто війна почала втрачати  сенс, тобто вже не забезпечує  перерозподіл матеріальних цінностей. Після Першої світової переможці ще мали можливість стягти з переможених часткову компенсацію витрат  і втрат.  Побічним ефектом стала Друга світова, яку розпочали переможені у Першій, втомившись виплачувати репарації.  На той час лідери «демократичного світу» вже підрахували, що наступна війна просто не окупиться, як зрештою воно й сталось.  Адже зброя стала ще більш руйнівною,  певні шанси вижити ще залишались у приватних осіб, але у промисловості й інфраструктури – жодних. (Саме цим спричинена підкреслена миролюбність чемберлена і делад’є, всякі там мюнхенські змови і таке інше. Міркування гуманітарного порядку «демократичними» владцями до уваги  беруться десь в тій же мірі, як і вождями канібалів.) Але донести цю складну думку до гітлера й  мусоліні не вдалось. Історія підтвердила правоту «демократичного світу». Замість стягти з німців та італійців чергові репарації – їм довелось дати кредити. І от на біса кому така війна, скажіть будь ласка?! Жодних доходів од неї, витрати самі. Чистий мазохізм… Зараз ту ж саму багату думку «демократичні лідери світу» намагаються донести до кацапів. Виходить ще гірше, аніж із гітлером і мусоліні. Адже кацапи досі живуть у рабовласницькому стані.  Заскочили на хвильку у феодалізм, озирнулись навсебіч, скривились – і назад, в орду. А орда свого часу була заснована уйгурськими кочівниками. Що для кочівника є найвищою цінністю? Правильно, території. Там можна скот пасти і самому пастись. Просто за якихось 700 років колись передова концепція державотворення трохи застаріла, а кацапи не помітили… От і пишаються найбільшою в світі територією, більшість якої взагалі не придатна для будь – якого використання, а решту кацапи поспіхом приводять у цей стан. Нічого не поробиш – психологія кочівника. Не варто за собою прибирати – завтра однак відкочуєш… Хто не вірить – дивимось, що сталось із Кримом…

Таким чином, підсумовуючи: не маючи сили – нікого не злякаєш її застосуванням. Успішна дипломатія практично неможлива без потужного війська й економіки. Винятки бувають, існує так звана «дипломатія вислизання», але вона придатна лише для малих держав, та й ті  ризикують будь-якої миті «дострибатися». В даному випадку погрозою є здатися або піддатися іншій сильній державі (зазвичай – сусідній). Але навіть у цьому випадку для дипломатичної гри потрібні мінімум 2 сильних сусіда, яких можна спробувати лякати одне одним. При цьому треба бути більш-менш потрібним їм усім, що досягається вигідним географічним розташуванням або знов таки високим рівнем розвитку економіки. Але в кожному разі – це дипломатія курця. Дипломатія  здорової країни виглядає приблизно як дах над будинком.

 

 

 

 

 

Усю міць держави можна поділити на 4 частини: гуманітарна, військова, економічна, і дипломатична. Як не дивно, найважливіша з них та, що здається ефімерною, гуманітарна.

Вона складається з:

-традицій

-мови

-віри

-мистецтва

-історичної пам’яті

які разом складають таку дивну і невагому річ, як культура. Без неї держави бути не може. Саме тому кацапи протягом чотирьох віків цілеспрямовано й методично  руйнували в нас все вищевказане. На щастя, гуманітарна міць руйнується найповільніше. Ми зараз повертаємось із такого мороку, з якого ніхто ніколи не повертався. Нація виявилась живою, попри всі чотиривікові зусилля мордору. Історія знає й приклади відродження народів після більш тривалої окупації, але тільки у випадках, коли їх культура не винищувалась окупантом цілеспрямовано.  На жаль, культура відроджується ще важче й повільніше, аніж зникає. Надто в умовах, коли державна влада не сприяє її відродженню, бо всі дії в цій царині дуже витратні і потребують фінансування. В Україні ця справа теж покладена здебільшого на плечі волонтерів.  На Сході найбільш шляхетною вважають працю садівника фініків. Бо він не скуштує плодів з дерев, ним посажених. Не доживе… Я особисто веду з москвою свою приватну війну (немов середньовічний феодал) за відродження історичної пам’яті нашого народу. Вона найбільш постраждала від московської  орди. Те ж саме роблять інші творчі люди, кожен в своїй галузі. Роблять, розуміючи, що через колосальну суспільну інерцію їм навряд чи доведеться скуштувати плодів своєї праці.

