Володимир Митус

Володимир Митус

Кожен слідчий чи прокурор знає, що головне в проведенні слідчих дій – не вийти на себе.

Тому навряд чи варто дивуватись черговому рішенню проституційного суду. Оскільки на обрії проступила перспектива створення антикорупційного суду під контролем західних «партнерів», ці «добродії» просто не могли не скористатися нагодою скасувати закон, за яким їм усім найближчим часом довелось би сидіти. І плювати їм на наш безвіз і кредитні лінії, що будуть зупинені внаслідок їх життєдіяльності. Бо скільки вовка не годуй, а своя сорочка до тіла ближче. Дивує інше: схоже на те, що проституційний суд вперше в своїй історії вирішив прийняти незалежне рішення замість слухняного виконання всіх забаганок влади, навіть найбільш збочених. Усі справжні громадяни України з нетерпінням чекали цього моменту, та результат нас не потішив. Замість захищати наші інтереси, судді вирішили захистити свої власні. Яка прикра несподіванка…

Спитаєте: чому це рішення прийнято всупереч чинній владі? Адже там теж гладковський на гладковському і свинарчуком поганяє? Бо невчасно. Одразу після виборів – інша річ. Аплодували б стоячи. Нам би нагадали про незалежність судової гілки влади у Європі, куди майже всі ми так прагнемо, і привітали з наближенням до мети. А їм по ордену виписали. Кудись же треба їх подіти, якщо вже накарбували, а пристойна людина українську нагороду і в руки не візьме… А от перед виборами – це явна самодіяльність. Нерви здали. Ну не вірять вони, що пограбовані до нитки українці знову оберуть тих самих. І правильно роблять, до речі, що не вірять… А зміна влади – це зміна складу суду, тобто їх… От нерви й не витримали, по людськи можна зрозуміти.  Чи загнали вони нас у безвихідь? Звісно, що ні. Навіть якщо тебе вже з’їли – все одно маєш два виходи.

Два виходи має влада. Можна змінити склад суду, третина якого призначається президентом, третина – радою. І скасувати ганебне рішення. Про третю третину мовчу – чекати, що зїзд суддів обере когось пристойнішого – це все одно що читати, як Мюнхаузен витяг себе з болота за волосся і вірити… Але і двох третин цілком вистачить. Зважаючи, що четверо суддів таки проголосували проти, їх можна й залишити.  Знаково, що серед них немає жодного, призначеного З’їздом суддів…

Чи буде це зроблено? Ні, бо є й другий вихід: брехати нам про незалежність судової системи і необхідність поважати рішення суду, яким би воно не було і хто б його не ухвалив, імітувати бурхливу діяльність, але не встигнути до парламентських виборів, за будь-яку ціну не встигнути. Бо сидіти за цим законом доведеться і їм. Практично всім. Хоч закон і не має зворотної сили, тобто не поширюється на вкрадене до його прийняття, але й після того жоден з них не збіднів на державній службі, не сумнівайтеся. Тож нічого, окрім брехні, від них чекати не варто. Але не засмучуйтесь! Адже у нас теж є два виходи!

Перший: обрати тих, хто не має кримінальних статків і не боїться притягнути злодіїв до відповідальності. Адже окрім усього людського непотребу, що демонструється нам телевізором у якості «основних» кандидатів у президенти, ми таки маємо, за кого голосувати. Я свій вибір зробив давно, і ще два роки тому передбачив висунення Кошулинського від націоналістів. Жоден телевізійний «політолух» не зробив такого припущення. Адже націоналісти – це єдині ідеологічні партії в Україні. Тільки в ідеологічній партії лідер може дозволити собі розкіш поступитись місцем колезі, що має вищий електоральний потенціал, як зробив Тягнибок. Адже вони йдуть відстоювати спільну ідею. А для торжества ідеї не важливо, хто очолить боротьбу за неї.  Власники - лідери інших партій такої можливості позбавлені. Бо йдуть патрати бюджет. А президент отримає найбільшу частку. Хто ж її іншому віддасть?!  Крім того, «новий» ще й може виявитись більш-менш порядною людиною, і якщо вже не відмовиться від розкрадання держави, то хоча б спробує стримати свої апетити. От і немає в Тягнибока наслідувачів серед лібералів. Тож маємо унікальну можливість замість чергового мурла з гіпертрофованим хапальним рефлексом і повною відсутністю совісті обрати Лицаря Честі, що під кулями виносив наших поранених з Інститутської, має досвід роботи на посаді, бо два найстрашніші дні нашої новітньої історії очолював державу і не дав їй ані розвалитися ані впасти у вир громадянської війни, яку намагались роздмухати кацапи, а потім, коли ми не оцінили його подвигу і не переобрали до ради – рік відслужив на фронті сержантом, нас з вами захищаючи. Так, В.О. Президента України – сержантом на фронті. У нього немає корупційних статків, які треба захищати, нема й страху перед окупантом, як зовнішнім – кацапом, так і внутрішнім – олігархом. Тож вимкніть телевізор, увімкніть мозок, і сходіть на вибори. Тоді півсправи  буде зроблено. Кошулинський  негайно замінить трьох суддів, які продали ваше майбутнє за свої статки.

                Ризикну зробити прогноз і на парламентські вибори. Націоналісти знову підуть одним списком. Ви докоряли їх невмінням домовлятися? Вони єдині змогли! Якби «ліберали» спромоглися висунути єдину кандидатуру – їх представник би переміг, бо прихильників лібералізму в  убогій Україні більше, ніж націоналізму – це вам ще один доказ сили телевізора. Але попри це – не об’єдналися. Кожен хоче патрати бюджет самотужки…

У майбутньому списку націоналістів ви не побачите Тягнибока і більшість колишніх депутатів – лідерів партії. Замість них підуть суворі дядьки в одностроях. Герої, що захистили нас від кацапської окупації, запропонують нам захист від олігархів. Люди, я яких за спиною тільки їхня власна кров, пролита за Україну, вийдуть проти злодіїв і хабарників з мішками крадених доларів за спинами, які смоктали вашу кров  з часів совка. «Політолухи» не спроможні передбачити такий розвиток подій, а як хто й зможе – то промовчить. Бо майже всі нинішні депутати – насправді просто кримінальні бізнесмени, які за жодні блага не поступляться мандатом, що дає імунітет. А для Тягнибока і його товаришів мандат депутата – це лише додаткове навантаження. Бо не будуть вони красти, не для того йдуть. Уявіть, скільки міг би накрасти кожен з нинішніх владців, опинившись на місці Кошулинського – єдиним представником вищої влади, що не втік. А Кошулинського скинули вже на другий день – бо не крав і їм не давав. Про повноваження Президента не писав лише лінивий: що поробиш – повальна грамотність. Кожен спроможний прочитати Конституцію і переказати власними словами. Тож не буду повторювати. Краще нагадаю, на чому вертить ту конституцію проституційний суд, щоб ви задумались, чи принаймні спробували. Бо головні повноваження президента, не прописані в жодному законі – третейский суддя між корупціонерами, пахан нашого кримінального світу. Президент, який добровільно відмовиться від цієї функції – увійде в історію, а не вляпається в неї, як усі його попередники.

Тож замість програм почитайте краще біографії кандидатів, подумайте, що вони вже зробили для держави.. Замість смакування обіцянок – проаналізуйте дії. І одразу зрозумієте, що обіцянки майже чотирьох десятків кандидатів не варто читати взагалі, бо вони ніколи не будуть виконані. Порошенко он скільки свого часу наобіцяв. Потім навіть вибачатись пробував. Що, комусь легше стало від тих обіцянок?! А з поміж тих хто залишились – Кошулинський єдиний, хто спирається на потужні політичні партії, що налічують десятки тисяч людей. Решті немає на кого спертись, навіть якщо вони й щиро хочуть змін. Зараз не до порівняння програм, задача інша стоїть – не потрапити в жопу. Нюанси програм стануть важливими потім, після виконання цієї програми-мінімум, а не замість. Тож вибір у нас насправді з одного. А от виходи таки два. Другий не такий приємний, зате звичний і спокійний. Лежати тихо, вдаючи мертвого. Чекати, поки олігархічний організм тебе перетравить і направить до потрібного йому виходу. Тільки тоді не скаржтеся на сморід і не дивуйтесь тому, на що ви перетворитесь. В новому становищі можна навіть спробувати знайти переваги. Принаймні перестанете тонути у воді. І робити нічого не треба – можна лежачи на дивані, сварити владу, заздрити європейцям і ображатись на весь світ. Ми ще не в  жопі, як вам мабуть здається, а лише рухаємось туди. І в наших силах змінити напрям, несподіваним і дуже неприємним чином нагадати про себе тим, хто вважає, що вже з’їв нас із тельбухами. Для цього не потрібно вчиняти щодня по подвигу. Достатньо раз у житті подумати і  двічі зробити правильний вибір. І злі чар впадуть. А можна далі слухати «поціолухів», які за гроші олігархів на каналах олігархів призначають нам кандидатів від олігархів (з підвищеною прохідністю) і з дурного дива голосувати за них «щоб голос не пропав» - і тоді він пропаде гарантовано. Разом із вами.

