Версія для друку
Неділя, 05 лютого 2023 18:52

Літаки для ВПС. Рекомендовані

Автор
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

            Інформаційна атака на українців стосовно бойової авіації почалась планово й узгоджено. Нам одночасно впарюють дві ідеї: що Ф 16 – видатний літак, і що нам їх не дадуть. Звична тактика торгівця, що набиває гівну ціну. Тож розглянемо по частинах – спершу літак. Для розуміння процесу необхідно пояснити загальну класифікацію бойових літаків. Інакше людям, далеким від проблеми, буде геть не зрозуміло. У 70-х роках минулого століття виходячи з наявних технічних можливостей і досвіду літакобудування США та ссср одночасно й незалежно один від одного (якщо не згадувати про совіцьких  шпигунів, яким «захід» був інфільтрований не менш рясно аніж зараз), дійшли однакового висновку: клас винищувачів треба розділити на два підкласи: важкий винищувач, спроможний водночас виконувати функцію фронтового бомбардувальника, достатньо швидкий і маневрений, щоб не потребувати прикриття іншими, меншими винищувачами, так званий «літак для здобуття панування у повітрі» і легкий винищувач – перехоплювач ППО, високоманевровий, швидкий, економний, а головне – ДЕШЕВИЙ. У США ними стали Ф 15 та Ф 16 відповідно. У ссср – Су  27 та Міг29.  Звісно, клас винищувачів не обмежувався цими двома видами. У США існував палубний винищувач Ф 14, у ссср – дальній перехоплювач Міг 25, призначений збивати американські бомбардувальники над Льодовитим океаном, далеко від аеродромів базування.  Але мова не про них.

            Порівняння Міг 29 (основний літак ВПС України на сьогодні) та Ф 16 свідчить не на користь останнього. Це якщо за бойовими характеристиками на час введення в експлуатацію, тобто на кінець 70-х років. Вже тоді американи вдались до фальшування: заявлене корисне навантаження Ф 16 складало 3500 кг, тоді як Міг 29 – усього 2000. Досягли цього «успіху» за рахунок запасу палива. Із загальних міркувань зрозуміло, що чим менше літак бере палива, тим більше може взяти чогось іншого. Ось тільки далеко так не залетиш. У Ф 16 частина заявленого корисного навантаження завжди приходиться на зовнішні паливні баки. Дійсно, Ф 16 дещо економніший за Міг 29, насамперед за рахунок схеми з одним двигуном, але при аналогічному бойовому радіусі не в змозі нести більше 2500 кг бойового навантаження. Взагалі, підйомна сила літака залежить переважно від двох чинників: площі крила й потужності двигунів. Нас намагаються переконати, що маючи подібну до «рафаля»  й «тайфуна» масу, вдвічі меншу площу крила й у півтора рази слабший двигун, остання версія Ф 16 може нести 7500 кг корисного навантаження. Не знаю, на кого це розраховано…

            На сьогодні клас легких винищувачів, що досі виробляються, (якщо не брати до уваги ворожі зразки – москалські, китайські, індійські) налічує 3 машини: Ф 16, Ф 35 та «гріппен».  Найбільш «розкручений» з них – Ф 35, але найкращий – «гріппен». Він куди більше за свого американського конкурента відповідає вимогам до 5 покоління літаків: долає звуковий поріг без форсажу, має високу паливну ефективність, низьку радіолокаційну помітність, вищу крейсерську швидкість і маневреність. На додачу здатен нести до 5300 кг бойового навантаження. І це вже не трюк, бо «гріппен» легший за Ф 16 на 3 тони. Це новий тип літака, виконаний переважно з композитних матеріалів. До того ж «гріппен» має надзвичайно низьку вартість експлуатації – в рази дешевше від Ф 16 і на порядок – від Ф 35.  А для класу літаків,  створеного задля ЕКОНОМІЇ – це критично важливо.  Чому ж найпоширенішим літаком класу є Ф 16? Він найдовше виробляється і жорстко підтримується США, щоб забезпечити доходи собі, а не конкуренту. Якщо хто забув – в світі ДОСІ нема транспортного літака, кращого за АН -70, але американи успішно заблокували його продаж країнам НАТО ще двадцять років тому. Така вона, вільна конкуренція…