                Повертаючись до малюнку: без міцного війська і потужної економіки сильної дипломатії не буває. Не може дах висіти в повітрі, на жаль. Ніякі «дипломатичні» важелі не роблять дипломатію сильною без війська і економіки. Читачі старшого віку пам’ятають, що таке «тисячне китайське попередження». Це реакція МЗС Китаю на черговий проліт американського літака-розвідника над суверенною китайською територією. Аналог сучасних стурбованостей  і занепокоєностей.  Китай на той час мав право вето в ООН точнісінько як і зараз. І дуже це йому допомогало?  А от зараз словосполучення «китайське попередження» звучить зловісно, навіть для тих, хто пам’ятає історію. І чого б це? Чи не тому, що Китай зараз – країна №2 у світі, із добрими видами стати №1, якщо раніше не розвалиться? Китай другий у світі, бо має другу за обсягом економіку і друге за силою військо, а не тому, що його вето друге за товщиною і масою чи краще накладається. 

                Чи може держава бути успішною і заможною без дипломатичної міці? Звичайно! Наприклад Тай  вань. Економіку має – всім на заздрість. І військо таке, що при потребі навіть від Китаю відіб’ється. І при цьому залишається взагалі не визнаною державою без дипломатичних стосунків з рештою світу. І якось без них живе (дай Бог нам так жити) і в Китай не проситься, радше зовсім навпаки. Буває будиночок і без стіни. Наприклад Японія – третя економіка світу, майже позбавлена армії. Окупована територія, як не як. Так-так, окупована досі. Американи все ще тримають там бази. І що? Живуть начебто пречудово. Ну, крім тих, хто мусив втікати з Курил, покинувши рідні домівки. Бо дипломатія такої економічно потужної країни не змогла за 70 років добитися повернення вкраденого.

 Буває  і навпаки. Саме військо, без економіки. Хто не вірить – тим раджу у відпустку до КНДР. Отримаєте масу незабутніх вражень. Якщо повернетесь. У таких державах страшно жити і про них гидко згадувати. Але вони існують. Без усякої там дипломатії… Принаймні – без успішної. От без чого будинок точно не стоїть – то це без фундаменту. Наш фундамент кривий і понівечений стараннями окупантів, але він існує. Навіть за відсутності власної держави і суверенітету він дає надію на майбутнє.  Можна, звичайно, ганити його на всі лади: і кривий він у нас, і неоковирний, і потріскався добряче, і ворожа отруйна цвіль у тих тріщинах сидить, не виколупаєш. Але краще підмуровувати його потихеньку, хто скільки може.  Я, наприклад, пишу книжки, щоб зацікавити вас вашою власною історією. Усі, хто не байдужий до нашої історії, вкраденої кацапами - читаємо новий гостросюжетний роман про найпотаємніші її сторінки, чотири віки ретельно приховувані від нас москвою.   http://www.mytus.net/index.php/prose/wind-of-fate   

Кожен може зробити хоча б щось для укріплення нашого державного фундаменту: перейти на українську мову, відмовитись від культури окупанта і нав’язуваної ним фальшивої «історії», яку коректніше було б назвати «Казки народів півночі»,  перестати ходити в церкву окупанта до попа-КГБіста,  припинити слухати пісні і дивитись фільми його мовою,  почистити карму (а заодно і фейсбук) від мишебратьєв, вдягти врешті решт вишиванку, якщо на більше не здатен…

                Бо без даху жити можна, нехай і незатишно. Навіть позбувшись війська і економіки, втративши державу (не приведи Господь) можна зберегти надію на майбутнє, як плекали її покоління борців за волю. Надія залишається, поки є фундамент. Те, що об’єднує нас у націю і державу. Наша культура.

                А дипломатів наших сварити не варто. Піаніст грає, як уміє – не стріляйте в нього. Ми вимагаємо від них результату, але не даємо їм важелів для його досягнення.  Насправді стурбованість і занепокоєність викликають не дипломати наші (а серед них трапляються іноді фахівці цілком пристойного рівня) а політики, які як мантру повторюють тезу, що війна з москвою має  дипломатичне вирішення. От вони дійсно страшні, надто серед кандидатів у президенти.