Прихильникам лібералізму час вже задуматись і збагнути, що їхні обранці, що на словах усі як один за негайний вступ до ЄС, своїми діями женуть Україну у зворотньому напрямку. Бо ніколи не допустять встановлення в Україні правосуддя, без якого держава не може розвиватися. Не зможуть, адже стануть першими його жертвами. Бо власні статки і свобода для них куди важливіші за ваш безвіз, тож прірва між тим, що вони говорять, і тим, що мусять робити – буде лише поглиблюватись. Ніхто не прийме до ЄС країну, що являє собою проблему. Там чекають сильних і успішних. А збудувати сильну і успішну Україну можуть лише націоналісти. Тож чи не розумніше голосувати саме за них, принаймні поки що? Бо лише їхня влада наблизить вас до вашої мети. А коли ми з націоналістами на чолі збудуємо таки вільну, незалежну, багату Україну,  можна буде й про вступ до ЄС подискутувати. Якщо вам тоді все ще туди хотітиметься... Зараз чесні люди мають об’єднатися, щоб обрати чесного президента і чесних депутатів. Інші вимоги варто висувати, коли ця буде виконана, тобто політична система очиститься.

 Якщо чесних людей в Україні більшість – ми таки матимемо нову владу і справжню країн, хоч і не одразу. Якщо ж більшість складають дрібні злодюжки, які заздрять великим злодіям і мріють вкрасти побільше й собі – Україна приречена, і кров героїв пролита марно. Тоді двадцять сьоме лютого увійде в історію як День Корупції і можливо навіть буде колись оголошено державним святом, якщо держава до того часу ще існуватиме.

Чому ця студія  від початку була російськомовною, пояснювати мабуть не варто. Хоча б тому,  що виросла з команди масляковського «КВН», який за визначенням російський. І ще тому, що артисти родом з російськомовного міста Кривий Ріг. А от чому вони досі не перейшли на українську, коли на шостому році війни навіть найбільш «упоротим» російськомовним українцям стало очевидним, що московія використовує мову як зброю? Вони ж доволі успішно грають патріотів України, а деякі, не виключено, і насправді є патріотами. Зелінський той же без проблем говорить українською у разі потреби (хто не чув – ще наслухаєтесь). Проблема тут у семантиці. Є така наука, що досліджує взаємозв’язок між словами і явищами, які тими словами описуються. Це якщо вже дуже спрощено.

Які слова зринають у свідомості і просяться на язик при перегляді «кварталівських» програм у телевізорі? Пошлость, Скабрезность, Гнусность – «несвята трійця»  москвинського шоу-бізу. Решта вже потім. Я далекий від думки в цьому звинувачувати артистів. По перше тому, що давно вийшов з того віку, коли акторів ототожнюють з їх персонажами (не даремно ж переважна більшість симпатиків Зю-преза - зовсім молоді люди). По друге – вони пропонують те, що має попит у глядача. Проблема якраз у ньому, це добре знає кожен письменник. Якщо хочеш, щоб твої твори мали успіх – маєш зацікавити читача, «дати хабар», якщо завгодно. Якщо не хочеш – навіщо взагалі пишеш? Ти мазохіст чи інтраверт? Саме тому більшість сучасних широковідомих українськомовних письменників рясно пересипають свої твори матюками. Власне, тут переплутано причини і наслідки. Якраз через таку лексику вони передусім і  широковідомі. Це своєрідний хабар читачу: дивись, мовляв, бидлюк, я такий же, як ти. Читай, пишайся собою. А що: кацапи ж вже пропонують пишатися матюками як основою їхньої культури. Це не дурний жарт, а цілком реальні виступи їхніх пропагандонів у телевізорі. Тож першопричина – скацапілий український читач, жертва трьохсотлітнього духовного рабства. Я завжди вважав, що матюкаючись людина стає схожою на кацапа, тобто втрачає подобу Божу в собі. Сучасні романи читаю до першого матюка чи поки не засну від нудьги. Тож вкрай рідко вдається щось дочитати. Винятки все ж трапляються, на те вони й винятки. Нещодавно волею долі познайомився з творчістю Мирослави Горностаєвої. Неймовірні історичні повісті просто лякають достовірністю образів і побутових деталей, сюжет притягує увагу і не відпускає до останньої сторінки. І що? А нічого! Твори, які вже добрий десяток років викладені в інтернеті у вільному доступі і  давно мали б стати частиною шкільної програми з літератури, залишаються абсолютно незнайомими читачу. Я сам, попри багаторічний щирий інтерес до української історичної прози, натрапив на них випадково – мабуть Бог змилувався. Програмісти кажуть: гугль знає все. Та спробуйте ввести запит: сучасний український історичний роман (повість, текст…).  Вашому здивованому оку відкриються гори любовних оповідок, бульварного чтива, чиїхсь рефератів, світлин голих бабів типу «жопа-паравоз», що саме увійшли в моду – чого завгодно, але не того, що шукали. В кращому разі – реклами друкованих книг на історичну тематику.  Чому – не знаю. Чи йдеться про світову змову з метою відрізати українців від історичної пам’яті? Чи, можливо, задавати такі питання вже вважається непристойним чи немодним настільки, що гугль відповідає на більш актуальні запити, аніж мої? Чи просто скацапілому читачу все це не потрібно? Я, грішний, теж змушений іти на поступки читачу, доводячи сюжет до такої гостроти й динаміки, що він геть втрачає правдоподібність. Філологи знають, що це ознаки насамперед дитячої літератури, тобто сучасний читач «впадає в дитинство». Але інакше взагалі не читатимуть…

                Досі не розумієте, про що це я? То спробуйте знайти переклад трьох слів, наведених угорі курсивом, і з подивом переконаєтесь, що в українській мові їх немає. ВЗАГАЛІ!!!  Перекласти більш-менш адекватно неможливо. І не тому, що мова наша бідна – вона одна з найбагатших у світі. Отут і починається семантика. Цих слів немає тому, що в нашій культурі немає таких понять. Ну не водиться гнус у наших лісах…  Мова – це інструмент спілкування, насамперед. В ескімоській мові є більше тридцяти слів для опису різних видів снігу. В більшості африканських мов – немає жодного, щоб перекласти «сніг» іноді потрібно кілька рядків тексту! Бо немає потреби… Почуття, що пробуджує творчість «кварталу» -  не властиві українцю і українській культурі, от і не виникло необхідності у спеціальних словах для їх позначення. Кожен твір багато втрачає при перекладі – перекладачі то добре знають. Саме тому переклад – це окремий жанр мистецтва. Я, наприклад, мрію перекласти «Швейка», не задля того, щоб прославитись, а просто через те, що добре знаю чеську мову і бачу, скільки втрачає український читач. Шкода його по людськи… А от якщо перекласти українською творчість «кварталу» - від неї не залишиться нічого, гідного уваги. От і весь секрет. Я не кажу, що в них немає смішних номерів. Є, звичайно. Гумор властивий кожній культурі, окрім, можливо, культури бактерій. Пошлий, гнусний, скабрезний анекдот теж буває смішним. Бо гумор – це співставлення неспівставного, як пояснив нам Жванецький. Він є складовою культури, але не визначальною, а однією з… Я не кажу, що «квартал» не несе в собі жодної культури. Несе, аж крекче. Але москвинську, не нашу. І об’єктивно працює на утримання українців у ординському духовному рабстві. І працюватиме ще довго: а чому б і ні, якщо попит є, а Україна по праву вважається найтолерантнішою державою світу, бо принципово не втручається навіть у власні внутрішні справи.

Неділя, 03 лютого 2019 13:50

Донесе чи не донесе?

