Я пишу ці рядки, дослухаючись до віддалених вибухів снарядів, що рвуть на шмаття прадавній Чернігів – гордість і славу наших пращурів, одне з найбільших європейських міст Середньовіччя, але знаю, як і кожен з вас: Перемога прийде! Не знаю коли, як і найголовніше: якою ціною. І в ці скрутні часи, коли наше військо, без перебільшення найкраще в світі, добуває для нас цю Перемогу, наші дипломати, теж найкращі в світі, на своєму фронті воюють за зменшення її ціни.
А нам усім вже варто думати, як не просрати цю перемогу і скористатись її плодами. Бо це воювати за нас чи бодай підтримувати охочих нема, а коли дійде до плодів – набіжать з ложками, вимахуючи папірцями, що надають їм начебто якісь ексклюзивні права на нашу Перемогу. І вкрадуть плоди, намов щурі, залишивши нам лише смерть і руїну. Таке вже не раз траплялось в Історії. У справжній нашій Історії, а не тій брехливій, якої вас навчили кацапи.
Думаю, для кожного мислячого українця вже очевидно, що ніякого миру з московією бути не може за визначенням, а тим більше за мирним договором. Хоча б тому, що з брехуном і вбивцею не домовишся: ти мусиш виконувати свою частину угоди, а він свою виконувати не буде. Пишу про це вже дев’ятий рік і здається в мене вже з’являються однодумці… Тож навіть після вигнання кацапів з України мир можливий лише під чиюсь гарантію. Інакше кацап просто перегрупує сили й почне знову. Такий напівмир – то зрада. Ота сама, з великої літери. Що ж може бути гарантією? На перший погляд – негайний вступ України до НАТО. Насправді цього не станеться. Достатньо подивитись на останні дії Німеччини, щоб дійти висновку, що пакт молотова-рібентропа діє й досі. Німецькі нацисти щедро відсипали нам стурбованостей і занепокоєностей і навіть частково підтримали санкції проти агресора. Треба ж якось заспокоїти бюргера в мокрих кальсонах, їхнього пересічного виборця… А от у якості допомоги нам прислали 2700 ракетних комплексів… виробництва ссср! Термін їх придатності закінчився в минулому столітті, а технічний стан вимагає негайної утилізації. Але на полігоні, а не на полі бою – давати їх солдатам не можна. Щоб руки не повідривало. Нафтогазове ембарго німці теж не погодили – бо не мають альтернативного джерела. Не вистачило бідахам восьми років, щоб знайти… Доведеться нам їм активно допомогти: знищити газогін та нафтогін «дружба» на білоруській території і морську ділянку обох північних потоків з повітря. Тоншого натяку нацисти не зрозуміють. Але зараз слід зрозуміти інше: ані в НАТО, ані в ЄС нас не приймуть. Принаймні поки німці залишаються членами (краще не скажеш) цих структур.
Сподіватись на гарантії США теж нема підстав – всі останні президенти цієї «наддержави» легко скуплені путіним, тож наступних напевно спіткає та ж сама доля – світовий лідер непомітно для вашого ока перетворився на трухлявий пеньок. Британія поки не втратила остаточно репутацію, добряче підмочену миморандумом – пронаймні намагається нам допомагати. Але дати нам гарантії безпеки самотужки не може – не та потужність у них, щоб бути світовим жандармом. Та й не хоче – британці в голос кажуть, що підписуючи миморандум сподівались передусім на США, інакше б і не погодились.
Тож залишається єдина гарантія нашої безпеки спільна московсько-американська, але вже не на словах, які, як з’ясувалось, нічого не варті. Московити повертають нашу ядерну зброю й літаки, передані нами у 1994 році. З офіційним визнанням, що не виправдали нашої довіри… Американи забезпечують Україну сучасним озброєнням (літаки 5 покоління, ПРО, РЕБ, космічна розвідка і ще багато чого, ціна питання десь 250-300 мільярдів доларів). Причому одразу, до завершення бойових дій, а не в світлому майбутньому. А красиві слова старий підар Жопайден нехай запише на цупкому папері і заб’є собі в тупу сраку. Бо нас не має хвилювати, що там записано: «гарантії» чи «запевнення». Це був би найкращий для нас варіант, але мені чомусь зовсім не віриться в його можливість… А інших гарантій в цьому грішному світі не залишилось. Як і потужних держав з репутацією. Просрали її, репутацію. Непомітно для себе. Обміняли по тихому на кацапські хабарі…
Тож залишається, на жаль, лише війна до перемоги. Бо перемир’я – це напевна перемога московії. Просто трохи відкладена в часі, на рік – півтора… У них більше ресурсів, про що я вже не раз писав. Зараз вони пожинають гіркі плоди своєї зарозумілості й самовпевненості. Вдруге такого подарунку, як наступ по десятку напрямів одночасно і без тилів, ми не дочекаємось. Я, скажімо, був заскочений їхньою тупістю. Складається враження, що військових взагалі не залучали до планування «спецоперації». За рівнем тупості – це однозначно гебешний витвір…
Але наш наступ на ворожу територіюзнов впирається в ресурси. По перше – нам нічим утримувати таку колосальну територію. Навіть на контроль за москвою необхідно 400 тисяч наших солдатів чи поліцаїв. У нас їх нема й ніде взяти - ми спроможні зібрати військо у 600-700 тисяч вояків, але не надовго. Кілька років ми просто не потягнемо. А москва – це далеко не вся московія… Тож наступ на кацапську столицю – це просто повторення помилки Наполеона.