Свого часу захудале етруське село Рома  стало столицею всього цивілізованого світу завдяки одному – єдиному винаходу. В основу римського права покладено принцип, який забезпечив Риму першість у світі, а світу – право, базоване на Римському. Ні, йдеться зовсім не про дуру лекса і не про широковідомого задовго до виникнення Тамбова люпуса, даруйте за мою латину.  Основне правило Римського Права: Угоди мають виконуватись. Нічого складного, як на перший погляд. Як і більшість геніальних винаходів. Недарма ж кажуть, що все геніальне просто, забуваючи, щоправда, додати, що не все просте геніальне. Ну от що складного в колесі  чи кресалі?! Але хтось же мав їх винайти. Не кажучи вже про Колона, широковідомого сучасникам не так географічними відкриттями як простотою своїх яєць. Насправді, за цим простим реченням – віки, якщо не тисячоліття прискіпливих спостережень і глибоких філософських роздумів. Адже, на перший погляд, власний життєвий досвід рядового члена суспільства заперечує це правило. Здавалося б, що може бути корисніше ніж укласти угоду, отримати бажане і не розплатитись, намахати партнера. Але так лише здається. Насправді, стратегічне має перевагу над тактичним. Принаймні, у здоровому суспільстві. Першими цей винахід зробили правлячі класи населення. Завдяки природньому відбору вони були розумніші за широкі маси, до того ж мали куди більше часу для роздумів, бо нічим, окрім війни, не займалися. Вони перші збагнули, як важливо дотримуватись зобов’язань («Тримати слово»). Запросити ворога додому під гарантії безпеки і одразу ж убити – здається чудовим вирішенням тактичної проблеми, однак у подальшому призводить до згубних наслідків у спілкуванні з іншими ворогами, тобто до стратегічного програшу. Бо доводиться або припиняти спілкування зовсім, або вдаватися до послуг гарантів, які розуміють необхідність дотримання угод, а вони дорогі… Здається нерозумним відпускати переможеного за викуп, але якщо така норма поведінки загальноприйнята – можливо, і тебе колись відпустять. Спокусливо зарізати ворога сонним або зарубати, підкравшись зі спини. Але якщо у суспільстві такі дії засуджуються  - у тебе покращується сон  і менше чешеться спина, що компенсує втрачені можливості. Бувають, звісно й винятки. Скажімо, Роберт Брюс вчинив чи не найжахливійший злочин проти середньовічної моралі – зарізав суперника в церкві. І після цього зумів стати королем. І підтвердив винятком правило…

         Тож найбільш розумну з точки зору стратегії  і доцільності поведінку назвали на честь найбільш розумних і далекоглядних людей – шляхетною. Те ж саме було й в інших державах, хоча московія завжди знайде свій особливий шлях відомо куди. Там цю модель поведінки назвали не дворянською (бо замість шляхти, що вказує шлях, у московитів була двірня, тобто  ті, хто сиділи в царському дворі, охороняючи «головне тіло», вгадуючи і задовольняючи всі бажання господаря, а отже традиція призначати охоронців губернаторами – не нова) а благородною. Не хотілось дворянству зайвий раз підкреслювати свій холуйський статус, що поробиш… Але зміст – той самий.

         Що ж відрізняло шляхту від нижчих суспільних станів? Запас міцності! Можливість принести хвилинну, тактичну вигоду в жертву майбутній стратегічній перевазі. Бо коли запасу в тебе немає і ти не знаєш, чим завтра нагодувати родину, тут вже не до шляхетності. Бо до майбутніх стратегічних переваг ризикуєш просто не дожити.

         Та ж сама модель поведінки поширюється і на держави в цілому – Рим вам у доказ. Чому американи домовлялися, хоч і неохоче, зі сталіним, а про гітлера й чути не хотіли? Думаєте, не знали, що упирі один другого варті?! Знали, звісно. Але сталін намагався хоча б формально дотримуватись взятих на себе зобов’язань, а гітлер вголос говорив, що угоди підписують для того, щоб порушити  у слушний момент. От вам і різниця.