                Ганьба усім недругам, які вважають мене черствим, геть позбавленим співчуття!

Сьогодні цілісіньку ніч снився мені гарант. І не як звичайно: грошей за комуналку не вимагав, томосом на качалці по голові не бив, шоколадом силоміць не годував. А так снивсь, що під ранок аж серце розболілось. Адже сьогодні спливає останній день, коли кандидати в президенти мають подати документи до ЦВК. А разом з документами треба вносити й грошову заставу. Причому самовисуванці мають з’явитися особисто. Я десь у глибині душі розумію корпорацію Рошен БПП: така інвестиція занадто ризикована навіть для звиклого до всього компрадорського капіталу. Та й висувати таке при всім чеснім народі – сором навіть для тих, хто сорому не має. Але ж по людськи це виглядає свинством. Очільник держави через них  змушений власноруч принести і віддати власних два з половиною мільйони гривень! Без надії зустрітися з ними ще раз (бо ж йому відома справжня соціологія, а не ті «рейтинги» які хаває піпл).  Усі, хто знає про патологічну, маніакальну жадібність гаранта, розуміють, які муки він зараз переживає – Тантал нервово палить у куточку… Подумати тільки: підкуп виборця – бюджетним коштом, агітація – теж, телебачення добровільно-безкоштовно показує (хто сумнівається – спитайте Зураба, він знає).  А тут плати, і край! Власноруч і своїми, нажитими непосильною працею!!!

От і снилось мені всю ніч, як бідаха вкотре перераховує усю суму м’ятими одногривневими купюрами (щоб не так шкода віддавати), і плаче, немов алігатор. І я плачу з ним. Бідаха обзвонив друзів, у марній надії, що вони його відмовлять, та де там! Леонід перший сказав щось незрозуміле навіть йому самому, геть позбавлене змісту. Втім, як завжди. Леонід другий радив іти й на другий і на третій термін і в жодному разі не здаватись, віктор перший (кум) апетитно прицмокуючи, порадив брати приклад з нього і ганьбитися до кінця,  віктор другий не сказав нічого, бо в Ростові саме електрики не було – ненаситний кримський  енергохвіст випив, а віктор нульовий , теж кум, але не його, а Того, Кого На Ім’я Не Згадують (не тому, що бояться, а щоб не матюкатись), крізь зуби порадив не дражнити того, чий він кум і не мінятись ні з ким на переправі. Кумпгокугог, клацаючи зубами від хвилювання, розказав, як вранці, під час гоління, раптом ясно побачив Дзеркального Корупа – ту саму велику рибу, якою марно марив усі ці роки. І сказала йому та риба, що комусь із  них з кумом після програних виборів точно сидіти, тож краще бути спритнішим і встигти першим, бо нічого доброго у тій Менській колонії нема, якщо вже по правді. А от пара парадних робочих рукавиць роботи кума і алюмінієва кружка зі слідами його гострих зубів стали б окрасою колекції, тож щоб не забув прислати, у разі чого. І Коза Тисячоліття спозаранку так  жалісливо мекала – словом, не на добро це…

                Вже під ранок нещасний гарант, вкотре переконавшись, що купюри ніде не злиплись і зайвої він не поклав, у марній надії заспокоїтись почав за звичкою лічити баранів своїх виборців, але тих виявилось куди менше, аніж гривень, бідаха не встиг заснути і почав лічити їх по другому колу.

                Словом, прокинувся я, випив брому, викрутив над ванною подушку, і чекаю із завмиранням серця: донесе чи ні… В будь-якому разі - вже недовго залишилось мучитись – і йому і нам…

Вівторок, 22 січня 2019 18:09

Петлюру знов зневажили

Петлюру знов зневажили – навіть після смерті  примушують дивитись на садиста-маніяка щорса, ката українців і ворога всього українського. Змилуйтесь над Головним Отаманом!  Він не може відійти, він же пам’ятник! Апелюю до совісті… ні, не мера, не мерії, не уряду. Який сенс звертатися до того, чого немає?! Уклінно прошу добрих людей,  які позбавили щорсового коня абсолютно зайвої ноги: поверніть її!   Щиро переконаний, що ви  тонкі  естети і  щирі патріоти, яким душа болить за Україну. Нізащо не повірю, що Ви мали намір з тієї ноги нажитися! Навіть думки такої не допускаю. Ви просто виправили кричущу помилку скульптора і заодно привернули увагу до проблеми декомунізації у Києві. Настав час повернути ногу! Це єдина можливість позбутися опудала ще при нінішньому міському голові  опудалі. І припаяти її не забудьте, ви ж не варвари якісь московські, тільки не коню, а самому щорсу – йому потрібніше. Шкода, що не можна припаяти ту ногу кличку – йому  навіть краще пасує, але він ще недостатньо забронзовів…

З чим вас усіх і вітаю, шановні українці. Луснула найтовща скрєпка кацапської недодержави-орди. Це і є головний наслідок вчорашніх подій. Розвалено Державний Міф, покладений в основу московії. Те, що відбулось – не внутрішньо українська подія, як намагаються її представити. Чи не вперше за три століття Україна суттєво впливає на світову політику. Вирішальним чином. Звільнення України з духовного рабства для москви – це удар ломом поміж рогів. Воно, убоге, ще плететься, саме не знаючи куди, але копита вже заплітаються і падіння – справа недалекого часу. Впав міф Третього Риму. Той самий, що тримав їх усіх разом, забезпечував всесвітньовідомою смердючою «духовністю». В його ім’я чинилися найстрашніші злочини, ним виправдовувалися бузувірства, від яких кров холоне в жилах. Звичайно, це була лише декорація, милостиво дозволена мовчазною згодою цивілізованого світу. І от декорація впала, і москва постала перед нашими очима тим, чим завжди була – Трєтім міром (третім світом)… В такому статусі вона не потрібна нікому, навіть сама собі.

            А що отримали ми, українці? Насамперед – Українську церкву. Не ПРАВОСЛАВНУ в Україні, як нам пропонували щедрі візантійці. Зрозуміти їх можна, хоча навряд чи потрібно. Про їхні інтереси я вже писав, щоб не повторюватись: http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/24-autumn-of-the-patriarchs

Тепер вже можна написати про методи досягнення цих інтересів.

Планувалося не більше не менше як створення «церкви для всіх», для катів,  катованих, і свідків катування, під керівництвом представника Фанару. Сценарій був доволі простим: спочатку Київському Патріархату обіцяли провести Архієрейський Собор виключно серед тих, хто підписав звернення про Томос.  Тобто віддати Томос представнику УПЦКП, називаючи речі своїми іменами. Ім’я цього представника теж ні для кого не було секретом. А побачивши, що «розкольники» заковтнули наживку,  Варфоломій, як досвідчений шулер пересмикнув, навіть гірше - поміняв правила під час гри, запросивши всіх єпископів, приписаних до України. Тобто, більшість на соборі мала б належати РПЦ, а митрополитом вони б обрали свого онучія. Подальші кроки неважко передбачити – Київський патріархат не прийме такої «автофекалії». Бо погодитись на це – не лише не здобути нічого, але і втратити те, що мали. Залишити українців без церкви, військо – без капеланів. Задля врегулювання конфлікту керівники Собору запропонували б свою «компромісну» кандидатуру – одного з екзархів. Вони зовсім не випадково виявилися етнічними українцями, особисто відданими Варфоломію. Таким чином хитрий візантієць отримав би підконтрольну йому митрополію, до якої зібрав би всіх або майже всіх кліриків і прихожан (що особливо важливо!) всіх Українських церков (а заодно й неукраїнських, окупаційних – мовляв куди ж їх подіти, та й прихожани їхні зайвими не будуть). При такому сценарії Томос ми все одно отримали б. Але не скоро – за кілька років. І в навантаження до нього отримали б заодно падла-лєбєдя і цілий звіринець подібних йому збоченців, домінуючих у Синоді, і чужого митрополита. Чи не задорого нам запропонували «канонізм»? Про його справжню вартість для нас (без врахування впливу його на москву) тут – http://www.mytus.net/index.php/archive/item/38-canonism-and-canonizats

От Філарет зі своїми й вирішили, що таки задорого.  Але  відмовитись – означає втратити підтримку суспільства, «розігрітого» журналюшками та «експертами» до стану кипіння, переконаного, що без Томосу життя немає. Хоча до цього якось жили, але то вже забулося. Отож – «Дайош Томос!». За будь-яку ціну!!! Все – пастка зачинилась. Класичний цугванг. Але замість здатися чи з розпачу відмовитись від гри і втекти – Філарет з командою вирішили виграти у шулера за його правилами. І виграли. Це класичний випадок, коли два супротивника краще, аніж один!  