            Що нам потрібно насправді, і в якій кількості? За моїми оцінками, заявка ВПС занадто скромна – реальна потреба складає десь двісті сорок «гріппенів» чи інших легких винищувачів, та шістдесят важких літаків, бажано більших від Ф-15, «рафаля», «тайфуна».  Щось середнє між бомбардувальником і винищувачем-бомбардувальником. На думку приходять лише дві машини: Ф 15 SE («німий орел») та Ф 22. Але Ф 22 американи нікому не продають, навіть прямо  заборонили це законом, а «німий орел» не виробляється серійно ( це остання експортна версія Ф 15 зі збільшеними габаритами, потужністю двигуна, а отже й більшим бойовим навантаженням 14 тон). Тож можливо доведеться вдовольнитись меншим винищувачем-бомбардувальником, а може  й просто фронтовим бомбардувальником (хоч це вже відстій, цей клас взагалі вже зникає, бо вузько спеціалізований і вимагає повітряного супроводу).

            Що взагалі є у світі на сьогоднішній момент? Бо чекати, поки нароблять нових літаків, не дуже хочеться…

            Швеція має на зберіганні більш сотні «гріппенів». Але це блок А/В. Їх можливо модернізувати до літака 5 покоління (блок Е/Ф), але це не швидко й не дешево. Доведеться міняти й електроніку й двигуни, тож від літака залишиться половина. Хоча навіть у такому стані «гріппени» є грізною силою. Їхня вартість не перевищить 50 мільйонів за штуку (без модернізації). Вартість нових складе ближче до 100 мільйонів, ну може 80…

            США мають у відстійниках Ф16, Ф 15, ФА 18, Ф14, але не мають жодного бажання нам їх давати. Ф 16 перших серій зараз переробляють на літаючі мішені для навчання ППО! Отакий у нас «союзник»… Спокійно дивиться, як Україна стікає кров’ю, як гинуть наші жінки й діти, але знищує свої старі літаки, щоб тільки не дати нам… Тим, хто знає справжню історію цієї держави, дивуватись не доводиться. Решту запрошую почитати https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/92-a-brief-history-of-us-customs-tariffs

А для тих, хто не хоче читати й неспроможний думати ( а їх в Україні переважна більшість, вибори найкращий тому доказ) США залишаться найкращим союзником України, бо вкладаються не в допомогу, а  в розмови про неї…

            Канада має майже сотню ФА-18, які давно планує замінити на Ф 35. Це непогана машина, порівняно з Ф 16, але палубна, тобто хоч і належить до класу винищувачів-бомбардувальникам, але програє  конкурентам за основними параметрами, особливо за бойовим радіусом і вартістю експлуатації. До речі, з тих же міркувань і Ф 35 програє конкурентам – він одразу задумувався передусім як палубний, має навіть модель з вертикальним злетом. Тобто страждає надмірною вагою, несе безліч обладнання, не потрібного для літака наземного базування, має особливості конструкції, що заважають літати й воювати. Але то таке. Бо Ф 35 нам точно не світять. ФА 18 може послужити Україні як легкий винищувач (хоча насправді таким не є, але може виконувати більшість його функцій) але не як важкий бомбардувальник – бойового радіусу замало. Загалом – не найкращий варіант, але прийнятний.

            Британія має на консервації (власне вже рік розконсервовує, могла б і закінчити досі) фронтові бомбардувальники «торнадо». Двісті штук…  Аналог Су-24, що є на озброєнні України та московії, але дещо кращий за характеристиками. З можливостями США не порівняти, але Британія має головне – БАЖАННЯ допомогти, тож не можна виключати й цей варіант… Хоча цей літак застарілий, безумовно гірший за Ф 16, але теоретично може виявитись отією синицею  в жмені, у нашій ситуації перебирати дарунками не доводиться…

            Ф 16 у світі (за межами сша) літає майже тисяча, більшість підлягає заміні на Ф 35, тож можливість їх отримання найбільш імовірна. Вони придатні до ближнього бою з ворожими винищувачами, пуску крилатих ракет (якщо нам їх хтось дасть), знищення московських вертольотів, крилатих ракет і дронів, повітряного патрулювання, прицільного обстрілу засобів ворожої ППО. Слабо придатні до бомбардування ворожих позицій. Практично непридатні до бомбардування ворожих тилів та комунікацій  некерованими бомбами (найдешевший, а тому найбільш ефективний засіб враження ворога на сьогодні).