         Можна скільки завгодно лютитися на путіна (дійсно ж потвора) але конструктивніше зрозуміти, що правитель робить не те, що хоче, а те, що мусить. Пліткують, що саме цю істину по секрету заповів Гамількар своєму сину Ганібалу, та той не розчув…  Істина в тому, що бидло хоче вялічія, а влада не спроможна його забезпечити – запасу міцності немає, як у того злидаря. От і мусить плешфюрер забезпечити своєму бидлу вялічіє за будь-яку ціну. В даному випадку ціною стала недоговороспроможність  московії. Наслідком таких дій для держави завжди є її загибель (згадуємо третій рейх), саме через неможливість подальшої співпраці з іншими державами. Чи міг плешфюрер проігнорувати вимоги плебса? Звичайно, але тоді в московії вже правив би інший фюрер… Той, що забезпечив би вялічіє. Так воно працює, політологи то знають, але тримають у таємниці.

         Проблема не у московії, давно вже приреченій, а у «гарантах світової безпеки». Недоговороспроможність московії стала тим каменем, що спускає лавину. Річ у тім, що вихід одного з учасників за рамки «шляхетної» поведінки збільшує навантаження на решту. Це збільшення навантаження буде потім скомпенсоване поживою за рахунок розваленого «порушника конвенції». Але отримання цієї поживи відтерміноване в часі, а навантаження збільшується вже зараз. Важко під час голодомору дотримуватись шляхетних норм поведінки, коли зголоднілі сусіди крадуть останні харчі у твоєї родини, теж  голодної.

На жаль, московська авантюра показала, що всі «гаранти світової безпеки» втратили запас міцності і почали вирішувати тактичні проблеми за рахунок стратегічної поразки, повної і остаточної.  Світ, який ми знали, приречений на зникнення. «Гаранти світової безпеки» зникнуть з політичної карти вже у найближчому майбутньому, бо самі гарантії вже зникли. Запасу міцності вистачило всього лише на 70 років… І дай Бог, щоб на їх місці зродились нові, повні сил, договороспроможні держави, а не ядерна пустеля…

Що, смішно? Та заради Бога. Сміх подовжує життя. Над прогнозами націоналістів про неминучість кацапської навали сміялися  23 роки. (Всього мить в історичному вимірі).

А тепер, коли відсміялися, подивіться пильніше на лідера «демократичного світу». Думаєте, «Будапештський Меморандум» - це виняток, той самий, що Роберт Брюс? США розривають угоду з Іраном. Остаточно! Так, угода дурна, що поробиш,  барак і сам розумним  не був, то якою їй бути?! Але ж була підписана і виконувалась! Аргументи трампа вбивають: угода підписана поганим  президентом! А хто поручиться, що він сам непоганий?! І на закріплення результату: США переглядають мита щодо більшості країн світу, рахуючи й найближчих союзників! А мита закріплені міждержавними угодами. На черзі – вихід США із СОТ – організації, що американи самі ж і створили, щоб нав’язати свої торгівельні і митні правила решті світу. Як той картяр у вестерні, що грає лише поки має козирі на руках. Потім – перевертає стола,  бо має два пістолі… От тільки той картяр міг хоча б податися після цього до іншого міста, бо в цьому партнерів йому вже не знайти. А от іншого глобусу у мене для вас немає, панове! Ви помітили чергу бажаючих підписати з США нову угоду? З будь-якого приводу. Я – ні…

         І проблема тут зовсім не в трампі. Хто не зрозумів – починає читати спочатку. Реальна проблема США і світу в цілому – те, що рейтинг трампа не падає! Для особливо обдарованих нагадаю лозунг, з яким трамп  переміг на виборах.  «Зробимо Америку великою знову». Ще один натовп бидла захотів «вялічія». Нічого не нагадує?

         Ми живемо у сутінках світу, того, який ми знали і вважали непорушним. Час прокинутись і збагнути, що ми самі в цьому світі, де немає вже не правил не гарантій. І нам ні на кого спертись. І всім ні на кого, не лише нам. Опор не залишилось. Народи, які збагнуть це першими – виживуть у тому буревії, що на нас насувається. Інші… займуться своїм спасінням пізніше, якщо встигнуть. Час прокидатися і дорослішати, дорогі українці.

Go to top