Вождь самосвятів гундяй, при всіх його недоліках, ідіотом точно не є. Він зрозумів і вирішив поламати візантійську «схему». Прорахувавши, що перемога його «шісткам» не світить за жодного розкладу, він просто заборонив їм участь під загрозою оприлюднення компромату.

            Намагаючись врятувати «схему» Варфоломій вніс у правила чергові корективи – Собор вирішено проводити Помісний, раптово змінивши формат і збільшивши число учасників і тим самим невизначеність. Одночасно кожному єпископу окупаційної церкви було надіслано особисте запрошення Варфоломія. Треба бути ієрархом, щоб вповні зрозуміти, що це означає для православного єпископа: запрошення од «Самого»! Персональне! Це і честь, і слава, і обіцянка захисту, і індульгенція теж…

            А щоб послабити позиції очільників двох церков, до їх запрошень приписали «прохання» не балотуватися. Церква – структура, подібна до війська. Тільки суворіша. «Прохання» керівника там – чемна форма наказу, і ніщо інше. Адже після скасування кацапських «прав» на нашу митрополію УСІ українські клірики з позицій канонічного права є підлеглими Варфоломія. 

            Врешті: хто виписує Томоси – той і правий.

            Завдяки своїм знанням особливостей церковного життя москви і Фанара, завдяки власній впевненості у своїх єпископах і навіть кліриках, яких вони приведуть із собою, Патріарх Київський виграв безнадійну партію. Він нагадує зрячого в країні сліпих. Де помилився Варфоломій? Недооцінив силу московського компромату на окупаційних єпископів, якість кліру УПЦКП, переоцінив честолюбство Філарета.

            Варто згадати всіх тих, хто місяцями промивав вам мізки оповідками про клятих українських  ієрархів, які зривають святу справу особистими амбіціями. Згадайте тих, хто вливав вам у голову ці думки, силуючись защепнути мишоловку за Філаретом! Хоча б для того, щоб зрозуміти: якщо вони й патріоти, то точно – не України. Для нас вони вороги. Саме так, навіть не противники. Бо війна. І кожен, хто діє в інтересах ворога – сам ворог. Іншого не дано. Всім численим поціновувачам таланту щасливого власника надлишкової незакатаної губи – окреме вітаннячко… Господь дає вам шанс порозумнішати.

            «Із міліцейського протоколу: студент Іванов, перебуваючи в зоопарку у стані алкогольного сп’яніння, вліз до вольєру і показав крокодилу дулю зі словами «викуси-закуси». Крокодил в точності виконав побажання студента». Старий радянський анекдот.

            Крокодил не задовольнив студента, хоч і виконав усі його побажання. Не зі своєї вини, а виключно через те, що студент просив не того, чого насправді прагнув. Точно те ж саме зробив Філарет з Варфоломієм. Виконав усі побажання, вкотре продемонструвавши, що мирські суєти для нього не важать нічого. Навіть останню несподівану вимогу: розпустити свою церкву до Собору – виконав, не зморгнувши. Цікава вимога, правда? Від Симеона та Олександра Варфоломій  нічого подібного не вимагав, як це не дивно… Зате тепер українці остаточно зрозуміли, що спричинило загибель могутньої Візантійської Імперії – надлишок хитрожопості.  

            А щоб не вводити Всесвятість у спокусу погулювати тут у нас самому років з десять і притримати Томос до кращих часів, нову митрополію заблокували у стані напівфабрикату, навіть не приховуючи, що це триватиме аж до отримання Томосу. Спробуй, покеруй церквою, в якій із апарату – один митрополит… Додатковим бонусом від такого рішення стала неможливість прийняття у клір архієреїв РПЦМП, які очконули прийти на Собор. Звісна річ, їх довелося запросити до нової церкви. Бо це ще одна вимога Варфоломія. Який досі керує нашою церквою. От Епіфаній їх і запросив. Приблизно так, як нас до ЄС і НАТО запрошують: «двері наші для Вас відкриті. А яма перед ними килимком застелена…». А після отримання Томосу розмова з ними буде вже іншою. В дусі християнства. Візантійського.

            А спокуса у Варфоломія таки буде. Бо виконавши його вимоги, Філарет задовольнив його в тій же мірі, як і крокодил студента. Новостворена ПЦУ по факту ВЖЕ контролюється Філаретом. Статут змінять одразу ж після Томосу. Це теж не приховують. Поки що прийняли присланий з Фанару. Згідно побажання  студента...

            Чи не оберуть Філарета главою вже автокефальної церкви? Теоретично – можуть. А практично: навіщо? Церквою керуватиме Епіфаній, обраний самим Філаретом як найкращий продовжувач його справи ще в часи УПЦКП. Чим займеться Філарет? Керуватиме Епіфанієм. Як його титулуватимуть? А вам не однаково, якщо йому самому однаково?! Це не має жодного значення, бо наступні покоління українців однак зватимуть його інакше: Святий Філарет Київський.

            До речі, шановні вірячи: сьогодні виповнюється рівно 100 років з дня проведення першого Собору для здобуття незалежної Української церкви. З чим Вас і вітаю. Швидко впорались, як по церковних мірках, насамперед через те, що більше половини цього столітнього терміну питанням опікувався Філарет Київський. Живих у Православ’ї здається не канонізують.  А дарма – квадратний німб йому личить.

Вівторок, 11 грудня 2018 14:35

Панове! Змінюйте пози!

Не встигла політично активна частина  суспільства оговтатись від утворення могутнього передвиборчого блоку «За Жопу» (що виник шляхом злиття «За життя» рабіновича з частиною «опоблоку»), як отримала черговий удар під дих.

                «Громадянська позиція»  Гриценка начебто об’єднується з Чумаком (не з тим, що воду заряджає, а з депутатом і генералом, прости Господи, юстиції), причому анонсовано не лише спільна участь у президентських виборах, а й похід разом на парламентські. Узгодженим кандидатом у президенти стане, швидше за все, Грицак (той, що СБУ), що видається логічним компромісом між Гриценком і Чумаком. Нова партія називатиметься, вочевидь, «Чумацька позиція».

                Як політолог з великим досвідом і феноменальною пам’яттю ризикну спрогнозувати ще один об’єднавчий проект, цього разу між садовим і ляшко. Робоча назва – «Садко», лозунг – «Наступ на вила».

                В обставинах, що склалися, не можна виключати навіть об’єднання партій «НаЛ» і «КаСа» - як соціально споріднених, що ще напередодні видавалось неймовірним. http://www.mytus.net/index.php/archive/item/59-chomu-nal-proletiv-mymo-kasy

                Вочевидь наші політики вирішили, що регулярна зміна поз із цікавих на ще цікавіші з успіхом замінить народу запит на «нові обличчя». Тож влаштовуйтесь зручніше і спостерігайте – цей цирк для вас! Далі буде ще цікавіше.

Схоже, доведеться мені графічні редактори освоювати - бо слів вже не вистачає...​

Кілька днів тому на маршруті кільцевої міської електрички в Києві сталась НП. https://gazeta.ua/articles/kiev-life/_ce-dnische-lyudi-shturmuvali-elektrichku/872858  Через збій у розкладі, що трапився, як завжди, з незрозумілих причин, кияни вистояли в очікуванні електрички годину на морозі (інтервал згідно графіку складає близько 15 хвилин). Коли ж електричка все ж прийшла, частина пасажирів не змогла протиснутись усередину, бо потяг складався усього з чотирьох вагонів. Обурені люди перекрили колію. Здавалось би, нічого надзвичайного. Кияни потроху звикають до таких ситуацій.  Ця та інші подібні НП є наочною ілюстрацією того,  що буває, якщо людину з дитинства щодня бити по голові, а потім обрати мером столиці.

                Однак наші владці зробили спробу вкотре перевалити з хворої голови на здорову, звинувативши… самих пасажирів. Цього разу нелюдським нахабством  відзначився ватажок шулерів, даруйте шульмейстер. https://gazeta.ua/articles/kiev-life/_nazvali-najzbitkovishij-vid-transportu/873363 Певна логіка в цьому є: якщо одному дебілу можна заявляти, що ми забагато їмо, чому б іншому не сказати, що ми забагато й задешево їздимо?! Але це лише на перший погляд.

