Вівторок, 30 жовтня 2018 17:17

Чи передається зрадництво у спадок? Рекомендовані

Автор
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

13.08.2014.

Чи передається зрадництво у спадок?
Ця дивна думка непокоїть мене третій місяць поспіль. Що таке зрадництво? Вияв слабкості, страху, дурощів, чи внутрішня потреба страшної, чорної душі? Не знаю. Мабуть – бувають різні види зрадництва…
Спостерігаю за «успіхами» нашої легітимної влади. Вони дійсно вражають. Перший місяць їх правління вартував нам Криму. Другий, схоже, вартуватиме Донбасу. Принаймні, патріоту України там вже страшно вийти на вулицю. За українську мову, за український прапор озвірілі гопники б`ють смертним боєм навіть жінок і дітей. Вдень, на центральних вулицях. Міліціянти дивляться і посміхаються. Підбадьорюють бандитів. Озброєні терористи захоплюють державні будівлі, виганяючи з них на вулицю натовпи озброєних міліціянтів. Нам кажуть: це наші герої, вони не злякалися, не здали зброю. А що здали позиції – так вони просто не готові використовувати зброю. А даром переконання не володіють.
Гламурний інтернет-писун, що править нам за міністра внутрішніх справ, два місяці розповідає нам, що міліція на сході зрадила Україну і він от-от щось з ними усіма вдіє… Вчора В.О. Царя теж це помітив. Всього два місяці йому вистачило, щоб зробити глибокий висновок, що «силовики» саботують його накази і треба міняти все керівництво СБУ і МВС. Хоча останньому дурню зрозуміло, що міняти треба геть усіх, а не керівників.
За 4 роки бандитської влади у нас не залишилось правоохоронців. Ніяких. Це і стало однією з основних причин Майдану. Але Турчинов цього ще не зрозумів. Може – потребує ще 2 місяці на такий глибокий висновок, а може боїться напружувати свій могутній мозок, щоб не натирав череп зсередини… Бог його знає… Чи не Бог, а хтось інший?
«Силовиків», до речі, особливо тих, що без зброї, а то й без штанів з`являються в кадрі, мирні громадяни, які чомусь чекають від них захисту, все частіше називають «лайновиками». Можливо тому, що термін «силовик» походить від слова «сила»?
А я чомусь дедалі більше розмірковую над унікальним українським соціально-культурним явищем, що зветься «прізвище». Мабуть, у жодного іншого народу світу такого феномену немає. Адже «прізвище» - це зовсім не те ж саме, що російською називається «фамілія», хоч словник зі мною і не згоден. «Фамілія» походить від англійського «family» чи то від латинського «familia» - родина, і означає те ж, що у всьому світі – родове ім`я. У нас же все багато цікавіше.
Запорізька Cіч була типовою середньовічною піратською республікою, що волею долі розрослась до масштабів держави. Як і належить людям, що перебувають поза законом, козаки давали один одному прізвиська. Ті з них, що прижились, стали прізвищами (такими собі «великим прізвиськами») для їх нащадків після перемоги Гетьманщини, коли остерігатись стало нікого. Прізвища стали предметом гордості і назавжди увійшли в наш побут і культуру.
Хіба хто пам’ятає родове ім`я Миколи Васильовича Гоголя? У сиву давнину це слово означало лише породу великих гусей, що відрізняються могутнім дзьобом і неспішною, поважною ходою. «Ходити гоголем» - це про гусей сказано, а не про Миколу Васильовича, як багато хто вважає… Микола Васильович теж мав ніс нівроку – успадкував від славних козацьких предків разом з прізвищем і ознаку, якій прізвищем завдячує.
Чи згадати хоча б Качура – міністра часів президента Ющенка. Одразу видно, що прізвище він успадкував не даремно. Але те, що зовнішні ознаки передаються спадково – не новина. Складніше із моральними якостями. Згадуючи колишнього радянського міністра на прізвище Шахрай і всю його діяльність, утверджуюсь у думці, що цілком можуть передаватися, принаймні – деякі і у декого…
Давні люди теж у це вірили. Через те і мали спадкову владу – сподівались, що від вождя до його сина передадуться і розум і морально-вольові якості. Монархія виникла в часи доісторичні, республіка – лише у давній Греції. Причому химерне дітище Перікла навряд чи можна вважати демократією з позицій сьогоднішнього дня.
Найстрашнішим, наймерзеннішим зрадником козаки вважали того, хто переходив на сторону татар або турків і приймав іслам. Воно і не дивно – адже ця людина зраджувала все, що має в душі, все, що мала б любити: батьківщину, родину, віру, друзів, побратимів… Такого страхітливого зрадника козаки називали турчином. І чому з кожним днем все сильніше гнітить розум і бентежить душу тривожна і набридлива думка: успадковується зрадництво чи ні? Так от і мучаюсь… І щиро шкодую, що не володію вірменською…

Детальніше в цій категорії: « Чому вони досі тут? Шляхи, які ми обираємо. »
Go to top