            Оце і всі реальні можливості бодай щось отримати від партнерів станом на зараз. Подарунки від марсіан, шольца, макрона та інші фантастичні варіанти розглядати не будемо.

            Ф 16 можна приймати у подарунок, особливо якщо це безальтернативно. Якщо ж дарують гроші, за які можна купити щось інше – варто сім разів відміряти, чи треба нам це щастя. Тим більше не варто купувати їх за свої. Особливо за ціною 160 мільйонів за штуку, яку зараз нав’язують нашій свідомості професійні любителі сша- грантожери. Якщо йдеться про те, що кожен мисливець бажає знати, де сидить відкат  - то я не проти, коли йдеться про «освоєння» американського бюджету, а не нашого. Надто якщо батько мисливця – чинний президент сша, а для страховки у мисливця в кишені лежить довідка про неосудність… За таких стартових можливостей гріх не зайнятись справами, поти татусь втирає лохам-українцям про боротьбу з корупцією. Але однак, якщо це подарунок коштом бюджету сша – треба брати.  Якщо ж є вибір… Жоден винищувач у світі не вартує стільки, навіть Ф 22, поза сумнівом найкращий. Це десь чотири ціни нового Ф 16. Відкат завеликий навіть за українськими мірками. Але можливо для сша – в самий раз…

            Ну і наприкінці – повернемось від пухнастих  мрій до жорсткої  реальності. Єдиний дієвий шлях оновлення авіапарку для України в нинішніх умовах – власне виробництво. Україна має технологію виробництва Су-27 аж до технологічних карт (наші підприємства займались їх капітальними ремонтами й модернізацією) і необхідні для цього виробничі потужності. Звісно, літак не найкращий станом на сьогодні, але його можна покращити – наша промисловість здатна створити бортову РЛС з ФАР, новітні засоби РЕБ та РЕР, сучасну авіоніку. Тобто дати війську єдиний, уніфікований літак за прийнятну ціну (20-25 мільйонів доларів за штуку). Теоретично можливо, що Україна спроможна налагодити виробництво покращеної версії Су – 27 (Су -30), бо він розроблявся ще за доби ссср у тісній кооперації, тож Україна цілком може мати технологію, але це вже мої здогади. Теоретично можливо, що внаслідок війни Україна отримає технологію виробництва останньої версії цього літака із змінним вектором тяги (Су – 35), але це вже зовсім вилами по воді… Принаймні Су 27 – це вже точно та синиця, що від нас не втече. Кепсько лише, що це питання не одного року, а літаки потрібні зараз. Втім, натовпу абжаючих дати нам бодай щось зараз – не спостерігається. Тому потреба в сучасних літаках не зникне за кілька років. А навпаки – посилиться. Бо агресивний сусід після поразки нікуди не зникне, принаймні остаточно, а «партнери» після нашої перемоги  щедрішими не стануть. Шість чи сім мільярдів доларів будуть страшною сумою для зруйнованої, пограбованої й покинутої союзниками повоєнної України, але іншого варіанту, схоже, не проглядається. Ну і на останок короткий рейтинг наявних у світі сучасних і відносно сучасних бойових літаків (не взагалі, а стосовно наших потреб, суб’єктивно й ДУЖЕ приблизно).

1.     Ф 22

2.     «Гріппен»

3.     «Німий орел»

4.     «Тайфун»

5.     «Рафаль»

6.     Ф 15

7.     Ф 35

8.     ФА 18

9.     Ф 16

10.Ф 14

11.«Торнадо»