                Як експерт-оцінювач з бездоганною репутацією, викладач оцінки й автор підручника з оцінки майна, за яким вчаться майбутні оцінювачі, відповідально заявляю: людство ще не винайшло дешевший і ефективніший спосіб перевезення людей і вантажів, аніж залізниця. Винахід 18 сторіччя досі не застарів!  А з поміж усіх залізничних перевезень найефективнішими є найбільш завантажені маршрути, що очевидно навіть не фахівцям. Собівартість перевезення 1 пасажира міською електричкою на сьогодні складає менше 1 гривні! А платимо ми по 8, і на всіх однак не вистачає. Бо проблема не в тому, що громадяни замало платять, а в тому, що влада забагато краде. Якщо громадяни в чомусь і винні, то лише в пасивності. Кілька тижнів тому апеляційний адміністративний суд Києва розглядав клопотання депутатів-свободівців про забезпечення позову щодо скасування підвищення плати за проїзд у м. Києві.  Аргументація була «залізною»:  рішення про підвищення плати за проїзд є регуляторним актом (згідно рішення ВСУ). КМДА ввела рішення в дію без виконання всіх необхідних процедур, передбачених чинним законодавством для регуляторних актів. Розгляд справи по суті гальмується «судовою системою» про яку без лапок вже не варто й згадувати. Тому позивачі звернулись із клопотанням про відкладення рішення щодо підвищення плати за проїзд у м. Києві до винесення судом рішення по суті справи. Адже по 8 гривень кияни мусять платити вже сьогодні, у випадку скасування рішення (що неодмінно відбулось би у правовій державі) повернути переплачене немає можливості, тож вимога цілком логічна. Однак у суду своя логіка, відома в народі як «логіка заносу». Тому у задоволенні клопотання було відмовлено. Без аргументації, щоб суддям не напружувати те, що у них у головах. Під час розгляду апеляції на це рішення зібралось із півсотні людей! І це з 5-мільйонного міста!  Для порівняння: згадайте, що коїться в Парижі через підвищення акцизів на пальне. І це при тому, що французи багаті, а ми бідні. Власне, ми саме тому й бідні, що мовчки, наче вівці, чекаємо, поки нас обстрижуть чергові мерзотники.  Чи не кожен українець потай мріє, щоб меркелі з макронами прийняли нас у своє буржуїнство. Але Європа починається з тебе, шановний читачу! І навіть не зі звички прибирати лайно за своїм собакою і не паркуватись на тротуарі, а зі звички відстоювати свої права, об’єднуватись заради цього. Як ми колись на Майдані. От тільки у нас це разові акції, а європейці так чинять щодня. Тому й не доводиться їм місяцями мерзнути на площах – до їхніх владців швидше доходить, треновані… Повага до оточуючих і їхніх прав – безсумнівна чеснота європейця, але головне – вміння суспільства захищатися від влади!  Тож до Європи нам – як до Брюсселя рачки…

                Судді здаля нагадували банду попів московського сатанату – три огрядні особини в чорних рясах, з золоченими цепами і цяцьками на грудях. Зблизька ж справляли враження дешевих клоунів. Враження цілком хибне – вони зовсім не дешеві. Рішення цього «суду» було відомо заздалегідь, ніхто й не заморочувався. Навіть народним депутатам довелось відстоювати право виступу, так поспішали слуги нашої витрішкуватої феміди!  Що поробиш – логіку заносу може перебити лише інстинкт самозбереження. Тож якби нас прийшло 50 тисяч, а не 50 чоловік, вже кілька тижнів ми платили б за проїзд удвічі менш, а любі друзі нашого гаранта недотримували б надприбутки. Але ви заплатите, скільки скажуть – бо ви не європейці. Я якраз європеєць, звик відстоювати свої права, але заплачу також. За високу честь жити поруч із вами.

                Цілком непоміченою Вами пройшла й ще одна «перемога». Банда мародерів, яка чомусь називає себе нашою владою, продала з аукціону завод «ОКЕАН». За 122 МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ!!!

 https://gordonua.com/news/money/nikolaevskiy-sudostroitelnyy-zavod-okean-prodali-pochti-za-123-mln-grn-558746.html

                Один із найбільших заводів Європи (даруйте, не Європи, це ми вже з’ясували) продано за 7 МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ!!! «Донецькі»,  що «сприватиздирували» Криворіжсталь за 1/6 вартості, нервово ковтають слину. Не берусь назвати вартість «Океану», але цілком очевидно, що вторгували за  нього набагато менше, аніж  1 відсоток його вартості!!!

                Чому так сталося? Продавали ж з аукціону! Прозоррро, щоб їх!!! А тому, що під час війни такі об’єкти вартують копійки – серйозний бізнес не любить ризиків. Навіть у цивілізованих країнах. Власне, вони є цивілізованими якраз через те, що не продають стратегічні підприємства під час війни. А крім того: хто купить підприємство у країні, де отакий «суд» як описано вище, а влада займається рейдерством?! Лише той, хто сам наближений до влади. Але влада от-от зміниться. Це вам вони морочать голову, що обиратимемо знов між пєтєю і юлєю. Самі вони добре знають про рівень власної «популярності» в народі, тож не заплатять більше, аніж можуть «витягти» до виборів. Тобто ми отримали вартість металобрухту, на який найближчими місяцями буде порізано унікальний завод!

                А що втратили? Десятки мільярдів доларів щорічно! І це не фантазії політиків, а судження фахівця!

                Південна Корея, що будує близько 25% загальносвітового торгового флоту (за тоннажем) і заробляє на тому десятки мільярдів доларів щорічно, має у своєму розпорядження усього 16 великих стапелів! Тобто 4-5 отаких «Океанів»! А наш «Океан» приречений стати металобрухтом для мародерів гройсмана!

https://biz.censor.net.ua/news/3086982/zavod_okean_puskayut_s_molotka_po_snijennoyi_tsene_v_interesah_rossii_profsoyuz

                Звісно, щоб отримувати такі кошти, потрібні спочатку чималі інвестиції, які нам ніхто не дасть під час війни. Але хто нам заважає почекати, поки московія сконає? Залишилось недовго…

                Але банда поцманів волає вам з екранів, що у держави немає грошей на оборону! Що гроші потрібні вже зараз, а то путін нападе!

                Отут ми й підходимо до питання найдорожчого транспорту в Україні.

                Вчора ДУСя оприлюднила намір придбати для підвищення обороноздатності України 2 люксових «мерседеса» по 21 мільйону гривень кожен! Навіть найнаївніші з поміж читачів навряд чи повірять, що ці авто застосовуватимуться для перевезень військових на фронті… Ці автівки «заточені» під вельможні сраки…

 https://news.finance.ua/ua/news/-/439741/dus-planuye-vytratyty-42-mln-grn-na-rozkishni-avto

                Тож скоротивши поголів’я поцманів усього на 6 особин, можна було б зберегти для держави унікальне підприємство, спроможне давати  в майбутньому до третини нашого нинішнього бюджету!!!

                Тож вітаю Вас, шановні співвітчизники! Мародерами встановлено світовий рекорд розкрадання держави – жертви агресії! Треба подбати, щоб його занесли до Книги Рекордів. Хоч якась користь народу буде… Хоча щось підказує, ЩО ЦЕЙ РЕКОРД – НЕ ОСТАННІЙ. Але за станом на сьогодні – оці автівки і є найзбитковішим транспортом в Україні, а може і в цілому світі,  запевняю як фахівець.

                Кому небайдужа доля України – поширюйте. Може частина баранів прокинеться і відмовиться стригтись…

                Поціновувачам транспортної тематики рекомендую почитати, як пов’язані експрес до Борисполя і Гіперлуп.  http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/12-strateg-sept   

Буде сумно, але цікаво.

Кілька разів вже писав на церковну тематику, тож, щоб не повторюватись: http://www.mytus.net/index.php/archive/item/38-canonism-and-canonizats

http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/24-autumn-of-the-patriarchs

Писав неохоче, бо тема вкрай болюча, принаймні для мене, а фахівцем з канонічного права я себе не вважаю (і небезпідставно). Але гучний хор, у якому остаточно злились в екстазі голоси московських агентів і не дуже корисних ідіотів, примушує відкласти цікаві справи і вкотре пояснювати «всепропальщикам» очевидне.