На щастя, маємо іншу можливість. Адже ми не ставимо за мету загарбати 1/7 частину суші й примусити москвинів плести для нас свої фірмові лапті. Наша задача куди простіша: привести московію у відносно безпечний для України стан. Дев’ятий рік пишу, що конфлікт між нами й ними – екзистенційний, тобто такий, що унеможливлює компроміс. Україна й орда не можуть існвати одночасно. Один має загинути. Так було завжди, вже 800 років. Але здебільшого гинути доводилось нам. І от нарешті – їхня черга. Якщо нашій владі вистачить твердості, звісно.
Український інтерес полягає в тому, щоб розщепити орду на три десятки незалежних і ворожих одна одній держав, бажано національних. Цю доктрину ще в минулому столітті сформулювали українські націоналісти і щослили рекламують їхні нащадки – «свободівці», тож на авторство ідеї я не претендую. Але саме зараз склались умови для її реалізації. Як тільки наше героїчне військо знищить основні сили загарбників, що досі намагаються захопити Київ-Чернігів та Харків-Суми, одразу ж постане питання визволення окупованих територій. Москалі, звісно, про це не думають. Вони не люди в принципі, не варто до них прикладати людські мірки… Вони щиро вважають, що ми віддамо їм на додачу до Криму й Донбасу ще й Херсонщину. Бо їм потрібний сухопутний коридор у Крим і вода з Дніпра. Про нас вони не думають взагалі – важають, що ми кричатимем від радості, якщо вони запропонують нам мир, тобто трохи відкладуть розправу над Україною. Але часи змінились, українці взагалі не налаштовані враховувати їхні інтереси. І звитяжне військо дає нам такі можливості. Добровільно окупанти не підуть, навіть у безнадійному становищі. Їх доведеться вибивати силою. Коли до цього врешті дійде, вони очікуватимуть від нас такого ж тупого поступу, який вчинили самі – наступу в лоб на укріпрайони Криму, Донбасу й навіть Херсонщини (який вони вже починають потайки зводити, про всяк випадок). Але існує куди простіший і корисніший для України шлях: відрізати південні регіони орди від москви. По широті Волго-Донського каналу. Від Луганщини до Казахстану. Якихось 450 кілометрів, які скоро не буде кому обороняти.
Такий поступ вирішить одразу кілька задач:
Забезпечить блокаду й майже безкровне визволення Криму. Полегшить зачистку Донбасу й Херсонщини. Допоможе отримати підтримку Китаю (політична підтримка і реальні гроші, а не обіцянки, на які такий щедрий Захід). Послабить орду, вилучивши в неї найбільш продуктивні землі й значну частину населення. Забезпечить економічне зростання України через доступ до прикаспійських надр і місце у світовому розподілі праці та економічний вплив на людство через контроль за експортними шляхами між Китаєм і ЄС. Назавжди викине орду з каспійського й чорноморського регіонів, повністю змінивши баланс сил у світі. І головне: запустить процес розпаду орди, бо Кавказ повстане одразу ж.
В горах Кавказу утвориться 7-10 дуже гордих і страшенно незалежних держав, вкрай ворожих одна до одної (за рідкісними винятками). Їх поява не завдасть, на превеликий жаль, смертельної рани орді, але стане прикладом для інших поневолених народів. Нам, насправді, потрібен поділ орди в зовсім іншому місці. Для подальшого існування України вкрай важливо утворення незалежних Башкирії, Татарії, Удмуртії, Пермі, Комі та Ненецької держави. Вони мають назавжди відділити московію від Уралу та Західного Сибіру. Можливо приклад Кавказу їх надихне. А якщо ні – нам доведеться їх підштовхувати. Пропонувати скажімо башкирам договір про взаємодопомогу проти вторгнення. Але за умови, що вони прнихоплять до своєї Башкирії Оренбургську область і вийдуть на наш новий кордон. Потім те ж саме можна пропонувати Татарії. Не турбуючись про адміністративні кордони їх «автономій». Скільки зможуть захапати – стільки й їхнього. Але лише в московитів, не один в одного. Нам потрібне пасмо, що відділить 40-мільйонну московію від 10-мільйонного Західного Сибіру й унеможливить паразитування москви на сибірських ресурсах. Тільки в цьому разі ми убезпечимо себе від вторгнень орди у майбутньому. Тобто потрібно силою захопити південь московії, осадою звільнити Крим, а потім не покладаючи рук працювати над розпадом орди, «заморозивши» конфлікт по факту, але не підписуючи з ордою жодних угод. Якщо у нас зникне бажання на них наступати, а у них – можливість це робити, гаряча фаза припиниться сама собою без жодного папірця. Про інші позитивні аспекти такого кроку детальніше в наступній статті…