                Не знаю, хто буде обраний очільником нашої церкви, хоч і здогадуюсь. Проте, це не важливо. Вже за 10 днів матимемо незалежну (автокефальну) українську православну церкву і її   очільника – от що насправді важливо!

                Зараз розганяється мутна хвиля відчаю через нібито вторинне і підпорядковане положення нашої майбутньої церкви. Аякже! Хтось десь комусь сказав, що нашу церкву очолить митрополит, а загальновідомо, що патріархи з митрополитом на одному гектарі не сядуть. І далі за списком.

Так от, поспішаю вас заспокоїти. У християнстві взагалі і у православ’ї зокрема, існують лише три сани: диякон, священник і архієрей (єпископ).

                Усі ієрархи УПЦКП і УАПЦ визнані Вселенським Патріархатом у сані єпископів. Адже зі зняттям анафеми затверджено і всі таїнства, ними здійснені. А згідно Апостольських Правил (законів церкви) здійснювати хіротонію мають право лише єпископи. Хір, до речі, грецькою означає рука, а не те, що вам здалось, тож хіротонія – це посвячення у сан шляхом накладання рук. Не чиїх-ось, а єпископських.

                Чи образливо для очільника Церкви бути простим єпископом? Думаю, що навряд. Святий Шимон, більш відомий під псевдо Петро (той самий «камінь», на якому Ісус заснував свою церкву і якому подарував ключі від воріт раю), до самої своєї мученицької смерті носив сан єпископа Римського. І навряд чи цим переймався. Інших титулів тоді просто не було, оскільки ще не виникла потреба в них – церква була нечисленною.  Папи, Патріархи, Митрополити, Архієпископи, як явище виникли пізніше, коли церква розрослась і вимагала для управління бюрократичної структури з багатоступеневою ієрархією. Приблизно як генерали у війську. Спочатку задовольнялись одним (бо генерал – означає головний, якщо хто не знав), а потім мусили ввести ієрархію генеральських звань (наприклад – за кількістю зірочок, як у коньяку або в американському війську).

                Головне, що потрібно знати навіть найзатятішим «кантоністам»: усі архієреї рівні між собою за благодаттю (тобто за правом вчинення Таїнств). Різниця лише в адміністративній функції!

                Скажімо, естонська армія, через вкрай низьку чисельність, навряд чи потребує генеральських звань взагалі, а в Орді довелось іще й маршалів вводити. Але це зовсім не означає, що ординський маршал естонським полковником командуватиме. Бо армії різні, одна від одної незалежні!

                Те ж саме і у церкві. Головне для Церкви – незалежність. Право самим, своїм собором, обирати очільника (нехай навіть «простого» єпископа), без необхідності затверджувати кандидатуру у Вселенській Патріархії чи ще десь (не при хаті згадуючи), право самостійно регулювати всі питання церковного життя, в тому числі кадрові  й фінансові. Саме це робить Церкву сильною, незалежною, а не статус очільника. Деякі автокефальні церкви досі очолюються епископами, через низьку чисельність. Але це не ставить їх очільників у підпорядковане становище до старших за званням, як естонський полковник не підпорядкований московському маршалу!

                Тож не хвилюйтеся марно, брати і сестри! Хто б не очолив нашу Церкву, він гарантовано матиме звання не нижче, аніж Петро (Святий, маю на увазі). І очолить Українську НЕЗАЛЕЖНУ церкву! Кацапи роблять зараз останню, марну спробу розсварити нас із Вселенським Патріархом, викликавши масове невдоволення. Традиційна ординська тактика. Не піддавайтесь!

                Ми, українці, чекали цієї події більше тисячі років! Тож давайте почекаємо ще кілька тижнів. І переконаємось, що Єпископ Київський – куди краще за патріарха московського. А поки що помолимось за нього (За майбутнього єпископа Київського, хто б він не був, а не за патріарха московського) і побажаємо йому у святості досягти Петра (Святого, маю на увазі).

Навмисно витримав паузу, щоб емоції в мережі трохи вляглись. Час для спроби логічного аналізу.

Навряд чи хто з моїх читачів запідозрить мене в симпатії до нинішнього президента. Не думав, що колись муситиму виступити на його захист… Але життя – дивна річ, а об’єктивність – над уподобаннями.

1.       Найпопулярніша теза: Військовий стан введено для зриву виборів і продовження перебування на посаді.

Не витримує жодної критики: в такому разі президент не мусив погоджуватись на скорочення терміну ВС. Внаслідок цього запровадження ВС було б провалено, з’явилась би можливість по-перше ткнути носом частину опонентів (бют, рп) у їхнє власне лайно, щоб принизити перед виборами, по-друге – заявити суспільству, що вина в незапровадженні ВС у 2014 році лежить на парламенті. Мовляв, самі бачите, з ким доводиться працювати, тож і не починав його ворушити, щоб не смерділо… Аргумент, звичайно, не дуже, але краще, аніж взагалі нічого, як зараз.

2.       Конспірологічна версія: Змова з путіним.

Як давній і переконаний прихильник теорії змов, офіційно заявляю: кожна змова передбачає вигоду для всіх змовників. Це необхідна умова. Змова може бути таємною, неочевидною, інтриганською, якою завгодно. Але невигідною бути не може. Що отримали кацапи від цієї операції? Новий пакет санкцій (нехай навіть символічний), зрив міжнародних проектів, у тому числі газогонів в обхід України. Путін ставить під загрозу свої пріоритети (власне розуміння державного інтересу рф), і заради чого? Що натомість?! Блокада Бердянська і Маріуполя? Абсурд! З цією задачею можна було справитись тихо-мирно: впустити тихенько (темної-темної ночі) ферму моста у воду, звинуватити українських диверсантів, і залишити її там на вічні часи. На міст покласти нову конструкцію. Наші сцикливі «партнери» проковтнули б таке пояснення, і не скривились. Звичайно, це відрізало б і кацапські порти. Але, по-перше, це набагато нижчі втрати, аніж московія отримає внаслідок  вчиненого піратства. А по-друге – міст все одно здійснить цю операцію найближчим часом, без згоди й участі власника. Чого ще добились кацапи? Підтвердили репутацію хворих на всю голову?!  

3.       Підвищення рейтингу влади.

Не відбулось, і не могло відбутися. Цим способом рейтинг на п’ятому році президенства не піднімеш, надто коли довіра до тебе в суспільстві на нулі.   Якщо серед радників президента є хоча б один з головою замість макітри – мав би попередити. І напевно попередив. А от одразу після обрання – цілком можна було б. Це, до речі, остаточно вбиває теорію змови з путіним. Якби змова мала місце – порошенко б знав, що війна надовго, але «не всерйоз» і ввів військовий стан одразу ж після обрання, ще з тим складом парламенту. І зараз мав би залізний аргумент відкласти вибори.

4.       Виваляти в лайні конкурентів.

Для цього треба було підписувати указ у найжорсткішому варіанті, добре знаючи, що не проголосують. Та й не конкурент він їм… про рейтинг раніше треба було думати, зараз його вже не віагрою не томосом не піднімеш.

Тепер розглянемо можливий позитив від ВС.

1.       Переведення промисловості на воєнні рейки. Консолідація промислового потенціалу для потреб фронту.

Підписаний указ цього не забезпечить.

2.       Полегшення служби нашим захисникам.

Військовий стан покликаний забезпечити воякам правову базу.  Ті, хто в танку – знають. Для решти поясню. В мирний час за вбивство дають від 15 років ув’язнення до довічного. У військовий – медаль або орден. Військовий час юридично відрізняється від мирного режимом військового стану. Але якби порошенко  дбав про наших захисників (сотні і тисячі яких зараз перебувають під слідством за порушення прав окупантів і колаборантів) – ввів би військовий стан у 2014 році, як вимагає Конституція.

3.       Уникнення позовів власників знищеної нерухомості до України.

Дійсно, одним з наслідків злочинного незапровадження ВС у 2014 році є позови громадян України, що втратили майно на сході. Позови масово задовольняються судами. Юридична база очевидна: руйнування – наслідок діяльності терористів, яких держава не змогла приборкати? Тож нехай платить. А що таке держава? Коли розкрадається бюджет і майно, держава – це владці. А коли треба платити відшкодування збитків, то держава – це ми. Бо ніяких державних, чи то пак бюджетних грошей не існує! То наші гроші. Те, що більшість громадян не усвідомлюють цього – є найкращим підтвердженням колоніальної суті нинішньої адміністрації. Але зараз не про це. Підстава для позовів вже існує, зворотної сили закон не має. Тож знову мимо.

4.       Налякати кацапів?

В жодному разі. Якби йшлося про це – вже був би повний розрив дипломатичних стосунків, торгівлі, перекриття кордону. Нічого цього не відбулось.

Залишається лише один варіант, він і є вірним, яким би неймовірним не здавався, якщо вірити Шерлоку Холмсу.

                Все, що відбулось – є добре спланованою і організованою провокацією українських владців проти наших «західних партнерів».

                Хто дивився виступи меркелів і макронів після введення ВС, бачив, що вони виглядають так, наче щойно отримали лопатою по голові. Чому? Бо саме це й трапилось!

Вже багато разів писав, що Європа – нам не союзник. Бо в неї об’єктивно інші інтереси. Лідери ЄС мають інтерес  торгувати з москвою, наче нічого не трапилось. Кацап – ідеальний партнер по бізнесу для європейців. Видобуває в нелюдських умовах промислову сировину, продає на захід, ще й хабарі  дає,  щоб купували. А на виручене –  закупає європейські товари, бо сам через вроджену жопорукість виробляти нічого якісного не може. Решту виручки краде і вливає знов таки в західну економіку, вже від імені приватних осіб. Казка, а не бізнес! Людожер, що міняє золото на брязкальця – чудовий торгівельний партнер. Поки не включить тебе до меню… Включить, звичайно, але ж не зараз… Принаймні, такою думкою керуються західні владці. Скажете, вони недалекоглядні? Саме так, і були такими завжди. Для тих, хто знає історію – це очевидно. А щоб допомогти партнерам розвивати в собі недалекоглядність та інші чудові риси характеру – кацапи їх корумпують. Німці недаремно верещать, як різані, вимагаючи закриття «Миротворця» - шредер очі коле. Меркель вже й не приховує, що хоче у відставку і на посаду шредера. Решта «лідерів» ЄС – точно такі ж самі. Макарон он погавкав на путіна на початку каденції, отримав свою кісточку, і тепер тільки скавчить, заглядаючи в очі і намагаючись лизнути скривавлену лапу. І це політик «нової формації». Що ж тоді казати про старих, десятиліттями тренованих у корупції…

                Якби все залежало від провідних європейських політиків – не було  б навіть нинішніх, символічних санкцій.  Але в них там дещо залежить і від виборців.

                Так сталось, що якраз учора я повернувсь з ЄС. Сказати, що європейці налякані – нічого не сказати. Європа реагує, як потривожений рій – жерли собі тихенько, в три горла, працювали ще тихше, і от на тобі. Димом потягнуло. Ніколи розбиратись, що це – пожежа чи пасічник з димарем підкрадається. Бо страшно не по дитячому. Найбільше, чого бояться «європани» – це війна. У них, звичайно, а не у нас.  Чудово обізнані, але корумповані  владці ЄС старанно брехали виборцю, що у нас тут громадянська війна, нехай і підтримувана москвою. І наша недолуга влада їм у тому всіма силами допомагала. Найстрашнішим для нас наслідком злочинного невведення ВС у 2014 році стало саме це! Меркелі оповідають своїм виборцям: дивіться, вони ж навіть дипломатичні стосунки не розірвали, москва є гарантом збереження миру згідно мінських угод, Україною погоджених! Проблема існує, але має мирне вирішення! Почекайте трохи, поки нам на пенсію…

                А тим часом меркелі складають криваві кацапські гроші по своїх офшорах і приглядають собі теплі острови у приватну власність. Десь подалі від московії, з нею нехай виборці уживаються потім, як хочуть. Чи ви думали, що тамтешні владці принципово кращі за наших? Ну, тоді думайте далі…
                В обставинах, що склались, розгортання будь-яких довгострокових спільних проектів московії з ЄС – вкрай малоймовірне. Меркелі ошелешено підраховують збитки (державні й приватні) і намагаються переконати путіна, що поставлений щойно на московії хрест – це насправді плюс, запорука наступних оборудок, коли пристрасті впадуть. Але в дійсності інстинкт самозбереження – чи не єдине, що вигідно відрізняє тамтешніх владців від наших.  Всупереч наляканому виборцю вони діяти не будуть. А наші владці щойно показали їхнім, що спроможні лякати західного виборця у зручний для себе час і до потрібного рівня.

                Щоб не повторюватись, що таке дипломатія: http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/67-do-not-shoot-at-the-diplomat

Прочитали? Продовжую: існує лише дві можливості покінчити з московією як державою. Це військова сила або економічний тиск. Ні разу не дипломатія!!! Військової сили ми поки що не маємо. Те, що є – забезпечить лише оборону від кацапів. Жоден притомний воєнначальник не почне наступальну операцію  за такого розкладу. Але з часом ми таку силу матимемо. І шию орді скрутимо. Інша річ – скільки життів доведеться віддати за це. І не життів наших злодійкуватих владців, на жаль, а кращих наших патріотів… Для економічного тиску ми не маємо достатніх ресурсів. І не матимемо ніколи.  Бо запорукою нашого економічного розвитку є знищення московії. Лише у такій послідовності, на жаль. Ресурси для економічного тиску має ЄС. Але не має бажання. Тож з нашого боку нарешті почалась справжня дипломатична гра. Україна знайшла, чим погрожувати партнерам: війною, порушенням їх особистого комфорту вже зараз. Чому цей важіль не застосовувався раніше? Через тиск і брутальний шантаж з боку москви і заходу. Чи ви думали, що президент (будь-який) працює в комфортних умовах?!

Чому саме зараз? Варіантів два. Або це блеф, щоб останньої миті спинити Північний Потік – 2 , бо ще півроку – і буде пізно. Або щось кардинально змінилося у нашій обороноздатності. Не знаю, що. А якби й знав – не сказав би. Порядні люди про таке не говорять. Але змінилось настільки, що страх перед москвою врешті пройшов. Причому змінилось саме у військовій галузі, не в дипломатичній. Але блеф малоймовірний  - ЄС має вдосталь інформації про нас. І від своєї  професійної розвідки, і від зграї місцевих дурників – «єврооптимістів», готових на все заради «партнерів». Втім,  зараз це не найважливіше. Важливо, що переляк і параліч волі нарешті минули. Шкода, що так пізно…

                Я ніколи не приховував, що вважаю невведення ВС у 2014 році державною зрадою. Тепер маю визнати, що міг помилятись – настільки останні події не вкладаються в логіку попередніх 4 років діяльності нинішньої влади. Можливо, ще доведеться вибачатись. Злочин, звичайно, мав місце – Конституція тому порукою. А от мотиви його могли бути  іншими. Цілком можливо, що справжньою причиною став страх. А це, погодьтесь, вже інший злочин. Причому йдеться не про страх за власне життя, бо можливість і час, щоб заховатись десь на улюблених Сейшелах у «гаранта»  були. Йдеться про страх за ввірену державу, тобто невірне розуміння посадових обов’язків. Звісна річ, московія напала рівно на стільки, на скільки мала сили. Якби кацапи мали ресурс захопити всю нашу територію – вони б це зробили одразу ж, що б ми там не робили і скільки б мінських угод не підписували. Насправді їхня сила – це лише міф, виплеканий пропагандою. Орда завжди діяла в рамках простого алгоритму: спочатку спроба розв’язати громадянську війну, щоб зайти «миротворцями-захисниками» ( а потім забути вийти),  якщо ж не вийшло – підкуповувати владу майбутньої жертви і заходити як союзники. Пряму військову агресію москва вчиняє лише до супротивників іншої вагової  категорії – як от Сирія, Грузія, Афганістан… Може, звичайно, навалитись і на нас, але тільки вже у передсмертному стані, з відчаю, за їхнім  принципом «сгорел сарай – гори и хата».

                Але лякати москва таки вміє, треба визнати. Потрапивши в лещата між путіним і купленими ним «західними лідерами» наш «гарант» цілком міг просто злякатись. В такому разі – переляк нарешті пройшов. З чим вас всіх і вітаю. Визнаю, що пишу переважно про зраду – її навколо в рази більше і я не збираюсь заплющувати на неї очі. Але тим паче не потрібно вишукувати її в явній перемозі. А це була саме вона. В чистому вигляді – перемога України! Друга за 4 з половиною роки (після Стокгольмського арбітражу).

                Маю визнати, що поміж нинішніх владців є хтось розумний, хитрий, підлий, спритний, підступний і абсолютно нерозбірливий у засобах – словом, дипломат найвищого рівня. Навіть не цікавлюсь, хто це. То не важливо. Важливі результати його життєдіяльності, які ми зараз спостерігаємо.

В такій парадигмі стає зрозуміло, чому не розриваються дипломатичні стосунки і не припиняється рух через кордон. Який же дипломат віддасть без потреби засоби, якими можна злякати партнера наступного разу?! Для дипломата це – ресурс. Як би сумно для нас це не звучало. Зараз він натякає нашим партнерам з ЄС: « як, ви вже розриваєте співпрацю з москвою?! А в мене було ще стільки ідей…»

Навряд чи внаслідок цих подій ми отримаємо допомогу зброєю (чому – напишу іншого разу), але співпрацю ЄС із москвою вже порушено дуже суттєво. А «партнерам» зроблено прозорий, як крокодиляча сльоза, натяк, що відновлення її Україна не допустить, краще одразу про це забути й не тратити марно сили. А економічне ослаблення Орди сьогодні – це тисячі чи навіть сотні тисяч збережених життів наших захисників завтра.

 Тож налиймо  по келиху (кому що смакує) і вип’ємо за велику дипломатичну перемогу України. А заодно й за Другий Північний Потік – вічна йому пам’ять.

Навіть найзатятішим, повністю позбавленим тягаря совісті і всього людського, ошалілим від безкарності злодіям, як от наші депутати, легше творити свої злочини вночі. Нічого не поробиш – генна пам’ять. Цієї ночі було вчергове спотворено податковий кодекс під потреби конкретних груп крадіїв. Розповім лише про одну схему, найкраще мені відому, хоча немає їм числа.

            Недоброї пам’яті депутат яценко (той самий, що в часи прем’єрства говнюлі створив Тенедерну палату, щоб всенародно улюблена бомжиха мала кошти на регулярну «прокачку свистка»)  в часи двічі легітимного придумав схему, як монополізувати оцінку майна для цілей оподаткування. Тему,  з якої годувались 15 тисяч родин оцінювачів, було вирішено привласнити в інтересах кількох бездонних кишень. Для цього незаконно було створено окрему спеціалізацію в оцінці (хоча для кожного оцінювача очевидно, що ніяких особливостей така оцінка не має і додаткової підготовки фахівців не потребує). Цей вид діяльності було визначено як виключний (щоб оцінкою для оподаткування не могли займатися решта оцінювачів) на зразок статусу нотаріусів. А щоб «чужі» не проникали на ринок, придумали «модуль оцінки якості», в середовищі оцінювачів відомий як «мордуль». Це програма  - база даних, яка начебто контролює якість роботи оцінювача. Насправді, якби якість нашої роботи можна було контролювати машиною – ніяких оцінювачів уже не було б. Їх би замінили програмою. Як викладач оцінки з багаторічним стажем і автор підручника я беруся стверджувати, що машинний контроль якості роботи оцінювача неможливий в принципі. Принаймні – поки що. Справжня мета «мордуля» - реєстрація звіту про оцінку майна у базі даних із присвоєнням йому номера, без якого звіт не приймався нотаріусами. Наслідки «нововведення» були цілком пердбачувані, як і при будь-якій монополії. Ціни на оцінку, скажімо квартири, злетіли на порядок – з кількасот до кількох тисяч гривень. Продавців нерухомості і отримувачів спадку обклали побором на користь приватних осіб. Саморегулівні організації оцінювачів і просто свідомі колеги самовіддано боролися зі «схемою», яку остаточно вдалося ліквідувати лише у 2015 році. Так-так, через два роки після встановлення «ново-чесної» влади бариг, що прийшли на крові майданівців.

            Але питання було не вирішено, а відкладено. Бо яценко не лише не дістав жодного покарання, а й залишився важливим членом вже нової коаліції, і взагалі – членом, могутнім в усіх відношеннях. І апетит у нього не поменшав! Скорше навпаки. Тому вже зараз новий, незаконно призначений керівник ФДМУ трубаров, без жодних законних підстав повернув «схему» у дещо зміненому вигляді. Традиційно, спочатку було створено проблему, а потім введено посередника – прокладку начебто для її вирішення. Спочатку ФДМУ допустив створення напівлегальних контор, де оцінювачі, що проживають на тимчасово окупованих територіях, «штампували» звіти, в яких занижували вартість майна не у рази навіть, а на порядки. Потім нас спробували переконати, що для боротьби із зловживаннями необхідний ... той же «мордуль». Мовляв, це єдиний спосіб відсіяти недоброякісних колег. Насправді, щоб виявити у базі даних фіктивні оцінки – достатньо посадити за комп’ютер кілька клерків із середньою освітою. Бо зовсім не важко помітити квартири, оцінені у 50 000 – 100 000 гривень. Ця задача цілком посильна не лише кожному розумово відсталому, але навіть нинішнім керівникам ФДМУ. Могли б попрацювати самотужки – заодно вперше в житті зробили б щось корисне...

            Замість того під іншою назвою було ввведено в якості «прокладки» кілька (для надання схемі виимості конкуренції) фірм, названих тепер «майданчиками», що брали гроші (близько 1000 гривень за кожен звіт) за внесення в базу даних, без якого знов таки звіт не приймали нотаріуси. І це при тому, що сама оцінка квартири вартує 500-600 гривень, а процедура її проведення включає огляд об’єкта. Тобто, фаховий оцінювач отримує за свою працю 300-400 гривень за півдня (бо крім іншого платить податки і несе накладні видатки), а яценко – 1000 з кожного звіту, бо несе зовсім не видатки, а головне – знає, кому нести. Спільнота оцінювачів вжила всіх наявних засобів протидії новій грабіжницькій схемі. Дійшли аж до Антимонопольного комітету, який був таки змушений розпочати розгляд такого нахабного порушення. І от, за день до початку розгляду «по суті» народні засранці обранці узаконюють злочин, вносячи зміни у ПКУ. Приїхали. Тепер «майданчики» існують законно, поява нових можлива лише за згоди існуючих (так-так, для чистоти монополії), а в оцінювачів не тільки опустились руки і все, що всередині, але й зникли останні ілюзії щодо банди поцманів, що вдають із себе державне керівництво. Тепер кожному очевидно й наглядно показано, що віджаті за «схемою» гроші йдуть на самий верх (якщо хто ще сумнівався). А банда проституюючих блогерів, відома як «ломи» вже починає несміливо пояснювати, що нинішня влада:

-краде менш, ніж попередня

-робить це вимушено, щоб були гроші на протидію ворожій пропаганді і на чергові вибори

-краде з глибокою відразою, чим підриває своє здоров’я, кладучи його на вівтар Вітчизни

Бо де взяти вальцману гроші на самопіар? Не з бізнесу ж, який він продав?! А щоб видати наслідки його життєдіяльності за благо для держави – заплатити доведеться неміряно. Телевізор, бігморди  - вони дорогі. Навіть «ломи» - й ті дорожчають. Ухопили «тренд».

Не менше мільярда гривень заплатять громадяни, що відчужуватимуть нерухомість наступного року, нашим нинішнім владцям. Це якщо ціни на «послуги» «майданчиків» не зростуть. А вони зростуть неодмнно, щонайменше разів у 5, на честь узаконення монополії. Тож платіть, барани, і не мекайте голосно – а то путін нападе. Радійте, що маєте «чесну патріотичну» владу. Тепер вона матиме ресурс,  щоб оплатити соціологів та інших експертів-проституток, які запевнятимуть вас, що вибір у вас є виключно між порошенком і тимошенко. А на інших і дивитись не смійте – а то путін нападе. Що, барани, кажете – шерсті вже не залищилось? Нічого стригти? То не біда. Принаймні – не біда для майстрів «пижити по-новому». Бо коли закінчується шерсть – починається баранина. Щоправда – баранів про  це зазвичай не попереджають...

            А для тих, хто намагається вас будити – вже внесено до зради законопроект з кримінальним покаранням за наклеп. Бачив, як яценко вальцману гроші заносить? Бачив?! А відео зробив? А дозвіл на відеостеження від печерного суду отримав? Ні?! А йди-но до буцегарні. Там вай-фая немає... І одним оком нам при цьому підморгують: іди, мовляв, краще до нас. «Ломом» будеш, ситий будеш...

Ну звідки їм знати, що не все в цьому світі продається...

Go to top